Ті, хто подорожував авіацією, могли потрапляти у зону турбулентності. Коли літак не просто трясе, а створюється враження буквально провалів по висоті, ніби ось-ось і впаде. Втім, така турбулентність завершується і літак успішно продовжує свій маршрут заданим курсом.

Сьогодні ми переживаємо саме таку когнітивну турбулентність, емоційно оцінюючи ситуацію із зовнішньою допомогою. Як далі бути, якщо партнери припинять підтримку? Як протистояти росії? Ці питання завдавав собі ледь не кожен.

Такі емоції мають під собою реальні спостереження. Дефіцит боєприпасів та озброєння на передовій відчувається сильніше. Натомість російська федерація посилила тиск, виходячи з виборчої доцільності майбутнього коронування путіна. На це ще й накладається справжня "Санта-Барбара" з виділенням допомоги Україні з боку США з осені на фоні їхніх передвиборчих баталій. Невже минулі два роки були марними? На мою думку, в жодному разі.

Допомога з боку наших партнерів буде тривати

Варто розуміти суть моменту. Очевидно, ми зараз перебуваємо на етапі зміни балансу сил в питанні підтримки України.

Вже минулий рік показав, що першість перейшла до європейських партнерів у питанні фінансової підтримки. Тепер схожі тенденції ми бачимо й у питанні постачання військової допомоги.

Зверніть увагу, як Європейський союз як політико-економічне утворення сьогодні просто карколомно трансформується. Недавні рішення щодо 50 млрд євро по програмі "Ukraine Facility" і 21 млрд євро військової допомоги – це лише вершина айсберга.

Питання навіть не в конкретних грошах. Європейські країни розуміють, що можуть якщо не залишитись без американської військової підтримки в рамках НАТО, то отримати її значне послаблення внаслідок електоральних уподобань за океаном.

Допомога Україні – це не лише допомога офіційному Києву з умовно альтруїстичних міркувань, бажання справедливості чи вияв емпатії. Це стрес-тест для всієї європейської спільноти на власну оборонну спроможність, включно зі сферою ВПК. Довгострокова підтримка України – це внесок у безпеку всієї Європи.

Як мінімум, рекомендую переслухати виступ Віцепрезидента Єврокомісії Жозепа Борреля в українському парламенті на днях. Сумніви щодо позиції європейських партнерів розвіюються вкрай швидко. Хоча, до слова, певний песимізм щодо європейського вектора підтримки у нас формувався у зв’язку із надмірною увагою до Орбана та його інтриг по українській тематиці. Втім, принципові рішення все ж були прийняті.

Попри посилення ЄС щодо України США продовжують відігравати одну з ключових ролей. На це звернув увагу й канцлер Німеччини Шольц у своєму матеріалі перед візитом до Штатів. І не він один, звичайно, закликає Вашингтон показати очікувану проактивність. Втім, життєвоважливе рішення затягується. Чи є тут безпосередньо бажання республіканців і особисто Дональда Трампа нашкодити Україні? Все цинічніше. Їхнє завдання – показати тотальну неспроможність адміністрації Байдена по всіх питаннях. Українська тема – фронтирна для Джо Байдена, який максимально доклався для формування антипутінської коаліції.

Якщо вийти за межі внутрішньоамериканської політики, світло у кінці тунелю є

Голосування у Сенаті процедурного питання, що запустило розгляд теми допомоги Україні без міграційної проблематики, має перспективу для загального прийняття. Також цьому сприяє і провал ініціативи спікера Палати представників Майка Джонсона про допомогу Ізраїлю без України.

Причому, зверну увагу на переформатований пакет для України в 60 млрд дол. із нахилом саме на військову складову в порівнянні з осіннім пакетом. Питання, коли очікувати? За моїми оцінками, рішення по Україні-Ізраїлю-Тайваню цілком може бути прийняте орієнтовно в середині-другій половині березня після проведення "Супервівторка". Думаю, таке розуміння є і в української влади. Буде швидше – ще краще.

Додатково варто відзначити, що продовжується процес перемовин щодо угод про співробітництво у сфері безпеки, схожі з уже підписаною з Великою Британією. Найближчі найімовірніші підписання – з Німеччиною та Францією. Ситуація в Штатах також може спонукати американську сторону до пришвидшення переговорів в цьому напрямку. Їхня суть – підтримка України протягом 10 років з дня підписання або до вступу в НАТО.

Таким чином, є усвідомлення про стратегічну підтримку Києва на далекосяжну перспективу. Однак вона можлива виключно за подальшої консолідації українського суспільства та скоординованої роботи над проведенням внутрішніх реформ. Наша єдність – наша зброя.

Ігор Чаленко, голова Центру аналізу та стратегій