16 років тому росія здійснила повномасштабне військове вторгнення у Грузію. Сотні загиблих, тисячі поранених, десятки тисяч людей, що лишились без дому, 20% окупованої території та безкарність агресора – такі наслідки російської операції із "примушення до миру".
Передумови війни та підготовка до неї
Абхазія (столиця регіону Сухумі) – автономна республіка та Південна Осетія (столиця регіону Цхінвалі) – автономна область у складі Грузинської РСР на час розвалу СРСР. Намір цих регіонів відокремитись від Грузії мав наслідком Південноосетинську війну (1991-1992 р.) та Грузино-абхазський конфлікт (1991-1993 рр.)
За результатами непевних мирних угод у війнах в обох регіонах функціонували російські "миротворці". В Південній Осетії з липня 1992 р. у складі змішаних сил, у Абхазії з травня 1994 р. в складі колективних сил СНД з підтримки миру
На початку 2000-х у регіонах почалася роздача російських паспортів. Після того, як у 2004 р. Міхеїл Саакашвілі став президентом Грузії відбулися невдалі дипломатичні спроби керівництва держави реінтегрувати регіони. Натомість з підбурюванням росії у 2006 році Південна Осетія провела "референдум" про відокремлення від Грузії, а Абхазія звернулася до кремля із прохання про визнання її незалежності.
На початку 2008 р. у Грузії пройшов референдум щодо членства країни у НАТО, де 77% учасників висловились /на користь цього. У квітні того року у Бухаресті пройшов саміт НАТО, який добре запам'ятався як українцям, так і грузинам. На ньому дві країни сподівались отримати План дій щодо членства в НАТО. Проте Німеччина та Франція своєї підтримки не дали. Україну та Грузію задовільнили обтічним висновком, що до Альянсу вони колись обов'язково увійдуть.
Проте і цієї абстрактної перспективи росії вистачило, щоб посилити підготовку до війни. У середині квітня 2008 р. кремль почав визнавати законодавчі акти сепаратистських регіонів. Наприкінці квітня кремль звинуватив Грузію у збільшенні кількості військовослужбовців та правоохоронців у Кодорській ущелині в Абхазії. У той же час росія сама почала нарощувати свої "миротворчі" сили.
"Весь комплекс питань: прагнення Грузії до НАТО і фактичне невиконання росією тих зобов`язань, узятих в різних угодах, економічні питання, робота пунктів, які нелегально відкриті на конфліктній ділянці російсько-грузинського кордону, загострює відносини, - казав у травні 2008 р. посол Грузії в Україні Мераб Антадзе, - Росію дратує і те, що Грузія бере активну участь у транснаціональних проектах. Це різні проекти, в тому числі й трубопровід, який через територію Грузію має доставляти енергоресурси Каспію з Центральної Азії через територію України до Туреччини. Це альтернативні способи постачання енергоресурсів. І те, що росія в разі їх успіху не зможе використовувати свої енергоресурси для тиску, її теж дратує. Економічна незалежність і політична активність Грузії звужує прагнення росії бути третім Римом".
У другій половині липня відбулися російські навчання "Ковказ-2008" на Північному Кавказі та грузинсько-американські навчання "Негайна відповідь". Їх обидві сторони назвали підготовкою до війни.
Проте Міхеїл Саакашвілі розповідав, що про війну заздалегідь казали міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр та державний секретар США Кондоліза Райс.
"А ми запитували: "І все ж, якщо станеться, що робити?" "Ні-ні, не хвилюйтеся!"- згадував Саакашвілі.
Він зазначав, що на початку серпня чорноморський флот рф вирушив до узбережжя Грузії. На пагорбах навколо Цхінвалі засіли "невідомі люди". За десять днів до початку офіційного вторгнення з Цхінвалі почали евакуювати цивільних.
"Не тому, що населення пожаліли (у місті тоді приблизно 35 тисяч осіб жило – це кілька селищ міського типу фактично), а тому, що в росію дуже вузька дорога веде, і якби велика стрілянина почалася, люди б просто рух нею застопорили, - пояснював Саакашвілі, - Їх вивезли, туди 50 російських військових кореспондентів заїхало, і вони стали повідомляти, що в нас війна".
володимир путін згодом і не приховував: ще наприкінці 2006 – на початку 2007 років він особисто затвердив план війни проти Грузії. Згідно із ним росія і діяла у серпні 2008 року.
Один день має значення
8.08.2008 – тиражована росією дата початку війни. Але 7 серпня 2008 р. – день повномасштабного вторгнення, на чому наполягають у Грузії.
"Вранці 7 серпня 2008 року регулярні немиротворчі російські військові сили порушили кордон Грузії через Рокський тунель і вторглися в країну. Цей факт підтверджується численними джерелами, серед яких: інформація, що пройшла через фільтр офіційної позиції Кремля та була опублікована в різних російських ЗМІ; офіційне російське кримінальне розслідування загибелі російського солдата в районі Джава в Грузії рано вранці 7 серпня; заява лідера російського проміжного режиму в Сухумі Сергія Багапша 7 серпня 2008 р.; і перехоплення грузинською розвідкою телефонних розмов між "прикордонниками" цхінвальського режиму щодо російської військової колони, яка пройшла до Грузії через Рокський тунель рано вранці 7 серпня 2008 року", - пише Давид Баташвілі, науковий співробітник Фонду Ронделі.
Через зазначені причини вночі 8 серпня Грузія розпочала військову операцію у Південній Осетії. Саме тому росія наполегливо вказує саме на цей день як на початок війни, намагаючись зробити агресором саме Грузію.
Перебіг війни
"На жаль, ми були змушені вдатися до встановлення порядку і миру силами збройних сил, оскільки, попри озвучені президентом Грузії ініціативи та припинення вогню в односторонньому порядку, сепаратисти відкрили масований вогонь по грузинських селах", - заявив вранці 8 серпня 2008 р. прем'єр-міністр Грузії Ладо Гургенідзе.
Тоді ж в ООН висловили глибоке занепокоєння з приводу ситуації, а члени Радбезу ООН не змогли ухвалити резолюцію щодо конфлікту. Трохи згодом заяву зробив маріонетковий президент рф Дмитро Медведєв. Про введення військ офіційно не проголосив, але сказав, що "зобов'язаний захищати життя і гідність російських громадян, де б вони не перебували".
Ближче до півдня 8 серпня вже не ховаючись тактичні групи 58-ої армії рф пішли Рокським тунелем з російської Північної Осетії до грузинської Південної. В Грузії була оголошена загальна мобілізація.
Протягом 8-9 серпня надходять повідомлення про бої в районі Цхінвалі, обстріли грузинських сіл у Південній Осетії, бомбардування грузинських населених пунктів російською авіацією, зокрема Поті та Горі. Бойові дії розширилися. Силами військових формувань невизнаної республіки та "добровольцями" вони розпочалися в Абхазії – були атаковані грузинськи позиції у Кодорській ущелині.
10 серпня Грузія вручає ноту росії про припинення вогню у Південній Осетії та готовність до переговорів. Проте ввечері бій вже відбувся на морі: російський ракетний корабель "Міраж" затопив грузинський катер.
11 серпня російські війська вийшли за кордони невизнаних республік та розпочали рух вглиб Грузії, розпочавши наступ на Горі та захопивши Зугдіді та Сенакі на заході країни.
"Грузинська армія протрималася два дні, але на третій день її рубежі прорвали і вона відступила до Тбілісі. Росіяни просунулися вперед, але, коли грузинська армія була готова битися за столицю, зупинилася. Тоді президент Франції Ніколя Саркозі домовився про припинення вогню. Держсекретар США Кондоліза Райс полетіла до Франції та Грузії, де бої все ще точилися, напрацювала корективи до перемир’я та отримала підпис Саакашвілі", - нагадав американський дипломат, почесний науковий співробітник Atlantic Council Деніел Фрід.
12 серпня за посередництва французького президента Ніколя Саркозі починається узгодження мирного плану. Він передбачає припинення бойових дій, доступ до гуманітарної допомоги повернення грузинських військ до місць дислокації, а російських – до ліній до початку військових дій.
Того ж дня до Тбілісі прибули президенти Польщі (Лех Качинський), Литви (Валдас Адамкус), Естонії (Томас Ільвес), України (Віктор Ющенко) та прем'єр-міністр Латвії (Івар Годманіс). Пізно ввечері вони взяли участь у багатотисячному мітингу у грузинській столиці. А Медведєв у москві після зустрічі із Саркозі заявив про завершення операції, яку й назвав "примушенням до миру".
російські втрати під час війни, як завжди, остаточно невідомі та суперечливі. Російські урядовці, міністр борони Микола Панков та заступник міністра зовнішніх справ Григорій Карасін, називали різні: 64 чи 48 загиблих, 283 чи 162 поранених російських військових.
Втрати Грузії у війні (дані МЗС Грузії у серпні 2009 р.):
- цивільні: загинули – 224, зниклих безвісти – 15, поранені – 547;
- військовослужбовці: загинули – 161, зниклих безвісти – 9, поранені – 947;
- правоохоронці: загинули – 11, зниклих безвісти – 3, поранені – 227.
Внутрішньо переміщеними особами одразу після війни стали 127 тис. осіб. З них 27 тис. не змогли повернутися до своїх домівок.
Після війни: заохочення росії до нової
26 серпня 2008 р. Медведєв підписав указ про дипломатичне визнання Абхазії та Південної Осетії. У вересні того року в росії заявили, що їхні війська залишаться на цих територіях за двосторонніми угодами.
"Угода про припинення вогню, укладена за посередництва президента Франції Ніколя Саркозі, була односторонньою на користь москви, тоді як наступний звіт ЄС про п’ятиденну війну (невірно) звинуватив Грузію в перших пострілах", - констатував колишній американський дипломат, під час російсько-грузинської війни заступник помічника державного секретаря США з питань Європи та Євразії Метью Брайз.
Звіт ЄС, на який вказує дипломат, також відомий за неофіційною назвою "звіт Тальявіні". Гайді Тальявіні, колишня представниця ООН в Грузії, очолила створену наприкінці 2008 р. спеціальну міжнародну комісію. За результатами її розслідування саме Грузію назвали стороною, яка розпочала війну, здійснивши перший постріл.
"Це був заголовок звіту, який, звісно, вхопив російський уряд. Але був також дуже згубний (для росії) контекст того, що сталося до 7 серпня, і того, що сталося, коли російські війська увійшли в Південну Осетію 8 серпня, вигнали грузин, а потім рушили на Горі. Десятки сторінок детально описують численні порушення Росією міжнародного права до, під час і після конфлікту", - зазначив старший науковий співробітник Фонду Корнегі в Європі Томас де Ваал.
Проте контекст лишився поза увагою російських пропагандистів, і вони тиражують найвигідніше для себе з висновку комісії.
Розслідування тривало й у Міжнародному кримінальному суді. 14 серпня 2008 р. розпочалася попередня експертиза. У січні 2016 р. щодо злочинів проти людяності та військових злочинів почалося розслідування офісом прокурора МКС Каріма Хана. У грудні 2022 р. його було завершено.
Є факти злочинів: незаконне позбавлення волі, катування, захоплення заручників та незаконне переміщення цивільних під час війни. І є четверо винних. Лише один з них – росіянин. Це генерал-майор зс рф В'ячеслав Борисов, який вже помер. Решта – представники влади невизнаної Південної Осетії: Міхаїл Міндзаєв (міністр внутрішніх справ у 2005-2008 рр.), Гамлет Гучмазов (начальник СІЗО у 2008 р.), Давід Санакоєв (уповноважений президента з питань прав людини). Є ордери на їхній арешт, але на цьому від МКС усе.
Також є рішення Європейського суду з прав людині у справі "Грузія проти Росії (II)" № 38263/08. Його ухвалили у 2021 р., а також у квітні 2023 р. винесли додаткове щодо надання справедливої сатисфакції десяткам постраждалих на понад 100 млн євро. Проте як стягнути кошти з країни, яка вже не бере участь у Конвенції про права людини, поки важко зрозуміти
В Грузії Південна Осетія та Абхазія визначені окупованими територіями. В світі їх визнають тільки п'ять держав. Окрім росії, це Нікарагуа, Венесуела, Сирія та Науру. Через роки після війни експерти погоджуються із тим, що реакція світу на російську агресію була надто млявою. Що підбадьорило путіна та надихнуло на війну проти України.
"Через кілька днів після припинення вогню в Грузії адміністрація Буша відхилила прохання Тбілісі про надання протитанкової зброї та ППО. А через кілька місяців нова адміністрація Обами нагородила Москву політикою "перезавантаження Росії", - констатував Метью Брайз, - Виходячи з такої реакції, путін міг лише зробити висновок, що користь від вторгнення в Україну перевищить витрати".
Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав про те, як "план Маршалла" допоміг Європі відновитися після війни та його можливу реінкарнацію для України.
