7 березня Грузію сколихнули масові протести, спрямовані проти ухвалення в першому читанні закону про іноземних агентів. Останній значною мірою наслідував аналогічний документ з російського законодавства. Суттєво обмежуючи права та свободи як громадського сектору в цілому, так і громадян зокрема. В результаті дводенного протистояння, під час якого влада Грузії кинула проти багатотисячного мітингу правоохоронців, що використовували водомети та сльозогінний газ, парламентська більшість за участю "Грузинської мрії" та "Сили народу" таки відкликали скандальний законопроект (хоча за процедурою все одно прийдеться голосувати за це рішення). Проте навряд чи це вирішить інші проблеми, які постали перед країною. 

Закон як привід, але не причина

Безумовно, проекти, які були подані на розгляд грузинського парламенту рухом "Сила народу" ("Про прозорість іноземного впливу" та "Про реєстрацію іноземних агентів") мають мало спільного з демократичними стандартами та принципами регулювання громадського сектору. Адже, враховуючи специфіку Грузії, під визначення "агентів іноземного впливу" (некомерційних організацій та ЗМІ, понад 20% річного доходу яких становить закордонне фінансування) потрапили б практично всі незалежні громадські організації та медіа. (Крім фондів, пов’язаних з проросійським олігархом та засновником "Грузинської мрії" Бідзіною Іванішвілі). При цьому за допомогою перевірок (у тому числі з правом доступу до персональної інформації), штрафів, відповідного інформаційного супроводу влада змогла або тримати у повній покорі громадський сектор, або дискредитувати та маргіналізувати його. Однак ці законопроекти, а також швидкість та кулуарність їх прийняття, стали лише приводом, спусковим гачком для масових протестів. Причини ж народного невдоволення – більш серйозні та глобальні. І пов’язані вони з майбутнім країни.

"Грузинська мрія" vs європейська мрія

Після парламентських виборів 2020 року, які опозиція вважає сфальсифікованими, партія влади – "Грузинська мрія" – принаймні на словах підтримувала інтеграцію країни до ЄС та НАТО. Однак значна частина провладних депутатів (зокрема й тих, які формально вийшли з партії та створили власний політичний проект – "Сила народу") жорстко критикували ЄС та США. Часом їх риторика взагалі виходила за межі пристойності та дуже нагадували класичні російські наративи. Про традиційні цінності, церкву, зовнішнє управління тощо. Паралельно з цим влада не просто призупинила важливі реформи, а фактично почала їх відкат, що в результаті призвело до того, що Грузія, на відміну від України та Молдови, не отримала статус кандидата на вступ до ЄС.

Нарешті, згадаємо позицію Грузії щодо російсько-української війни – формально нейтральну, однак більш вигідну саме росії, активну торгівлю з країною-агресором, фактичне табу на будь-які розмови щодо повернення окупованих територій, а також той жах, який відбувається з екс-президентом Міхеїлом Саакашвілі у в’язниці (на думку представників опозиції, і тут не обійшлося без російського сліду).

Тож грузинський народ вийшов на акції протесту передусім через необхідність захистити своє європейське майбутнє та свою мрію на гідне життя у демократичній країні. І навіть певні поступки, на які пішла влада, навряд чи надовго стабілізують ситуацію. Адже, по-перше, мова йде про ціннісний вибір грузинського народу. По-друге, всі вищеперераховані проблеми нікуди не поділися, а, навпаки, ще більше загострилися. І, по-третє, влада вже продемонструвала певну слабкість – і це може стати початком її кінця. Тож політична криза буде лише посилюватися, а акції протесту не припиняться, причому по всій країні. Головне, щоб нею не скористалася росія, для якої існує велика спокуса влаштувати "маленькую победоносную войну" та створити додаткову точку напруги в світі, відволікаючи таким чином увагу від України.

Що робити нам?

Важливе питання – що робити Україні у цій ситуації. Відповідь очевидна – підтримувати грузинський народ та його європейський вибір. Саме народ, а не політиків чи владу. Наше МЗС у своїй заяві вже так і зробило, тож цієї позиції слід дотримуватися й надалі. Адже змінити владу у своїй країні – це завдання громадян Грузії. І спосіб, у якій вони це зроблять, це їх власний вибір та відповідальність. А ми почекаємо на правильний вибір чудового грузинського народу та обов’язково підтримаємо його на шляху євроатлантичної інтеграції.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку