Погрози Пригожина Шойгу й Герасимову. Чи справді він розпочав президентську кампанію?

1. Справді, Пригожин розпочав президентську кампанію. Але є одне маленьке "але": він не знає, що він розпочав цю кампанію. Поки все це в "уяві" його опонентів.

2. Досі Пригожин не був (і зараз не є) опозицією до путіна. Він робив і робить усе, що йому не забороняє влада. Але, на відміну від інших політичних гравців, він має дві переваги: він говорить правду (правда, як ви всі розумієте, поняття відносне) і щось реально робить, а не лише триндить. Але повторюся: він не є опозиціонером.

3. Протягом останніх тижнів намітилося певне перемир'я між Пригожиним і армійським керівництвом. Нинішній зрив цього перемир'я пов'язаний із двома речами: у Пригожина починають частково закінчуватися люди, і він починає потихеньку готуватися до згортання активностей на Донбасі (піти без перемоги не можна, тому мають бути винні). Друга причина: є підозри, що йому не дають можливості вклинитися у воєнний конфлікт у Судані (там він підтримував керівника сил спецпризначення, а Кремль підтримує чинну владу). Хоча це питання потребує окремого, більш глибокого дослідження, зважаючи на те, що Судан може стати новою найгарячішою точкою Африки із загрозою перекидання конфлікту на сусідні території.

Яка ціль Пригожина на цьому етапі?

1. Він хоче красиво і без політичних втрат отримати можливість вийти з війни на Донбасі. Відео з трупами – це не про цих людей (він безжально посилає на смерть сотню таких мужиків щодня). Це про його політичне майбутнє. Інший варіант – залишитися на Донбасі, але отримати доступ до людського ресурсу тюрем.

2. Він поки взагалі не мислить категорією президентських виборів у рф, як би нам цього не хотілося. Для нього зараз важливо зберегти високий рівень довіри російського суспільства і паралельно зберегти вплив в Африці. Навколо нього вибудовуються нові й ворожі до нього приватні воєнні кампанії, які хочуть зайняти його місце під африканським сонцем.

Саме ці дві речі складають його порядок денний сьогодні. Що буде далі і чи реально в нього з'являться політичні амбіції більш високого рівня, сказати дуже складно. Хоча спекуляції на цю тему вигідні всім, хто сьогодні воює з Пригожиним. Він справді став занадто великим, щоб на нього не зважати. Але він усе ще достатньо малий, щоб стати самостійним гравцем. Саме тому він поки боїться навіть подумати, що можна піти в опозицію до путіна. Опозиціонером він стане тільки тоді, коли йому особисто загрожуватиме фізична смерть.

Вадим Денисенко, директор Українського інституту майбутнього