На тлі перемир'я Хезболли та Ізраїлю протурецькі бойовики "тюркомани" з району Ідліба почали масштабний наступ на сили Асада в Алеппо. Можна констатувати блискучу геополітичну комбінацію Ізраїлю та початок "Великої гри" щодо сунітсько-шиїтської регіональної інверсії. Суть якої полягає у витісненні шиїтів із Сирії та Лівану за рахунок протурецьких сунітів. Плюс відсікання іранських проксі в Лівані та Сирії від Ірану.
Ізраїль отримує перепочинок для поповнення резервів та компенсації втрат (плюс час для завершення операцій у Газі), а Хезболла змушена буде перекинути свої сили на допомогу Асаду для захисту комунікацій між Ліваном та Іраном, що проходять територією Сирії.
Тобто Хезболла та Сирія втрачатимуть ресурс, а Ізраїль – відновлюватимуть.
Туреччина, до речі, показала, незважаючи на риторику, повний синхрон своїх дій із регіональною стратегією США та Ізраїлю на Близькому Сході.
Плюс, до Сирії будуть відтягнуті ресурси Фронту звільнення Палестини та Армії звільнення Палестини, а також Єрусалимської бригади.
Це може дозволити Ізраїлю провести остаточну анексію Західного берега річки Йордан (якщо таке рішення буде ухвалено). У будь-якому разі, якщо Хезболла втратить Сирію, вона втратить усе. Тому і палестинським силам, і Хезболлі доведеться на якийсь час забути про Ізраїль і кинути всі сили в Сирію. Інакше повний крах.
Ситуація в контексті специфіки Близького Сходу, звичайно, багатошарова, складніша і багатофакторніша.
Туреччина в рамках нового османізму і пантюркізму, думає, що вона "грає" і Ізраїль, і США.
Посилення сунітського фактора та ослаблення шиїтського, ставить на паузу їх можливий синтез (а він був можливий). Але це тактична перемога Ізраїлю.
Стратегічно, Туреччина з її амбіціями "хранителя Єрусалиму" та бажанням об'єднати османський та халіфатський геополітичні проєкти (синтетичний кластер Близького Сходу, Північної Африки, Закавказзя та Центральної Азії), не менш небезпечна для Ізраїлю в майбутньому ніж шиїтський проєкт нової перської імперії.
Бо суніти - це і Пакистан, і Єгипет, і Афганістан, і Центральна Азія, і уйгури.
Королівства Затоки поки що не беремо до уваги, оскільки вони повністю перебувають у кільватері політики США.
Поки що бачимо залучення до орбіти Туреччини частини Лівії, частини Сирії, Азербайджану та частини Центральної Азії.
Попереду - така сама як і в Сирії "сунітська революція" в Лівані та спроба інверсії там шиїтів на користь сунітів.
Але це все дуже далека перспектива, а Ізраїль завжди характеризувався тим, що їсть "слона частинами".
Слон - це навколишній світ Близького Сходу.
Отже, якщо ви подумали, що в рамках моєї геополітичної апорії "трьох тіл", Ізраїль витяг мирний квиток, то ви помилилися (про що я і попереджав).
Ну а поки що протурецькі формування "Хайят Тахрір аш-Шам" готуються до штурму або вже взяли – Анадан, один із ключових опорників Сирійської арабської республіки на півночі країни. За Анаданом черга Храйтана та Кафр-Хамаха, а там і Алеппо. Бойовики "Тахрір аш-Шам" заявляють, що вони вже за 2,5 км від Алеппо.
Ну два не два, а за сім км точно.
Падіння Алеппо стане найпотужнішим ударом по режиму Асада (хоча не факт, що місто впаде).
У такому разі вийде, що пішовши з Південного Лівану, Нетаньяху може здобути перемогу в Сирії, причому руками турків і протурецьких проксі.
З іншого боку і Хезболла, і Іран, і палестинські формування розуміють важливість Сирії і найближчим часом кинуть туди всі свої сили.
Але це непоганий результат для Ізраїлю.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
