Ви будете сміятися, але зараз бункерний дід нагороджує військових, які "зупинили" заколот "вагнерівців". Шойгу, звісно, на передньому плані. Він, очевидно, головний у "придушенні заколоту".
Так продовжується задана 26 червня "генеральна лінія партії" на переписування історії нещодавнього бунту.
Як не крути, але заколот "путінського повара" показав декілька очевидних фактів:
- Режим захищати нікому. Усі репресивні органи у Московії призначені виключно для розправи з неозброєними інакодумцями, але не для того, щоб зупиняти серйозні збройні сили. Це мають робити інші збройні сили, але усі вони — в Україні. А різноманітним росгвардійцям, прикордонникам та кадирівцям немає жодного сенсу помирати за режим. Краще дочекатися, хто переможе, і йти присягати йому. Тому поки "вагнерівці" йшли — усі лише складали перед ними зброю. Вони так могли дійти і до кремля.
- Народонаселенню найбільшої держави світу в принципі байдуже, хто у них керує. Зайшли "вагнерівці" у Ростов? У Ростові усі задоволені. Знімають на камери, нічого з цим не роблять. Режим десятиліттями вибудовував пропагандистську схему "поза політикою", і це працює. Але "поза політикою" має й інший бік — захоплюй владу, населенню буде байдуже.
- Єдиний політичний аргумент, що залишився у московитів, це військова сила. Якщо вона у тебе є - з тобою будуть домовлятися. Все, єдиновладдя завершилося. Тепер з усіма, хто має таку силу, доведеться домовлятися. І таких буде все більше і більше. Вони накопичуватимуть дорогоцінний ресурс, аби потім показати його у потрібний момент. Приватні армії - це політичні партії Московії недалекого майбутнього.
Усе це — ознаки краху. Не миттєвого, але поки що відкладеного. Ілюзія всесильної імперії спершу була підірвана в Україні, а тепер добивається у самій росії. Українці останнім часом намагалися перенести війну у росію, але все це було несерйозним на тлі того, що зробили самі росіяни. Збиття власних військових літаків, бомби на цивільні дороги, підірвані мости, паніка у Москві. І це вони, очевидно, ще "не починали".
Шоу дивиться народ, а не бояри
І тут ми маємо згадати, що режим путіна — це режим інформаційний. Його зліпили політтехнологи завдяки контролю над медіа. І тепер саме медійним відображенням найбільше схвильований режим.
У цьому ключі треба розглядати усі рухи, які були у Кремлі протягом днів після заколоту. Схему вони обрали геніальну: робити вигляд, що "все було за планом". Переписати історію, аби у суспільній свідомості вигадані пізніше фікції замістили реальність.
Приміром, путін нагороджує "військових за придушення заколоту". Отже, всі мають запам’ятати, що хтось щось реально придушував. Не тікав, не здавав зброю, не приєднувався до заколотників, а щось робив.
Сам путін, судячи з його виступів, "уважно слідкував за ситуацією", і "не дав їй розповзтися", а то би він точно застосував силу. Але дуже не хотів подальшого кровопролиття.
Не знаю, чи переконає це все бодай когось. Можливо, "народ-богоносець", що дивиться російське ТБ, у щось повірить. Але не народ вирішує щось, а бояри. А для останніх путін — це уже не гарант їхнього стабільного, ситого та спокійного життя, а джерело нестабільності, видатків та загроз.
І ніякими цирковими клоунськими виставами це не перекриєш.
Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
