У зразково-показовій істериці речниці зовнішньополітичного відомства Московії Маші Захарової на статтю глави Офісу Президента Андрія Єрмака в Узбекистані та Азербайджані є кілька показових моментів. 

По-перше, що спрямовано її, головним чином на Центральну Азію, вплив рф у Азербайджані зменшився, а значить, як кажуть московити, не дуже то і потрібен їм був. Істерика захарової щодо тези, що рф - це колоніалізм зрозуміла. Москва співає по всьому світу, що вона найголовніший антиколоніаліст, завдяки цьому будує якусь політику у Африці та Азії, тож, будь яке заперечування є болючим.

Розповіді  про створені московитами робочі місця у Центральній Азії, про те як добре працюють "гастарбайтери" у рф мимоволі вмикають у пам‘яті оці всі "довольні хами, ситі в них харі і передовиці радянських газет "ат сібірі да туркістана", де неухильно зростали оці всі жири у маслі, вугілля на гора, тони виплавленого металу та гектари зябі, а народи любили одне одного. Тобто одразу зрозуміло за аналогією - бреше чучундра. Тим більше зараз, коли саме гастарбайтери стають джерелом поповнення російських військ, мобілізація чекає громадян ЦА. Ось ці всі розповіді про дружбу закінчуються конкретною погрозою:  

"Предоставление в союзных нам странах "трибуны" высокопоставленному представителю нацистских властей Украины для извращения сути наших отношений, конечно, вызывает вопросы"…

"С уважением относимся к свободе прессы. Однако исходим из того, что информационное поле в дружественных нам странах не может быть местом для трансляции заведомо ложных и провокационных измышлений".

Така вона, московська любов та дружба. Ікла та пазурі потрібні, щоб міцніше втримати друзів як ото ті бази рф "залог мира".

Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”