Якщо на одному великому аркуші намалювати всі аспекти нинішньої війни та міжнародних відносин, а потім шукати найбільш вузьке місце, від якого все залежить ("горлечко від пляшки", ключове обмеження системи за теорією Ґолдратта), то ми його врешті знайдемо.
Це буде москвоцентризм американського істеблішменту.
Через низку причин американці шукають ключі до розуміння минулого, теперішнього та майбутнього СРСР та рф виключно у Москві. Розглядаючи одномірну модель "влада в Москві консолідується — влада в Москві розсипається", вони не бачать інших сценаріїв, а лише ці два. Колапс лякає більше, ніж сталінізація та продовження війни. А це означає, що в умовах загрози колапсу рф — США радше схилятимуться до зміцнення кремлівського режиму, який розглядають як менше зло.
Пригожин сильно скоротив час, загостривши розуміння того, що путінський режим реально слабкий.
Ми підійшли впритул до критичної точки
Наші союзники хочуть нашої перемоги, але водночас бояться її. Адже вони бачать нашу перемогу виключно як колапс рф, а це неприпустимо. Тому вони шукають середню точку, коли рф програла не повністю, а ми не повністю перемогли. Тому вони обмежують поставки, щоб поразка рф не була повною. Скільки через це загине укранців, неважливо. Війна згодом повернеться, але це буде згодом. Зараз для них головне — не допустити колапсу.
По-перше, це шлях в нікуди.
По-друге, це помилка. Це та сама помилка, яка була зроблена у 1991, коли США всіма силами намагалися зберегти СРСР, який зберегти вже було неможливо. Хто не пам'ятає 1991, пошукайте Chicken Kyiv Speech. А в 1917 Антанта намагалася зберегти єдність росії, що стало однією з двох причин поразки наших дідів-прадідів.
ФСБ вдалося ввести всіх в оману стосовно того, що нема ніяких народів, всі давно зникли й русифіковані, нема ніяких національних еліт та прагнень до свободи. Американців було легко обманути, бо вони вже були москвоцентричні, але вдалося обманути й значну частину українців.
Оперуючи одномірною моделлю, американці бачать лише два поганих сценарії. Вони випускають з уваги третій сценарій деколонізації/деімперіалізації, бо він не вписується в їхню картину світу. А відмовитися від своєї картини світу вони не готові, хай би скільки життів це коштувало.
Найгірше для американців, що в обох сценаріях, які вони бачать (сталінізація та колапс), Китай виграє. Наче все робили правильно, а головний геополітичний суперник виграє в усіх сценаріях? Значить, щось не так у базових припущеннях.
Доля рф вирішуватиметься не в Москві, так само, як і в 1991.
Що робити? Використати всі шанси, щоб пояснити американцям хибність москвоцентризму та неприйнятність повторення помилок 1917 та 1991. Україна передусім сама повинна мати стратегію щодо рф, а потім переконати в її правильності наших союзників.
Для того, щоб перемогти, не треба перетягати історію на свій бік. Треба просто стати на бік історії, осідлати невідворотні тренди. Нам на заваді стають наші хибні стереотипи, наша нездатність до довгострокового стратегічного мислення.
Цього разу Україна платить таку ціну, що просто не може собі дозволити програти.
Валерій Пекар, підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи
