Скажу одразу: місцеві вибори не змінять зовнішню політику Туреччини і жодних дострокових виборів та "падіння Ердогана" не викличуть. Не варто переоцінювати їхнє значення. Тепер до результатів.
Опозиційна Народно-республіканська партія (CHP) здобула впевнену перемогу, посівши 1 місце з більш ніж 38% голосів по всій країні. Це перший подібний успіх для них із 1977 року. Утримавши під контролем усі свої космополітичні бастіони Стамбул, Ізмір, Анталію та Анкару, вони розширили зону контролю шляхом промислових центрів на південному заході та провінцій у центрі.
Для нового лідера партії Озгюра Озеля це успішний краш-тест, який зміцнить його лідерство у CHP як умілого менеджера, хорошого керівника та електорального диригента.
Керівна Партія справедливості та розвитку (AKP) посіла 2 місце з невеликим відривом від опозиції. Вони втратили частину позицій у багатьох регіонах країни. Для них поразка стала хворобливою через те, що це сталося вперше за всі 20 років їхнього правління. Ердоган навіть визнав, що партія втрачає популярність і треба щось думати перед виборами 2028 року.
Хоча, повинен сказати, що їхній кандидат зі Стамбулу Мурат Курум, маловідомий і не такий сильний політик, як Екрем Імамоглу, посів 2 місце з досить непоганим результатом (відрив — менше 10%). Тож є над чим працювати.
Опозиційна Хороша партія (IYI) показала поганий результат, втратила частину голосів та посіла останнє місце. Швидше за все, їхній лідер Мераль Акшенер піде у відставку і дасть дорогу іншим людям, як це сталося з CHP минулого року після поразки Кемаля Киличдароглу.
Націоналісти з Партії націоналістичного руху (MHP), союзники Ердогана, утримали позиції, не сильно просіли і в принципі залишаються у грі. Можливо, у наступні 4 роки вони навіть збільшаться впливом, якщо зможуть переманити частину розчарованого виборця від AKP до себе.
Несподівано добрий результат показала Нова партія благоденства (YRP) Фатіха Ербакана. Помірні ісламісти підтягнули розчарованих з табору Ердогана і зіграли на іміджі альтернативи Ердогану, посівши велике 3 місце, і навіть узявши під контроль пару-трійку провінцій, не говорячи вже про посилення їхніх позицій у великій кількості регіонів Середземномор'я та Чорноморського.
Загалом вибори показали те, що ми бачили минулого року: є стомленість Ердоганом та запит на нові особи та альтернативу.
Для президента Туреччини це останні вибори. Вони прискорять процес транзиту влади, запущеного самим Ердоганом. AKP потрібно буде змінюватися і уникати Ердогано-центричної політики у бік "внутрішньої багатополярності" харизматичних лідерів. А опозиції треба буде утримати увагу виборців, не провалити наступні 4 роки та розширювати електоральну базу.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього
