Візит лідера КНР Сі Цзіньпіна до Сполучених Штатів та безпосередня зустріч з Президентом Байденом, без перебільшення, небуденна подія. Тому очікування світового суспільства від неї прогнозовано завищені. Зокрема, і в Україні, помилково очікують від зустрічі успіху й ледь не зміни позиції Китаю щодо російського вторгнення в Україну. Проте не все так просто, як може здатися на перший погляд.
Американо-китайський клубок взаємовідносин занадто заплутаний
В сучасному світі добре відомо про антагоністичний характер відносин між США та Китаєм. Офіційні представники країн з найбільшими економіками час від часу обмінюються то недружніми, то інколи відверто ворожими заявами. Відвертим подразником у стосунках між США та Китаю є взаємні звинувачення у нечесній торгівлі, технологічному шпіонажі, навіть щодо епідемії Ковід і багато інших. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну позиції Вашингтону та Пекіну, також були ледь не діаметрально протилежними.
Слід усвідомлювати, що історія протистояння між США та Китаєм налічує не одне десятиліття, а його суть виходить за межі навіть конкретних проблем, які обговорюються чинними лідерами США та Китаю. Сполучені Штати сприймають Китай не лише як економічного конкурента, а саме як опонента, який зміг запропонувати принципово нову модель економіки, елементом якої є авторитаризм. Саме економічний успіх «за китайським рецептом» та його потенційна привабливість для держав світу сприймається США як загроза їх гегемонії у геополітичному вимірі. Натомість, Китай сприймає США як причину, яка навмисними діями стримує їх подальше стрімке економічне зростання, фінансову та технологічну експансію на світових ринках в цілому. Зрозуміло, що результатом навіть низки офіційних візитів таку глибоку недовіру між Вашингтоном і Пекіном не виправити.
Встановлення основних точок дотику між Вашингтоном і Пекіном
З огляду на вищевикладене, не важко здогадатися, що під час даного візиту Сі Цзіньпіна да США кожна з сторін буде відстоювати тверді, і здебільшого, протилежні позиції. Однак, позитивним у цьому відношенні можна вважати і сам візит, і ту дипломатичну роботу та взаємні консультації, які проводилися напередодні цього. Отже, можна припустити, що дипломатам таки вдалося знайти певні точки дотику та сфери, де у двох країн є прагматичний інтерес до співпраці. Так чи інакше, обидві сторони чудово усвідомлюють, наскільки їх економіки пов’язані наразі. А економіка виграє більше від співпраці, ніж протистояння, а тим більше війни.
Власне кажучи, на даному етапі перемовин між Вашингтоном та Китаєм обидві сторони висловлюють бажання дати можливість одне одному бути кращим стосовно себе, ніж від нього очікувалося. Тобто мова йде не тільки про встановлення базових «правил гри», але й про мінімальний рівень довіри між сторонами. Адже, не стільки важливі самі домовленості, як усвідомлення чи будуть вони виконуватися. Тому нехай мінімальне, але хоча б відносно чесна співпраця між сторонами, може послугувати кроком для подальшого співробітництва. Зрозуміло, що мати сильного друга краще, ніж сильного ворога, але чи є щось спільне для дружби – сторони ще не визначилися.
Зрозуміло, що мова йде лише про можливість співпраці, оскільки конструкція взаємовідносин між Вашингтоном і Пекіном занадто крихка. Не можна виключати, що у найближчі роки стосунками між країнами вчергове загостряться внаслідок подразника, який буде оцінений сторонами занадто по-різному.
Російська агресія як подразник між США та Китаєм
Безумовно, тема російського вторгнення в Україну є елементом, який формує взаємне ставлення сторін одне до одного. Сполучені Штати сприймають нашу країну як партнера, який проходить свій нелегкий шлях демократичного транзиту та адаптації до ліберальної ринкової економіки. Партнера, який був підступно атакований, зокрема, з метою насильницького захоплення. В чому Китай нехай напряму й не сприяє, але другорядно таки виступає на боці рф. Тому те, що тема України буде звучати у діалозі між лідерами США та КНР, можна не сумніватися. Це питання, як мінімум, престижу американської дипломатії та істотний маркер сутності відносин між країнами.
Офіційні представники Білого дому також підтверджували, що тема України буде звучати під час зустрічі лідерів двох країн. Зокрема, справді принциповим питанням у цьому контексті є недопущення прямого постачання китайської зброї до рф. Наразі не можна сказати, що Китай жодним чином не підтримує росію в її агресії проти України, однак все одно не можна порівнювати із потенційною ситуацію прямого продажу чи постачання зброї до рф.
До того ж, Білий дім зайняв стратегічну правильну дипломатичну позицію щодо України. Зокрема, США активно наголошують на тому, що простір для участі Китаю у примушенні росії до миру відкритий. Потенційно, Китай міг би зіграти ключову роль в реалізації мирного плану Президента Зеленського, а, отже, покінчити з російським вторгненням в Україну. Однак, не треба забувати, що в такому випадку пропозиція Президента Байдена долучитися Китаю до, фактично, розгрому росії має більше стратегічно-дипломатичне значення, ніж є реальними очікуванням цього Білого дому від КНР.
Не дивлячись на те, що Україна не є центральною темою у переговорах між Сполученими Штатами та Китаєм, наша країна займає відносно вигідне дипломатичне становище. Фактично, проводячи переговори, суть яких може теоретично призвести до знаходження мінімально необхідних точок дотику не тільки для мирного співіснування, але й прагматичних форм кооперації між США та Китаєм, Вашингтон чітко артикулює, що сприяння російській агресії буде розцінюватися як причина, яка унеможливлює навіть мінімальні довірливі відносини. А, отже, це буде означати продовження політики протистояння, від чого обидві сторони зазнають небажаних та необов’язкових втрат. Натомість навіть символічне запрошення Китаю до реалізації плану Зеленського залишає простір для подальших можливостей взаємовигідної співпраці між країнами. Так чи інакше, Україна свій «гарантований мінімум» від цієї зустрічі отримає. Краще невеликий крок, але у правильному напрямку.
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”