Кінець “пост героїчного” світу

Після російського вторгнення в Україну Німеччина постала перед дилемою, яку довго відкладала: залишатися у ролі "економічного гіганта й воєнного карлика" чи радикально змінити архітектуру власної безпеки. Останні три роки підтвердили: політична інерція більше не спрацьовує. Трансформація оборонної політики стала не лише реакцією на зовнішній шок, а й сигналом для всього європейського континенту про завершення епохи ілюзій щодо "пост героїчного" світу.

Геополітичний вимір: Розрив з минулим

Застаріла стратегія покладання на "ядерну парасольку" США й формальні гарантії НАТО не витримала випробування війною в Україні. Німеччина опинилася в ситуації, коли навіть євроінтеграційні проєкт типу PESCO та EDF набули реального змісту лише в умовах екзистенційної загрози для Європи. Запуск Sondervermögen (100 млрд євро на екстрене посилення оборони) та рішуча підтримка модернізації Бундесверу стали відповіддю не лише на несподівані потреби, а й на стратегічний вакуум, що виник у європейській безпековій архітектурі.

Динаміка оборонних витрат — найбільш показова ілюстрація розвороту. Протягом двох років бюджет оборони зріс з 1,3% до 2,4% ВВП (2025: €86 млрд), а Німеччина вийшла на четверте місце у світі за абсолютними обсягами оборонного фінансування. Проте збільшення витрат — лише поверхнева частина реформи. Ключова задача — перетворити фінансові ресурси у реальну бойову спроможність і стратегічну автономію, зберігаючи при цьому баланс між зобов'язаннями в НАТО та розвитком власної промислової й технологічної бази.

Зростання оборонного бюджету не вирішує одразу кадрових проблем. Активна чисельність Бундесверу залишається нижчою, ніж у докризові роки (182 тис. у 2025 проти 251 тис. у 2010), а першочергова мета — 203 тис. є органічною лише у разі зламу культурних та організаційних бар'єрів. Паралельно, Берлін взяв курс на створення розгорнутих резервів у межах багатонаціональних сил Альянсу (VJTF), надаючи пріоритет операційній сумісності та обміну досвідом із партнерами.

Фінансова основа: Від екстрених рішень до стратегічного планування

Реалізація Sondervermögen була можливою лише через перегляд конституційних обмежень і відключення "боргового гальма" (Schuldenbremse). Політичний компроміс фактично відкрив вікно можливостей, але водночас поставив питання про сталість нового фінансування. Поправки до Grundgesetz у 2025 році дозволили не лише оперативно фінансувати оборону, а й запустити окремий фонд у €500 млрд для модернізації критичної інфраструктури.

Головний виклик полягає у тому, як уникнути фрагментації оборонних інвестицій і поступового повернення до політики латання дір. Підключення програм ЄС (EDF, PESCO) частково знижує тиск на національний бюджет, але не вирішує дилеми: чи зможе німецький військово-промисловий комплекс забезпечити технологічну незалежність і при цьому бути інтегрованим у спільний європейський ринок оборони.

Із зростанням інвестицій неминуче збільшується і державний борг: з 63,8% ВВП (2025) до майже 75% до 2030 року (оцінки МВФ). Стратегія уряду — активніше залучати приватний капітал і стимулювати партнерства, орієнтуючись на довгострокову окупність оборонних і інфраструктурних вкладень.

Кадрова політика: Між соціальною інерцією і викликами XXI століття

Відмова від загальної військової повинності у 2011 році виявилася прорахунком, який сьогодні обходиться німцям дорого. Дефіцит особового складу став системною загрозою. Нові реформи передбачають повернення держави у поле впливу на молодь: анкета для всіх 18-річних, програма добровільної служби, фінансові й соціальні стимули, що роблять армію конкурентною на ринку праці.

Важливий аспект — модульна система підготовки й інтенсивна цифровізація (від симуляторів до курсів з кібербезпеки та БПЛА), покликана вирівняти розрив між сучасними загрозами й традиційними підходами. Реальна інтеграція військових кваліфікацій у цивільні сертифікації — питання наступного циклу, що напряму вплине на привабливість служби.

Оборонна промисловість: Чи стане Rheinmetall новою "локомотивною силою" Європи

Завдяки Sondervermögen оборонний сектор Німеччини отримав потужний імпульс для зростання. Але ця "гонка озброєнь" загрожує перетворитися на олігополію, у якій 2-3 корпорації домінують, а інновації та конкуренція залишаються в тіні. Ставка на високотехнологічні НДДКР, державно-приватні партнерства (Forschungszulage, спрощена сертифікація BAFA) і підтримка стартапів виглядають абсолютно логічними, але потребують чіткої оцінки результатів: чи забезпечують ці інвестиції технологічну перевагу, чи лише нарощують оборонні спроможності на папері.

Ключове питання для Берліна — не лише в кількості озброєнь чи фінансуванні, а у здатності інтегрувати нові технології й посилювати стратегічну автономію, залишаючись водночас у ключових європейських ланцюгах постачання.

Суспільство і політика: Де межа громадянської солідарності?

Громадська думка, яка ще донедавна була головним гальмом радикальних змін, тепер скоріше легітимує новий оборонний консенсус. Згідно з даними Deutschlandtrend (2025), 73% німців вважають, що армія має бути більшою, а більшість підтримує ідею обов’язкової служби. Це, до речі, не лише реакція на війну в Україні — це глибший сигнал про зміну ідентичності самої Німеччини як держави, яка мусить інвестувати у свою безпеку і нести відповідальність за колективну оборону Європи — без недоречного пацифізму.

При цьому, попри формальну підтримку, низка соціальних й організаційних стримуючих факторів залишається: побоювання бюрократії, недовіра до військових інституцій, регіональні розбіжності у сприйнятті загроз (особливо між східними й західними землями). Кінцева ефективність реформи залежатиме від здатності уряду не лише впроваджувати "згори", а й долати різні бар'єри "знизу".

Висновки та перспективи

Стратегічний розворот Німеччини — це не тимчасова реакція на кризу, а фундаментальний перегляд її ролі в європейській системі безпеки. Оборонна політика ФРН все менше є похідною від американської логіки й усе більше — проявом самостійного мислення і планування. Однак остаточний успіх цієї трансформації визначатиметься не стільки обсягами витрат чи кількістю озброєнь, скільки глибиною структурних змін у суспільстві, промисловості й політичній культурі.

Для України та Східної Європи така Німеччина — не просто сильніший партнер у НАТО, а й потенційний драйвер колективної європейської оборони, здатний впливати на баланс сил у регіоні й формувати нові правила гри. Ключовий виклик для Берліна — не втратити імпульс і довести, що оборонна революція — це більше, ніж реакція на зовнішній шок, а новий modus vivendi сучасного європейського лідера — Німеччини. 

Гліб Остапенко, експерт з питань зовнішньої політики, засновник OSTAPENKO, Political Consulting