Боятися – це нормально. Боятися мобілізації – це природньо. Для людини дійсно природньо триматися подалі від війни. І тому можна зрозуміти, що штовхає чоловіків і жінок бути в Європі.
Але от що не має виправдання – це нице намагання виправдати свій страх демагогією про "корупцію в Україні", про те, що немає за що воювати, про те, що "діти чиновників не воюють".
В Україні є корупція, то правда. Але хіба корупціонери вмирали в Бучі й Маріуполі? Деякі діти чиновників дійсно ухиляються від мобілізації, але чи то діти чиновників були розстріляні в Ірпені й Херсоні?
Війна йде не за чиновників, не за президента. Війна йде за виживання України. За виживання українців. За мажорів якраз не варто хвилюватися. Їм не страшні російські каземати. Вони, скоріш за все, зможуть їх уникнути в разі поразки. Тим більше, що в "батальйоні Монако" ще багато вакансій, як і в теробороні Відня.
Але чи змінилося б щось, якби кожного дня мобілізовували по депутату чи сину депутата? Навіть ураховуючи той факт, що наші депутати в переважній більшості ще занадто молоді, щоб мати дітей мобілізаційного віку.
Ні, не змінило. Бо ті самі люди, які зараз приховують свій страх словами "чому я маю мобілізовуватися, коли депутати – ні", казали б, що "звісно, депутатів мобілізували, але ж вони точно отримали блатні місця". Адже страх би нікуди не подівся. І страх штовхав би й далі шукати приводи й відмазки.
Страх – це нормально. Брехня й лицемірство, під якими намагаються приховати страх, – ось що погано
Мобілізація потрібна не Зеленському чи Сирському, депутатам чи чиновникам. Вона потрібна простим українцям, які можуть не пережити прихід у власне місто чи село російської армії. Мобілізація – це супернепопулярно. І влада б залюбки уникла її, якби був інший варіант.
Так, влада іноді діє недолуго. Так, влада могла б краще пояснювати й комунікувати мобілізацію. Але чи може це бути виправданням? Чи змінює це сам факт того, що на Україну нападає ворог, якого треба зупинити? Чи змінює це той факт, що росія, якщо дати ій можливість, організує геноцид українців, від Харкова до Львова?
Чи є альтернатива мобілізації? Тільки геноцид. Не корупція, а саме геноцид. Не від українських чиновників, а від солдатів путіна.
Чи може недолугість комунікації від влади бути виправданням вашого страху? Він же породжений не комунікацією, він був із вами завжди, ховався в нетрях вашої душі й вийшов на волю в той момент, коли відчув загрозу.
В Україні є корупція. Але Україна – це не тільки про корупцію. Це зрозуміли навіть у Європі після 24 лютого. Навіть після років російської пропаганди, якій дуже допомагали українські чиновники-корупціонери. Пропаганда, яка розповідала, що в Україні є тільки корупція. І більше нічого.
Але ж ми знаємо, що це неправда. І ми знаємо, що росіяни, коли приходять, спираються саме на корупціонерів. Але притому вбивають вони не корупціонерів. Убивають вони саме тих людей, які й уособлюють справжню Україну.
І коли хтось сміє говорити: "За що я буду воювати, коли є корупція?" – він знецінює жертви сотні тисяч людей. Світлих. Сильних. Мужніх. Добрих. Людей, які і є обличчям України. Саме тим обличчям, яке хоче стерти з лиця землі путін.
путін не воював би з Україною, де була б корупція й тільки. Бо з корупціонерами росіяни завжди вміли домовлятися. Але ні. Війна йде за виживання українців. І це чудово продемонстрував сам путін у своєму інтерв'ю.
Тож не треба оцих ницих аргументів про те, що нам немає за що боротися. Просто скажіть, що ви не готові боротися. Просто визнайте це. І це також нормально.
Коментатор з "Інтера" чи громада Космача нічим не відрізняються. І ті, й ті демонструють, як страх може руйнувати душу, як швидко під дією страху людина деградує. Ми бачили це в Нових Санжарах, ми побачили то в Космачі. Тваринний страх, який перетворює людину на тварину, стираючи сотні й тисячі років еволюції в одну секунду.
І не треба шукати виправдання таким діям. Там немає ідеології чи боротьби за справедливість. Бо справедливість тут завжди буде у форматі "хтось, але не я". Це не про справедливість. Це про страх. А, може, і про саму сутність людини, яка до цього приховувалася. Хіба що коментатору "Інтера" могли заплатити росіяни, а громада Космача діяла самостійно.
Прийняти для себе рішення бути зараз подалі від війни – це право кожної людини. Але поширювати демотивуючі тези, які дуже перекликаються з російською пропагандою, – це вже ницо й недостойно. Якщо ти вже втік з України, то просто визнай, що ти зробив це заради себе. І не шукай суспільно прийнятне пояснення, не аргументуй це боротьбою за справедливість. Бо твоя ницість очевидна.
Сергій Фурса, інвестиційний банкір
