В українському інформаційному просторі, де посилюється схильність дивитися на світ у "чорно-білому" світлі, президент Азербайджану знову став позитивним персонажем, а для Кремля малюють ледь не апокаліптичні наслідки.

Інша реальність

Наслідки, до речі, будуть. Вони, можливо, безпосередньо стосуватимуться України. Але їхній характер знову може не сподобається частині наших журналістів і громадян. Спробую описати один зі сценаріїв і почну з пошкодженого росією силового кабелю, що з'єднує Естонію і Фінляндію.

Коротко перша теза. Кабель EstLink 2 є одним із трьох підводних кабелів (інші два - EstLink і NordBalt) забезпечували можливість постачання до 1,7 ГВт в енергосистему країн Балтії з АЕС Фінляндії та Швеції. Ще на один ГВт потужності згадані держави можуть отримати завдяки розвитку інфраструктури на польсько-литовському кордоні. Усе це, помножене на розвиток власної генерації, дозволило балтійським державам заявити про вихід із БРЕЛЛ (тобто відключення від російської енергосистеми).

Випадання одного з кабелів (а це 650 МВт) створює проблему, але не обвалює систему) пам'ятаємо про два інших і перетоки з Польщі. Але тут питання впирається в наявність вітру і температуру повітря в регіоні.
Поки зв'язку з подіями в Україні не видно? Добре! Друга і третя тези.
З 1 січня Україна перестає постачати своєю ГТС російський газ європейським споживачам. Транзит зупиняється. Логічно. Але у частини наших європейських сусідів значна частка генерації - газова. І цілком логічно, що питання транзиту обговорювалося ще з літа. А останніми днями про нього згадали у зв'язку з обміном різкими заявами між Зеленським і Фіцо. Словаки пригрозили обмежити постачання електроенергії.

Польща вже заявила, що вона зможе компенсувати обсяги, що "випадають". Теоретично це дійсно можливо. Але тут давайте згадаємо про EstLink 2 і необхідність поставок електроенергії в країни Балтії. А це зарезервована потужність у 650 МВт (якщо не буде додаткових пошкоджень і якщо буде хороша (вітер і тепло) погода на балтійському узбережжі). А якщо ні? Запаси потужності польської енергосистеми не безмежні. Тобто ми можемо зіткнутися з проблемою неможливості імпорту в потрібних обсягах.

Збитий літак і вибачення Путіна 

То до чого тут збитий літак і вибачення Путіна? Я вже говорив, що питання транзиту обговорювалося вже кілька місяців. І одним із варіантів виходу із ситуації було укладення контрактів з азербайджанською SOCAR. Технічно можливості прокачування є (старий газопровід Баку-Махачкала, який далі з'єднується з експортною системою Газпрому). Питання впиралося в наявність в Азербайджану вільних обсягів газу.
Крім того, запускати "чужий" газ у "свою" трубу категорично не бажав Газпром. Тому проти такого варіанту виступали як російські спікери, так і частина українських (до політичного пікірування щодо літака, нагадаю, Алієв в українській пресі був радше "поганим" героєм).

Поразка літака дійсно була не запланованою. Але росія підставилася і підставилася дуже сильно. А Алієв зіграв тонко. Судіть самі: взявши паузу і почекавши безлічі версій від РФ, виступив із різкою і однозначною заявою.
При цьому загальний тон його виступів дозволяв Кремлю вийти з проблеми. Але за певних умов. При цьому офіційні вибачення з боку Путіна вже є проблемою. Друга телефонна розмова відбулася, але заяв Кремля "ми винні" не було. Це політично небезпечний для російського президента крок. Альтернатива - виконати іншу вимогу Алієва - покарати винних. І виконати це підкреслено жорстко. У такому разі спрацює схема "цар хороший - бояри погані".

Але "покарання винних" є, можливо, ще складнішим завданням для Путіна. Начебто нічого надординарного, якби трагедія не сталася над Чечнею. Тобто вимога покарати когось із найближчого оточення Кадирова. Що Путін собі дозволити не може. Тим паче, що ймовірний винуватець уже нагороджений за "успішний захист неба".
Таким чином, Алієв, не виходячи на розрив угод, підвісив Путіна на розтяжці. Є дві вимоги. Виконання будь-якої з них окремо несе ризики для Кремля. Виконання обох вкрай складно, оскільки ризики кратно збільшуються. Невиконання обох - уже зовнішньополітичні ризики. І тут ідеться не стільки і не тільки про Азербайджан, скільки про реакцію Ердогана. І тут пам'ятаємо: невирішену проблему баз у Сирії,
те що в Лівії Туреччина і рф підтримують різні сторони протистояння
Прихід Туреччини зі своєю зброєю (і своїми військовослужбовцями) в Африку. Зокрема в держави, які рф намагається зробити своїми «базовими» партнерами - Буркіна-Фасо, Нігер, Малі.

На цьому тлі проблему проток і торгових шляхів із Чорного моря можна вже не згадувати.
Це означає, що Путін змушений буде починати торг. У якому фігуруватимуть кілька питань: Азербайджанський газ у трубі "Газпрому" і, як наслідок, можливості транзиту через Україну в країни ЄС. Причому Євросоюз у цьому питанні виступатиме швидше на боці азербайджанського SOCAR.
Поступки росії в питаннях початку реалізації проєктів газопроводів дном Каспійського моря (нагадаю, що це давній процес, який Кремль намагався всіляко гальмувати, починаючи від договору про розмежування акваторії, закінчуючи педалюванням питань безпечного судноплавства). А це вже інтереси Туреччини (з поставками газу на її територію) і, власне, країн Центральної Азії.

Грузинські проблеми. Ключові нафто- і газопроводи з території Азербайджану до Туреччини проходять через Грузію. Їхня безпека та функціонування вкрай важливі теми для Анкари. Крім того, Туреччина намагається розширити власну сферу впливу. Зокрема, посиливши свої позиції в Грузії.

І вишенькою на торті може стати майбутня позиція Казахстану. Астана не робила різких заяв, ба більше, висунула навіть версію про "кисневий балон" на борту збитого літака. Але при цьому всіляко сприяла роботі азербайджанських фахівців і обмежувала російських "експертів" у свободі маневру і доступі до літака. Токаєв віддав право піднімати ставки Алієву й очікує вигідних для себе позицій у найближчому майбутньому. Зрештою, з Казахстану так само є вхід у трубопровідну систему Газпрому. А казахська нафта вже допущена в нафтопровід "Дружба".

Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього