Після проведення аналізу електронних декларацій українських чиновників виявилося, що найбільше активів у криптовалютах формують працівники поліції та прокуратури: 12% та 10% відповідно.
Взагалі силовики, які сидять у крипті, більше схожі на "міжнародну ОЗГ", ніж на цивілізовану правоохоронну систему європейської країни.

Очевидно, що крипта – це спосіб обійти фінансовий моніторинг у банках та підтвердження джерел коштів.

Що характерно, до війни у крипті більше за інших сиділи депутати міських рад, що теж логічно: операції із землею, комунальною власністю. Наприклад, оренда землі в Києві – це у 99% випадків узаконений хабар, який забудовник давав місцевим чиновникам.

Варто зазначити, що разом із економікою деградують і форми корупції. Вона стає дедалі токсичнішою і, якщо можна сказати, " марною " для країни.

Наприклад, у Китаї, Туреччині, Південній Кореї також є корупція. Це коли треба ділитися із чиновниками частиною прибутку. Наприклад, приходить бізнесмен і пропонує регіональному чиновнику реалізувати бізнес-проект. Чиновник надає бізнесу максимальну допомогу: підключення до інфраструктури, електроенергії, отримання всього пакету дозвільної документації. Все вирішується за п'ять хвилин. Плюс захист від рейдерів та бандитів. Держзамовлення. Але коли бізнес-проект років через п'ять виходить у плюс, бізнес ділиться: 5 чи 10%.

Син чиновника – до ради директорів. Але він не тупий: Гарвард, знання мов, місцевої специфіки та зв'язку. Відпрацює зарплату з лишком. Тому й проблем у цьому ніхто не бачить. Тут як плата за адмінпослуги. Тобто, корупція з потоку прибутку.

У нас інша корупція. Оббивають на вході: бізнесмен ще нічого не заробив, але вже всім винен. На старті лише витрачає свої гроші у вигляді інвестицій, але вже має всім платити: пожежникам, поліції, прокуратурі, податковій, голові ВТГ, активістам.

І головне - допомоги від усієї цієї зграї, ніякої. Ніхто не допоможе навіть безкоштовно підключитися до мереж. Сам отримуй дозвільну документацію. І тільки гроші вимагають... А до прибутку, як до Місяця...

Тому коли мені кажуть, що корупція є скрізь і нічого, зростає економіка, я сміюся. Вона то скрізь, але різна.

Навіть минула "інфраструктурна" корупція у нас приносила хоч якусь користь. Після неї залишилася низка інфраструктурних об'єктів: мости, аеропорти, стадіони. Ну хоч якийсь мінімальний ефект, незважаючи на те, що і вкрадено було Х, 2Х з кошторису. Крім того, навіть у рамках колишньої, токсичної корупції можна було отримати певні гарантії ведення бізнесу на кілька років. Недарма один олігарх називав ту корупцію машинним мастилом бюрократії.

Як казав політолог Семюель Хантінгтон: "З точки зору економічного зростання, є тільки одна річ, яка гірша за суспільство з негнучкою, надмірно централізованою корумпованою бюрократією – це суспільство з негнучкою, надмірно централізованою чесною бюрократією". Хоча, безперечно, будь-яка корупція шкідлива.

Дослідження західних економістів показали, що збільшення корупції на 1% гальмує економічне зростання на 0,4%, а скорочення корупційного тиску на один процентний пункт призводить до зростання ВВП на 0,72%.
Україна в індексі сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), який складається міжнародною неурядовою організацією Transparency International, до війни посідала 120-те місце.

Але небезпека корупції полягає не лише у прямих економічних втратах. Це і спотворення правил чесної ринкової гри між мільйонами економічних агентів, коли апріорі перемагають великі корпорації завдяки політичному лобізму, а доля малого та середнього бізнесу – або в тінь, або спрощена система оподаткування, яка перетворюється на єдиний рятувальний трос.

Це і побудова рентоорієнтованої філософії як в управлінні країною, так і у веденні бізнесу. Плюс - рентоорієнтовані політичні еліти, які всі свої ресурси вкладають у придбання нових рент, а не в розвиток країни.

Те, що я у багатьох статтях називаю рентною, корупційною, сировинною моделлю економіки. Додамо також формування асиметричних умов конкуренції в результаті корупційних "обурень" кривої реальності, коли ніякі іноземні інвестиції в країну не прийдуть.

Теоретична модель Андвіга - Моєна говорить про те, що збільшення числа чиновників-корупціонерів пропорційно знижує ймовірність виявлення корупційних транзакцій. І водночас час знижує потенційні ризики та витрати хабародавця при пошуку необхідного контрагента, тобто того, кому можна "дати".

Те, що в інших країнах загрожує тюремним ув'язненням, багатомільйонним штрафом або навіть смертною карою, у нас обмежується в гіршому випадку новим хабарем правоохоронцям або запорукою в суді.

Ця модель максимально мотивує заробляти саме на корупційній ренті, а не на реальному секторі економіки, "лізти" у політику тощо.

Дохід, отриманий від ренти в цій системі, не може бути нікуди інвестований, окрім як у придбання нових корупційних рент, що унеможливлює отримання суспільством соціально значущого ефекту від цих транзакцій – з них не сплачують податки і вони не збільшують легальний ВВП.

Як написали економісти Танці та Давуді: "Коли корупція відіграє велику роль у відборі проектів та їх виконавців, результат цього процесу – перекіс бюджету у бік капітальних проектів. Виробляються "Білі слони" та "Собори в пустелі"."

Деякі проекти завершуються, але ніколи не експлуатуються на повну потужність (згадаймо Подільський міст у Києві чи стадіон у Львові). Деякі набагато більші і складніші, ніж це необхідно. Якість деяких настільки низька, що вони постійно потребують ремонту, і їх продуктивність виявляється набагато нижчою за очікувану (а тут згадаємо як "відрубилися" шість станцій метро в Києві). У таких умовах, не дивно, що капітальні витрати не впливають на економічне зростання, яке очікують економісти.

Корупція позбавляє доходів найменш забезпечені верстви населення: в середньому зростання корупції на один пункт призводить до скорочення доходів 20% найменш забезпечених мешканців країни на 7-8% на рік.

МВФ спробував вилікувати корупцію в Україні за допомогою улюбленого методу, обкатаного в Африці та Азії: коштом зростання зарплат чиновників і менеджерів державних підприємств. Головна умова – трудові доходи в держсекторі мають бути вищими, ніж у приватному. У нас ця схема вирощування нової шляхти вперше дала збій.

Річ у тому, що в Україні корумповано 99% усієї політичної надбудови. Ця теза легко доводиться при порівнянні активів та способу життя чиновників із їхніми пасивами у вигляді офіційних доходів.

В умовах цієї омерти та кумівства, навіть найвищі зарплати та бонуси – це лише механізм для виправдання перед суспільством поточних витрат на садівників, масажистів, кучерів та "чергових у тіла з опахалом".
Плюс можливість "купити мамі" будинок у США за легальні гроші.

Реальний рівень прихованих доходів у державній надбудові незрівнянно вищий

Ситуацію могло б змінити відкриття кадрових шлюзів та запуск до системи представників середнього класу, які вміють цінувати свій рівень життя, досягнутий легально. Але соціальні ліфти у нас піднімають нагору лише корупційну "обслугу".

Жадібність у держсекторі не можна перемогти народною щедрістю у вигляді бюджетних витрат на розбухлу зарплатну відомість.

Досвід Чилі показує, що корупція перемагається запровадженням жорстких механізмів відповідальності, аж до третього коліна спадкоємців корупційних активів. Плюс неминучість покарання та невиборність правосуддя. Ну а поки що, українська корупція концентрується в силовому блоці.

Земля під забудову в Харкові вже нікому не потрібна, як і комунальні підприємства в Херсоні. Саме тому обсяг крипти в кишенях місцевих чиновників неабияк порідшав. Натомість потік грошей у сегменті силовиків пішов у зріст.

Проблема в тому, що відхід корупції у крипту – це абсолютний, тіньовий експорт капіталу з країни. Після такої корупції в країні нічого не залишається, навіть залите водою метро та офісний центр на дніпровських схилах.
Після неї взагалі нічого не залишається. Вона просто трансформується у вигляді будинків та яхт десь у Монако або у Флориді. Але країна до цих активів уже не має жодного стосунку.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик