Ми не цінуємо того, що ми маємо, поки ми цього не втратимо. І західна фінансова допомога тому яскравий приклад. І ні, ми ще не втратили її. Але навіть ризики того, що через передвиборче політиканство у США ми можемо не отримати грошей, змушують зрозуміти й відчути, а що було б без цієї безпрецедентної допомоги. Допомоги, якій немає аналогів у світовій історії. Загальний обсяг уже узгоджених сум, які Україна отримала з початку року, складає $277 млрд. Такого не було ніколи.
І наявність такої допомоги сприймається як належне. Як і те, що під час війни у нас є стабільний курс валют і чорний ринок не відрізняється від офіційного у 100 разів. Як і те, що під час війни інфляція у країні знизилася до 5%, тобто майже відсутня, незважаючи на стандартні стрибки цін на яйця. Як і те, що, незважаючи на війну, яка йде вже два роки, в Україні досі не відбулося підвищення податків. Ба навіть більше, певний час діяли податкові пільги. Це нонсенс під час війни, взагалі-то. Як і те, що в нас повні магазини не тільки товарів, а й людей, які ці товари купують. І це не можна скидувати на корупціонерів. Ні, корупціонери – це про купівлю преміумавто під час війни, і це також є, а от супермаркети наповнені звичайними людьми. Диво чи ні, але в телеефірах постійно питають економістів: а що там зі зростанням доходів людей? Під час війни. Під час агресії сильного ворога. Під час окупації частини території ядерною державою, яка кидається кожен день своїми ракетами й Shahed.
В Україні ні на день не зупинялися соціальні виплати й банківські платежі. Пенсії та стипендії виплачують як за годинником. Люди, схоже, почали сприймати таку аномальну ситуацію як належну. Забуваючи, що це, бляха, диво. Це унікальна історія. Так узагалі-то не буває.
І тому раптом поява розмов про план Б від Нацбанку і Мінфіну всіх раптом застала зненацька. Як так – "непопулярні кроки"? Як так? Ми не хочемо. Дайте зростання пенсій і зарплат. І треба розуміти, що поки що всі аналітики закладають план А. Тобто очікують, що рано чи пізно американці проголосують допомогу нам. Тому план Б – це просто необхідність "по роботі". Вони мають його мати.
Але що ж там може бути? Із боку Нацбанку це, звісно, запуск друкарського верстата. Із відповідними наслідками, яких не уникнути в разі чого. Тобто більша інфляція внаслідок девальвації гривні. Ми бачили це влітку 2022 року, поки західна допомога ще не систематизувалася і не надходила ритмічно.
Із боку Мінфіну – зростання податків, у тому числі на споживання. Так-так, мова про акцизи й ПДВ. І податків для бізнесу, у тому числі того, хто сидить на спрощених схемах, не маючи на це морального права. І підвищення тарифів. До ринкового рівня. Бо сплачувати різницю і перекривати для всіх пільгові тарифи грошей уже не буде. Тобто зростання вартості електроенергії й опалення. Радикальне зростання.
Можна було б ще пошукати гроші на митниці. Звісно. Але ж ми з вами дорослі люди й розуміємо, що там усе рівно не знайдуть, а гроші будуть потрібні вже.
Приємно це? Звісно, ні. І добре, що це лишень план Б на крайній випадок. Але про нього треба говорити. Щоб більше цінувати те, що ми маємо. Щоб розуміти, від чого нас рятують гроші Заходу. І щоб не робити дурні, яка може послабити нашу підтримку.
Сергій Фурса, інвестиційний банкір
