До цього моменту жодне перемир’я в Судані не запрацювало. Ситуація не змінюється.
Сторони конфлікту ганяються одна за одною, а військові об’єкти переходять із рук у руки, але принципового зсуву у військовій обстановці немає. Армія не може відбити Хартум, а сили оперативної підтримки (RSF) не можуть здолати армію в регіонах та на відкритих просторах.
Зовнішні гравці
Зовнішні гравці продовжують визначатися зі своєю позицією по ходу, що вкотре доводить, що цей конфлікт не був спровокований ззовні. Він вийшов з-під контролю, всі це знали, і зараз усі намагаються закликати до миру та переговорів, але не маючи монопольного впливу на ситуацію.
Саудівська Аравія та ОАЕ, як я вже писав, мають тісні зв’язки з обома сторонами конфлікту. Але Емірати більше схиляються до фігури Мухаммеда Хамдана Дакло, командувача підрозділів RSF. Саудівці вважають, що потрібний баланс, а не домінування однієї людини.
Єгипет схиляється до підтримки регулярної армії на чолі з Абдель-Фаттах аль-Бурханом. Неодноразово з’являлася непідтверджена інформація щодо участі єгипетських військових та спецслужб на боці Аль-Бурхана.
Лівія розділена, як завжди. Уряд у Тріполі зайняв нейтральну позицію, тоді як Халіфа Хафтар на сході підтримав RSF, навіть відправивши їм одну вантажівку зі зброєю.
Сусідній Чад підтримує армію, оскільки має непрості стосунки з RSF через втручання останніх у їхні справи.
Еритрея поки що не підтримує нікого, але не виключено, що RSF можуть запросити у них військову підтримку як мінімум для захоплення прикордонних штатів у Судані, які поки що залишаються за армією.
Ефіопія тримає нейтралітет, але є ймовірність, що вони можуть надати підтримку RSF, щоб послабити суданську армію і таким чином нейтралізувати одного зі своїх опонентів у регіоні, та послабити позиції Єгипту, який підтримує Аль-Бурхана.
США та ЄС поки що вичікують, закликаючи переговорів. Прозахідна опозиція, що підтримується ними, критикує обидві сторони конфлікту, але тримається на дистанції. У Вашингтоні усвідомлюють, що ресурсів та можливостей впливати на ситуацію чи втручатися туди вони не мають. Тому діятимуть через регіональних партнерів на Близькому Сході та в Африці.
росія підтримує обидві сторони конфлікту, і в принципі у них відносини налагоджені як з армією, так і з RSF. Щоправда, з останніми є окремі моменти, пов’язані з діяльністю ПВК “Вагнер” у Дарфурі у сфері золотовидобування та безпеки. Тому, якщо переможуть RSF, у Москві вважатимуть це прийнятним результатом, оскільки генерал Дакло має виходи на Кремль через Емірати та Ер-Ріяд.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього
