Нещодавня зустріч Генсека НАТО Марка Рютте з президентом США Дональдом Трампом, під час якої було оголошено, що Україна не буде частиною НАТО, знову викликала обговорення можливості (неможливості) членства України в Північноатлантичному альянсі. Водночас українське керівництво наполягає на тому, що Україна не полишить свого прагнення стати членом НАТО.

Збереження НАТО - завдання номер один

Перше, що треба пам'ятати в контексті дискусій про можливість членства України в Північноатлантичному альянсі, це те, що питання вступу України чи неприєднання до НАТО вирішує не Генсек НАТО. Попередній Генсек НАТО досить позитивно ставився щодо перспективи вступу України до НАТО, але ніяк не зміг вплинути на це питання. Рютте також не проти вступу України до НАТО. І вирішити це питання він теж не може.

Його "бормочування" під час обговорення цього питання в розмові з Трампом просто показує дуальність його ситуації. Рютте не хоче казати однозначне "ні" членству України в НАТО, але в присутності Трампа він не може відстояти перспективу членства України в Альянсі. Зараз він далеко не в першу чергу стурбований цим питанням. Для Рютте завдання номер один - боротьба за виживання НАТО і збереження головної ролі США в ньому. Ось чому Рютте "фліртує" з Трампом, підлаштовуючись під президента Америки. 

Рютте зараз один з найбільш очевидних і послідовних "трумпо-опортуністів". І його можна зрозуміти. Він бореться за порятунок організації, яку очолює. США безумовно мають найбільший, хоча і не визначальний вплив на рішення про вступ України чи невступ до НАТО. Однак будь-яка країна Північноатлантичного альянсу може заблокувати (або хоча б уповільнити) вирішення цього питання.

У 2008 році президент Сполучених Штатів Дж. Буш (молодший) активно підтримав ідею надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в НАТО (НАТО). Тоді це було щось на зразок статусу кандидата в блоці. Але таке рішення потім заблокували Франція та Німеччина під значним впливом Путіна.

Поточна ситуація (під президентством Трампа) абсолютно очевидна. Україна не буде членом НАТО під президентством Трампа. І позиція Рютте не має значення. Трамп переконаний, що тема можливого членства України в НАТО є головним каменем спотикання до припинення війни Росії та України й готовий без проблем пожертвувати цією темою заради закінчення війни. Сам Трамп та його команда говорили про цей відкритий текст багато місяців поспіль. Тому ілюзій для нас не повинно бути. При Трампі ми не отримаємо членства в НАТО.

Ще одна проблема - що буде з НАТО при Трампові? Чи виживе цей блок у колишньому вигляді? А чи буде цей Альянс при новому президентові США ефективною гарантією безпеки навіть не для нас, а для Європи? Сьогодні немає однозначної відповіді на ці питання. Але це не означає, що ми самі повинні відмовитися від перспективи членства в НАТО, навіть якщо перспектива досить ілюзійна, як і роль НАТО як гаранта безпеки.  Якщо ми згодимося на це добровільно, то ми відмовляємося від зовнішньополітичного суверенітету. А завтра така ж росія заборонить нам членство в ЄС. Тоді з'являться інші обмеження нашого суверенітету. Куди (які міжнародні організації) вступати чи не вступати, треба вирішувати самим. А потім з'являться ще питання: чи приймуть нас в ці організації.

На якому політичному підґрунті Україна тоді має закласти надійні гарантії безпеки після закінчення війни? Перш за все треба розуміти, що жоден договір (навіть про взаємну оборону, чи навіть нейтралітет) і навіть не членство в НАТО, ані навіть ядерна зброя не є абсолютною гарантією безпеки. Абсолютних гарантій безпеки в природі взагалі не існує. Могли б говорити про значні фактори безпеки (які чомусь почали називати "гарантіями безпеки"). І головний такий фактор для нас - тримати армію міцною та зміцнювати її оборонні спроможності найпередовішою та найпотужнішою зброєю. Саме ефективна обороноздатність України стане головним фактором стримування від нового російського вторгнення.

Другим значущим фактором цього стримування є формування оборонних союзів з нашими міжнародними партнерами, а це означає, на даний момент і в майбутньому, взаємне постачання зброї, спільні оборонні проєкти, а також, за можливості, розгортання військового контингенту країн-партнерів на нашій території.

У найближчій та середньостроковій перспективі європейські країни (включно з Великобританією) будуть нашими головними стратегічними союзниками.  Можливий також розвиток військових партнерств з Туреччиною. Що стосується США, то при Трампові, дай Боже, хоча б часткові партнерські відносини й можливість придбання американської зброї.

У перспективі членства в НАТО в Україні не варто відмовляти (принаймні формально), але й на цій темі зосереджуватися не варто. У Європі неодмінно сформується нова регіональна безпекова структура, невід'ємною частиною якої стане Україна. Європейці вже розуміють, що без України вони не зможуть повністю забезпечити свою безпеку в умовах зростаючих загроз з боку росії та цілком можливого зниження рівня відповідальності США за безпеку на європейському континенті. Тому нам знадобиться політична, економічна та ресурсна та технологічна підтримка країн ЄС. Цей взаємний інтерес стане основою формування нового оборонного союзу в Європі.

Володимир Фесенко, політолог