Заява китайського посла у Франції про те, що всі пострадянські країни не легітимні, наразі це не офіційна позиція Китаю. Особливо, зважаючи на те, що під удар ставиться не лише Україна. Але й прямі сателіти Китаю в Централтній Азії (особливо Казахстан).
Теоретично – це можна розглядати, як певне промацування Пекіном різних позицій, особливо, зваживши на те, що тиждень тому інший посол Китаю (посол в ЄС) заявив, що підтримка рф – це риторичні фігури. Іншими словами, можна допустити, що Пекін через Акторів другого рівня запускає різні меседжі для різних аудиторій. Ціль цієї гри – сказати щось, не сказавши нічого. Хоча не можна відкидати і те, що посол просто сказав щось те, чого не планував сказати (він і раніше “грішив” не зовсім коректними заявами).
Поки точно немає сенсу розганяти зраду – її ще точно нема. І найголовніше: Китай не хоче ніякої реставрації СРСР, а тому, навіть якщо все це затверджена в Пекіні гра, то точно не для посилення рф. Китаю це просто не потрібно.
Україна має точно викликати посла на килим в МЗС, але потрібно говорити не мовою ультиматумів, а вести переговори про підняття рівня включеності Китаю в тиску на рф.
Сі не буде поки говорити з Зеленським. Причина – він не може провести розмову заради розмови. Поки нема точок перетину, а відтак нам потрібно максимально тиснути на комунікацію другого рівня (бажано на рівні міністерств чи аналога РНБО).
Тому, якщо підсумувати: нічого страшного не сталося. Говорити про те, що комунікація з Китаєм непотрібна – це дурість. Це велика гра. І нам треба ставати гравцями, а не дітьми, які вилітають в першому ж турі.
Вадим Денисенко, директор Українського інституту майбутнього
