росія збирається побудувати в Буркіна-Фасо атомну електростанцію. Таку новину подало агентство Reuters з посиланням на заяви місцевого міністерства енергетики. Якщо проєкт буде реалізовано, то країна стане третьою на континенті, що має у своєму розпорядженні АЕС. Одна станція побудована на французьких реакторах і працює в ПАР. Друга будується в Єгипті Росатомом.

Ця новина на перший погляд може здатися абсурдною — Буркіна-Фасо є однією з найбідніших країн світу, де за населення понад 20 млн сумарні потужності генерації становлять близько 380 МВт (за деякими даними 407 МВт). Сумарне виробництво електроенергії за 2021 рік становило 1,76 млрд кВт.год, а споживання — 2,64 млрд кВт.год. За таких обсягів АЕС виглядає щонайменше дивною — станція занадто велика для таких обсягів споживання. Крім того, запуск атомної станції потребуватиме фактично створення (або масштабування) національної енергетичної галузі. Йдеться про будівництво ліній передачі електроенергії, вирішення питання диспетчеризації, розподілу. Зрештою всієї потужності національної енергосистеми бракує для балансування АЕС. І нарешті є питання з кадрами.

Навіщо АЕС, або Слон у посудній лавці

Фактично якщо АЕС буде побудована, то єдиним її застосуванням може стати робота на зовнішні ринки. Тобто експорт електроенергії в сусідні країни. І тут доречно оцінити весь регіон — стан економіки держав, з якими межує Буркіна-Фасо.

Маємо вкрай багатий на природні ресурси регіон, у якому видобувають (і продають) золото, уранову, залізну цинкову, марганцеву руду, боксити, фосфорити, нафту і газ. Є розвідані запаси вольфрамових і титанових руд.

При цьому за рівнем економічного розвитку країни регіону є одними з найбідніших у світі. Найкращі показники ВВП за ПКС у Кот-д'Івуару та Гани.

І, нарешті, ще одна особливість цієї частини Африки — крайня політична нестабільність і (за рідкісним винятком) скептичне ставлення до спроможності (бажання) держав ЄС і США працювати з місцевими державами як з рівноправними партнерами та інвестувати в розвиток їхньої економіки.

Умовно "прозахідними" сьогодні можна назвати лише Кот-д'Івуар, Гану, де діють європейські видобувні компанії, що надають підтримку місцевим політичним режимам. Ще однією "демократією" називають Бенін, де 2016 року відбулася мирна передача влади обраному президенту Патрісу Талону. Але той, пообіцявши правити лише один термін, активно зайнявся "реформуванням" виборчого законодавства, а після тріумфу 2021 року (перемога на президентських виборах і монополізація більшості в парламенті) почав вибудовувати систему власної влади.

В інших державах при владі або військова хунта, або правлять приведені військовими політики:

• у Малі перевороти були у 2020 і 2021 роках;
• у Буркіна-Фасо військові повалили президента у 2022-му;
• про військовий переворот у Нігері ми читали у 2023-му;
• і, нарешті, у Того править президент Гассімба — син президента Еядема, який помер у 2005 році. Прийшов до влади він за підтримки армії, яка вирішила, що конституція не є головним аргументом у виборі в.о. президента. Заради справедливості, варто визнати, що потім регулярно проходили вибори. З підтримкою військових і передбачуваним результатом.

Цей же регіон є одним із базових для російської федерації. У всіх проблемних державах тією чи іншою мірою присутні російські ПВК або інструктори. Наприклад, група "Вагнер" активно працює в Малі, Буркіна-Фасо. Відомо про присутність невеличких загонів цієї ПВК (а також їхніх політтехнологів, інструкторів) у Того, Кот-д'Івуарі, Беніні. Ба більше, президент Беніну Талон (нібито прозахідний демократ) 2023 року заявив, що це "суверенне право держав регіону" запрошувати і використовувати ПВК "Вагнер". У Кот-д'Івуарі працює представництво "Лукойлу", безпека якого забезпечується компанією "Луком-А" (колишня охоронна служба "Лукойлу", що діє сьогодні як ПВК).

Варто зазначити, що "Луком-А", окрім, власне, фізичної охорони об'єктів, спеціалізується на добуванні інформації та електронному шпигунстві. І, нарешті, Гана активно розвиває відносини з Роснафтою. Досить згадати контракт 2018 року на поставку СПГ у цю країну. А у 2023 році країна стала одним із перевалочних пунктів для зберігання російської "сірої" нафти. Що цілком логічно: Гана має власний (невеликий) експорт. І не має потужностей для зберігання російської та своєї сировини окремо. Тобто шлях нафти з Новоросійська закінчується в цій державі. А споживач з ЄС купує вже "африканську" нафту.

Схопитися зубами за регіон, або "Африка_наша"

Ось тепер варто повернутися до теми АЕС. І тут мовитиметься не стільки про економіку, скільки про політику. Точніше геополітику.

Перше питання, що виникає, - хто і за які гроші будуватиме. Сумнівно, щоб у будь-якої з перелічених держав було достатньо коштів для фактично "купівлі АЕС під ключ". У Буркіна-Фасо тим більше. Ще раз — це одна з найбідніших країн світу.

Таким чином, йдеться в кращому випадку про спільне підприємство, де росії належить більше половини. У реальності, це, найімовірніше, буде російський об'єкт із російським персоналом під російською охороною. Причому йдеться не тільки про саму станцію. Необхідно створювати цілу галузь: будувати ЛЕП, балансуючі ЕС, створювати службу диспетчеризації та багато іншого. Якщо все це буде контролюватися росією, то можна стверджувати про контроль над економікою країни. Старі галузі працювати будуть. Але будь-який розвиток буде можливий лише за російською згодою або участю (адже електровимикач буде в російських руках).

Далі пропоную ще раз повернутися до таблиці характеристик держав. Можна говорити про існування якоїсь малопотужної регіональної енергосистеми. Яка більш менш збалансована за параметрами генерація-споживання.

Будівництво АЕС буде вестися, найімовірніше, на проєктах реакторів ВВЕР 1200. Саме такі реактори останнім часом будує Росатом в рф і за її межами. Навіть один реактор — це вже збільшення генеруючих потужностей у Буркіна-Фасо утричі. А якщо станція буде в стандартному "двохреакторному" виконанні, маємо додавання 20% до сумарних показників генеруючих потужностей регіону.

Таким чином, росія стає ключовим гравцем на ринку енергетики в цій частині Африки. Й отримує вигоду відразу в декількох областях:

• вплив на розвиток країн регіону. Що, серед іншого, проявлятиметься в більшій прив’язці місцевих урядів до Москви. Адже реалізація будь-якого великого енерговитратного проєкту буде можливою лише за згодою Кремля;
• створення інфраструктури під прихід власного видобувного бізнесу. І тут варто згадати як уже експортовані корисні копалини, так і розвідані родовища;
• створення передумов для потрапляння в залежність європейських, американських і китайських видобувних компаній, які працюють у регіоні. Наявність вільних потужностей зробить купівлю російської енергії більш привабливою порівняно з виробленням власної на невеликих (найчастіше мобільних) ЕС, встановлених на рудниках.

Паралельно з цим (якщо встигне побудувати АЕС) вона робить менш привабливою ідею будівництва транснаціональної ЛЕП з ПАР.

Але найголовніше — політичні бонуси, які за своїм впливом виходять за межі регіону. рф демонструє, що на відміну, наприклад, від Франції вона готова реалізовувати масштабні інфраструктурні проєкти. Ба більше, така активність безпосередньо залежить від рівня політичної співпраці з Кремлем. У такій логіці вибір Буркіна-Фасо — однієї з найбідніших колишніх французьких колоній — цілком очевидний. Інвестиції в кілька мільярдів доларів і перетворення відсталої країни на найбільшого регіонального експортера електроенергії є гарною геополітичною "рекламною листівкою". Тобто рф уже надіслала сигнал елітам одразу кількох держав Африки.

Будівництво АЕС і трансформація регіонального ринку електроенергії зблизить між собою місцеві політичні режими, які сьогодні розглядають рф як одного з ключових своїх партнерів. Оформлення такої "зони російського впливу" буде підкріпленням амбіцій Кремля на збереження статусу геополітичного гравця.

Чи важливо це для України?

У цьому пункті варто поговорити ще про одну деталь — геополітичний торг Кремля за своє майбутнє. Зокрема (або насамперед) на тлі війни в Україні. Заявка щодо АЕС, так само як і серія військових переворотів останніх 4−5 років, вдаряють по позиціях Франції в регіоні. І це болісно для Парижа.

До чого тут Україна? Маємо досить просту схему: Франція може бути зацікавлена в неспішній реалізації (або заморожуванні) проєкту Росатому. росія може бути зацікавлена в зусиллях Франції як країни, що схиляє Україну до діалогу, наприклад щодо заморожування війни або "компромісів". Звісно, у потрібний момент і як "один із" голосів подібних порадників. Цілком прийнятний обмін, який росії не буде нічого вартувати.

І Африка — не єдиний регіон. Кремль рухається за своїм стандартним алгоритмом створення "додаткових" криз перед початком діалогу з основного для себе питання. На початку консультацій Кремль пропонує партнерам (опонентам) обговорити проблеми "в комплексі". Де свої поступки за другорядними для себе темами спробує обміняти на поступки у свій бік за основним напрямком.

Крім Африки тут доречно згадати Кавказ (де Франція послідовно стоїть на позиціях підтримки Вірменії), Лівії, Близький Схід (зокрема війну, що триває в Ізраїлі).

Аналогічний алгоритм, до речі, Кремль уже намагався реалізувати в 2016−2020 роках за українським напрямком. Там "додатковими" кризами були Сирія, вже згадана Лівія і питання постачань газу в країни ЄС. Частково такі зусилля були успішними. Згадаймо формулу Штайнмаєра 2016 року, спробу "припинити стріляти" 2020 року, човникові візити європейських та американських політиків із грудня 2021 року до лютого 2022 року з тезами про необхідність "поступок росії".

Але тоді схема не спрацювала. Велика ймовірність, що не спрацює і зараз. Проте сподіватися лишень на неї нерозумно. Логіка дій Кремля проглядається. Отже, є можливість для власної активності. У нашому випадку, враховуючи специфіку регіону, є можливість гри і в згаданих державах.

Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього