Український контрнаступ розпочався і триває щонайменше на двох ділянках фронту на Півдні. Також Сили оборони проводять наступальні дії на Бахмутському напрямку на Сході, розвиваючи просування на флангах з Півночі та Півдня.
Однак, варто розуміти, що маневрування українських військ тривають в кількох місцях практично по всій протяжності фронту на Півдні. Те що відбувається, можна назвати першою стадією контрнаступальних дій. Мета даного етапу - вклинювання в лінію оборони ворога з подальшим проривом і закріпленням на певних позиціях.
Враховуючи особливості того, що ворог замінував значні ділянки фронту це важлива стадія зі створення відповідних коридорів в тил ворога із розмінуванням, подальшим закріпленням на позиціях та створення передумов до наступної фази контрнаступу, яка буде передбачати застосування більшої кількості військ а також танків та броньованої техніки. Якщо ми говоримо про перший етап контрнаступу, можемо назвати його вдалим для українських військ. Тому що ми дійсно маємо успіхи: просування є, ворог відступає, відходить на інші позиції, у нас є звільнені населені пункти на півдні Донеччини, і це дуже важливо. Українські сили не зупиняються.
Перший етап контрнаступу
Тим скептикам котрі говорять, про те що мовляв український контрнаступ, розвивається чи то заповільнено, чи то якось не так, раджу запастись терпінням і пам’ятати про етапність наступальних дій. На разі є перший, але дуже важливий етап.
Як тільки наші сили пройдуть далі вглиб позицій ворога, розчистять дорогу для бронетехніки, контрнаступ набиратиме стрімкості і ми зможемо побачити і розширення плацдарму і напрямків і флангових атак, можливо навіть на ділянках де ворог цього найменше чекає.
До флангових атак, можна віднести операції з Правого на Лівий берег Херсонщини, як тільки вода, після підриву росіянами Каховської ГЕС почне спадати. Також не варто забувати і про Північний фланг, де веде боротьбу російська озброєна опозиція: “РДК” та “Легіон Свобода Росії”. Будь-які операції із розтягування лінії фронту є важливими.
Досвід застосування українських військ на певних напрямках, вже неодноразово довів, що успіху можна досягти навіть над переважаючими силами противника, за умов нав’язування своїх правил гри та перехоплення ініціативи.
Попри значну кількість російських військ, їхні проблеми пов’язані із логістикою даються взнаки і маневрування наявними резервами їм дається вкрай непросто. Наша перевага тут: швидкість, маневровість, децентралізована система ухвалень рішень командирами на місцях та бойовий дух.
До речі, про швидкість та маневровість. Це вже дає результати, коли групи бійців, озброєні подекуди лише легкоброньованої технікою та бронемашинами пересуваючись швидко, дезорієнтують ворога. Така собі тактика армії Нестора Махна, що особливо актуально в контексті українських південних степів.
Ресурсні можливості та спроможності
До слова, про техніку. Нам потрібно розуміти, що яка б зброя чи техніка не була, скільки б не коштувала, але в умовах бойових дій завжди будуть ризики її втрат чи знищення. Навіть за умов тотальної переваги.
До прикладу, під час першої кампанії “Буря в пустелі”, іракський МІГ-25 зумів збити американський F-18, це при тому, що США майже повністю придушила ППО Іраку в перші ж дні. І такі приклади не поодинокі. За умов того, що нам протистоїть ворог, який має на озброєнні різні види та типи засобів уражень, до цього треба бути готовими.
Головне, що техніка поставлена нашими партнерами гарантує умови виживання екіпажів зі значно більшими коефіцієнтами, ніж радянського зразка. Танки, бронемашини реально рятують життя наших людей. І це важливо розуміти.
Ключове - щоби вціліли люди, а броню нам дадуть. Чому я так ствердно про це зазначаю? Тому що, майже переконаний, що при планування нашого контрнаступу, ризики втрати техніки закладались, а тому формувався відповідний резерв.
Саме тому, наші партнери так швидко і ствердно заявляють про те, що нам поставлять додатково. В Заходу є розуміння і готовність настільки забезпечити нашу логістиччну підтримку, аби ми отримували все необхідне для успішного контрнаступу. Це стосується і літаків. За моїми оцінками та прогнозами, довгоочікувані нами F-16 можуть з’явитись до фази контрнаступу на Крим. Наступним етапом напевне має бути корабельна коаліція. Нам потрібні катери та кораблі, а також надводні та підводні дрони для проведення операцій з деокупації Криму.
Наступні етапи та можливий сценарій
Наступний етап передбачатиме також більш широкомасштабне застосування військ. Невідомо напевне, чи буде це лише один напрямок, чи декілька.
До кінця місяця ми спостерігатимемо першу стадію наступу – прохід оборонних рубежів, що не легко. Далі "коридори" потрібно утримувати та забезпечувати просування техніки. Це завдання до кінця літа. На середину або ж під кінець осені може бути вихід на адмінкордони. Мова йде про звільнення Півдня, вихід до Азовського узбережжя та вихід до Криму.
Крім того, будуть локальні успіхи ЗСУ на Донеччини та Луганщині. Далі розпочнеться операція зі звільнення Криму, яка позначатиметься нанесенням ударів по військовим об’єктам окупантів. Не варто забувати при цьому, що з метою створення логістичних проблем для ворожого угруповування військ в Криму, виведення із ладу лише Кримського мосту, може бути недостатнім. Важливо блокувати також забезпечення російських військ морем. А тут не обійтись без знищення або пошкодження портової інфраструктури, що використовується окупантом.
Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень
