Початок березня охарактеризувався новим вояжем спецпосланця Китаю у справах Євразії Лі Хуея для консультацій щодо вирішення т.зв. "української кризи". Першочергово візит відбувся до столиці російського агресора, після чого за принципом човникової дипломатії представник Піднебесної відвідав Київ та інші європейські столиці. Як йдеться у публічних коментарях, фактично нічого нового Лі Хуей не привіз. Тож для чого був цей марш-кидок?
По-перше, Китай відчуває, що запропонований Сі Цзіньпінем "мирний план" до першої річниці широкомасштабного вторгнення рф в Україну фактично було викинуто у геополітичний смітник.
Натомість Україна планомірно працює над реалізацією свого мирного треку. Копенгаген, Джидда, Мальта, Давос – цей ланцюжок планомірно веде до проведення установчого Глобального саміту миру в Швейцарії.
Пекін знайшов можливість взяти участь в офіційних консультаціях лише в Саудівській Аравії, опісля максимально дистанціювався від цієї роботи. Нагадаю, що в Швейцарії на полях Давосу взагалі було зроблено все можливе, аби Китай не лише проігнорував підготовчий саміт, але і взагалі не зустрівся з українською делегацією. Таким чином, Китай попри публічну мирну риторику почав оцінюватись міжнародним співтовариством як держава, що допомагає російському агресору. Китайська влада усвідомлює необхідність зміни власного позиціювання на "миротворця".
По-друге, що випливає з першого пункту, проти китайських компаній вперше застосовано санкції в рамках 13 "антиросійського" пакету, прийнятого Європейським союзом. Самі санкційні обмеження, прийняті до другої річниці великої війни, не можна вважати проривом. Водночас вони зіграли роль лакмусового папірця щодо Китаю. І Піднебесна фактично підтвердила, що боїться запровадження жорстких санкцій попри розшарування світу на двополярний світ. Стагнуюча китайська економіка потребує розширення міжнародної співпраці, а не обмеження на пріоритетних ринках. Тож Лі Хуей прогнозовано посилав сигнали з проханням відмови від прийнятих обмежень.
По-третє, Китай все ж намагається застрибнути на поїзд, що вже відправляється. Можна припустити, що він бачить перспективу мирного треку, започаткованого Україною. Чи згоден він з цим треком? Навряд. Завдання полягає в наступному, а саме не дати тотально програти російській федерації, в якому Китай бачить свій сировинний придаток та молодшого ситуативного партнера у майбутньому геополітичному протистоянні. Саме тому й народився запропонований формат "китайської мирної конференції за участю рф". Також Сі Цзіньпін хоче стати "бенефіціаром миру", що сприятиме подальшій мобілізації антиамериканської коаліції довкола КНР.
На мою думку, Україна має продовжувати шукати шляхи дотику з китайською владою. Цьому мало б сприяти нещодавнє призначення посла України в Китаї Павла Рябікіна. З великим очікуванням чекаємо серйозної роботи нашого дипломатичного представництва у цьому напрямі. Китай – це ключ політичного впливу на росію. Кремль не може не враховувати думку Пекіна.
Водночас ми маємо відверто оцінювати роботу, що робить Китай на нинішньому відрізку шляху. На мою думку, Пекін працює над розмиттям української позиції й нашого переговорного фундаменту під час майбутніх перемовин з рф. Це в жодному разі не йде на користь справедливому завершенню війни, де Україна є жертвою і продовжує оборонятись від дій росії.
На місці Пекіна я б напружився після російських навчань щодо нанесення ядерного удару по КНР. Натомість для Китаю у дипломатичній площині могло б відкритись широке вікно можливостей на фоні фактичного послаблення американської присутності в українському кейсі. Але для цього варто згорнути фактичні кроки з підтримки російського агресора. Чи використає Сі цей шанс, питання лишається відкритим.
Ігор Чаленко, голова Центру аналізу та стратегій
