Поточні корупційні скандали дають чудові кейси для системного аналізу явища корупції та мають стати приводом для законодавчих і організаційних рішень. Тим більше, що на розгляді уряду є проект Державної антикорупційної програми на 2023-2025 роки. В цьому плані повинні бути заходи, які допоможуть посилити боротьбу з корупцією.

Політичні реакції на корупційні скандали ми зараз спостерігаємо у вигляді кадрових рішень і публічних заяв. Заборона посадовцям їздити за кордон у особистих справах – також є відповіддю на неетичну поведінку кількох осіб. А от юридичні процедури по кожній корупційній справі мають бути проведені бездоганно і чітко. Поки що можна виділити кілька проблем, які потребують рішень:

• Спеціальні органи мають концентруватися на дійсно великих корупційних схемах. Відсутність у декларації сплати за оренду квартири в кілька тисяч гривень на місяць – це навряд чи є проявом великої корупції, і не повинно займати сотні робочих годин висококваліфікованих слідчих і суддів. Дрібні справи заважають швидкому розслідуванню та судовому розгляду насправді серйозних справ.
• Провокація хабаря прямо заборонена українським законодавством. Про це треба частіше нагадувати, бо коли доказова база опирається саме на спробу вручення хабаря підставною особою, потім у суді справа розвалиться, і це матиме негативний вплив на ставлення суспільства до антикорупційної роботи.
• Негайне звільнення посадовців після оголошення підозри є відповідальною реакцією на суспільне обурення. Проте вже є досить багато прецедентів, коли в суді провина такої особи не була доведена. Деяких навіть арештовували в прямому ефірі на засіданнях уряду, у інших показували приватні “печери Алі-Баби”, але потім особи були виправдані.
• Посадовці, обрані на незалежних конкурсах, також інколи стають фігурантами корупційних справ. Постає питання політичної відповідальності за їхнє призначення. Члени експертної комісії повинні оцінити професійні якості претендентів та організувати єдині умови тестування, без витоків тестових завдань для окремих учасників. Але хто буде відповідати, коли призначена особа виявиться корупціонером? Організації, які делегували неправильних членів жюрі? Можливо відсторонювати таких експертів і організації від участі у формуванні конкурсних комісій, якщо їх результати виявляються провальними?
• Одна із претензій суспільства до антикорупційної роботи – недостатньо дотримується принцип невідворотності покарання. Гучні затримання і вручення підозр не завжди закінчуються формуванням звинувачення і беззаперечною доказовою базою. Посилення парламентського контролю із періодичними звітами про динаміку найбільш резонансних справ може допомогти у реалізації принципу невідворотності покарання.
  
  

Я думаю, у державній анктикорупційній програмі є всі необхідні заходи для посилення даних напрямків роботи.

Ігор Попов, експерт Українського інституту майбутнього