Станом на 2021 рік росія була досить поважним членом міжнародної спільноти та доволі сильною економікою, а анексія Криму та агресія на сході України розглядалися світом як бешкет імперії у своїй зоні виключних інтересів.
Станом на 2026 рік росія є світовим ізгоєм з розваленою економікою, спаленими фінансовими резервами, майже обнуленим міжнародним статусом, технологічною деградацією, втраченими ключовими ринками.
Сьогоднішня росія тотально залежна від Китаю економічно ("покупець останньої надії"), фінансово (розрахунки в юанях), технологічно (єдине джерело поставок), політично (підтримка на міжнародній арені). Агресивна війна перетворила росію на сателіта Китаю, при цьому залежність буде лише посилюватися.
Інтерес Китаю полягає в тому, щоб заволодіти безмежними російськими ресурсами без жодного пострілу. Не треба воювати, коли бліднолиці варвари самі приносять тобі країну на блюдечку. Водночас Китай не цікавить формальне приєднання земель (окрім Приамур'я, але то вони вважають історично своїм), їх цікавлять лише ресурси, бажано по ціні нижче собівартості (а куди подінуться, продадуть, бо їсти захочуть), при повному уникненні відповідальності.
Московський князь має збирати данину й привозити до імператора, а що там у нього на теренах, то імператора не турбує.
Тому Китай не зацікавлений в російській перемозі чи в російській поразці. Російська перемога означатиме посилення Москви й зменшення залежності, а цього не треба. Російська поразка означатиме колапс імперії, а це створить Китаю додаткові проблеми: щось вислизне з рук (наприклад, тюркські, монгольські, фінноугорські землі, де китайців бояться й ненавидять), щось приберуть до рук інші центри сили, за щось доведеться брати відповідальність, щоб убезпечити свій доступ до ресурсів. Найкращий стан -- це той, що нині. Поступове сповзання росії до китайських рук шляхом продовження війни.
Ось уже й розмови пішли про системне запровадження вивчення китайської мови в росії. Саме вчасно.
В цій системі координат російсько-китайський саміт -- це не зустріч рівних. Це візит залежного правителя північних варварів до осяйного двору великого імператора. Імператор милостиво дозволив варварському правителю продовжувати в тому ж стилі. Варварський правитель був радий, що прийняли й дозволили, ще й чаєм почастували.
Для нас це не несе жодних позитивних новин. Війна продовжується. Китай міг би примусити росію до миру, але не буде, бо воно йому не треба. Продовження війни послаблює росію й збільшує її залежність, а також лякає Європу та зменшує її єдність як всередині, так і з Америкою - тобто все те, що Китаю треба.
Але в нас і не було жодних підстав сподіватися, що Сі примусить Путіна до миру.
Україна відсутня у китайському світобаченні. Україна не довіряє Китаю й не має йому що запропонувати. Україна бачить пряму підтримку російської агресії.
Водночас Китай формально визнає український суверенітет та територіальну цілісність та є важливим торговельним партнером.
На тому напрямку нам нічого не світить, треба триматися обережно, не втратити наявне, але й не сподіватися на здобутки.
Наші напрямки інші:
- Пояснювати американцям, що відірвати росію від Китаю вже не вдасться. Треба викинути марні сподівання на "зворотній Ніксон". Посилений російськими ресурсами Китай стане надто серйозним супротивником США. Національна безпека США вимагає російської поразки.
(А відірвати росію від Китаю таки можна, але лише по частинах, як нові незалежні держави, потенційно хтось із них союзники США.) - Пояснювати європейцям, що Китай бачить світ двополярним, в якому Америка задовольняється західною півкулею. Європа в такому світі має бути роз'єднаною і слабкою. Росія використовується Китаєм як таран руйнування старого світового порядку та послаблення Європи. Поразка росії відвертає від Європи лиха, які їй загрожують, та створює шанс на сталий мир й опанування ролі ключового гравця, а з часом -- на побудову нового світового порядку, кращого за старий зламаний.
Валерій Пекар, підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи
