Чи справді світ на межі глобальної війни? Це питання неодноразово стояло на порядку денному перед світовим товариством у другій половині ХХ сторіччя. Сьогодні, враховуючи повномасштабний напад рф на Україну, 24 лютого 2022 року, і загострення ситуації на Близькому Сході воно знову постало перед світовим товариством. І буде поставади завжди якщо ми нарешті собі не дамо відповіді – чому цей "маятник глобальної війни" постійно коливається над людством. Адже здавалося б після такої страшної Другої світової війни маятник повинен був завмерти назавжди, але він чомусь на протязі більше семидесяти років продовжує свою ходу і навіть набирає обертів.
І відповідь цьому є, хоча багатогранна і складна – міжнародний політикум продовжує жити в парадигмах початку ХХ сторіччя, а саме доядерної епохи, що як наслідок підживлює "маятних глобальної війни". А тепер більш докладно, чому саме така відповідь для мене є більш ґрунтовною.
Як зауважив ще у травні 1946 року Енштейн у своїй телеграмі до спільноти, - "Вивільнена сила атома змінила все, окрім нашого способу мислення, отож ми рухаємося до безпрецедентної катастрофи". Таке зверення він зробив щоб дати зрозуміти, що з приходом ядерної епохи необхідний новий тип мислення. Сьогодні, у ХХІ сторіччі, ми добре розуміємо наскільки був далекоглядно правий Енштейн в своїх пересторогах. Народження і розвиток ядерної зброї кардинально змінило не тільки умови існування людства. Ця зброя спричинила необхідність нових правил в міжнародних відносинах, нових принципів мислення, які б відповідали реаліям ядерної епохи.
Від самого початку створення ядерної зброї групи теоретиків розпочали боротьбу з її революційним впливом на військову стратегію. Так, Шеллінг, швидко дійшов висновку, що ядерна зброя непридатна для війни. Він стверджував, що ця зброя буде корисною не для військових цілей, а, швидше, для політичних цілей. Шеллінг наголошував, що мета ядерної зброї не в тому, щоб виграти битву, а в тому, щоб додати невпевненості противнику.
В своїй стратегії маніпулювання невизначеністю -"загрозою, яка залишає щось на волю випадку" він відмітив, - "Загроза, яка залишає щось на волю випадку, є кращою стратегією для сторони, яка ризикує "програти" війну. Коли лідери думають, що вони, швидше за все, програють, вони з більшою ймовірністю вдадуться до навмисного маніпулювання невизначеністю".
І ми можемо, сьогодні, побачити як стратегія розроблема Шелінгом має очевидні наслідки для російських політиків, які ухвалюють рішення під впливом питання - "що, якщо вони програють війну в Україні?" Зазначу, війна рф проти України має явний та багатогранний ядерний підтекст. Також, хочу наголосити - російсько-українська війна порушила важливі проблеми глобального ядерного порядку, а саме, питання динаміки ядерного стримування, майбутнього ядерного нерозповсюдження, контролю над озброєннями та роззброєння, а також міжнародного управління ядерною енергетикою.
На питанні ризиків нового витка гонки ядерних озброєнь, спричиненого російсько-українською війною, також, наголошуючть вчені-атомники на думку яких, станом на січень 2023 року, знаменитий "Годинник Судного Дня", яким керує Bulletin of the Atomic Scientists, показує "90 секунд до півночі", що є "найближчим до ядерного армагедону за всю історію". Вони зауважують, що кінець цивілізації ніколи не був ближчим, ніж зараз. А науковець (Мар’яна Буджерін) звертає увагу на те, що "сам глобальний ядерний порядок, у тому вигляді, в якому він розвивався після нищівного введення ядерної зброї в міжнародну систему у 1945 році, був пронизаний властивими йому напруженістю та протиріччями. Але повномасштабний напад Росії на Україну ускладнює глобальну ядерну головоломку, критично загострюючи існуючі дисфункції".
Відносно небезпеки, яку несе російсько-українська війна міжнародному порядку, акцентував увагу Ентоні Блінкен, виступаючи 13 вересня 2023 року перед науковою спільнотоою в SAIS з доповіддю "Сила і цілі американської дипломатії у нову епоху", він зауважив, - "Міжнародний ландшафт, який ви все вивчаєте, глибоко відрізняється від того, з яким я зіткнувся, коли 30 років тому почав працювати в уряді. Закінчення «холодної війни» принесло з собою надію до більшого миру та стабільності, міжнародного співробітництва, економічної взаємозалежності, політичної лібералізації та прав людини. (…) Десятиліття відносної геополітичної стабільності поступилися місцем посилення конкуренції з авторитарними і ревізіоністськими державами. Агресивна війна Росії в Україні є найнебезпечнішою і найгострішою загрозою міжнародному порядку, закріпленому в Статуті ООН (…) ми перебуваємо на переломному моменті коли одна епоха закінчується, починається нова, і рішення, які ми ухвалюємо зараз, визначатимуть майбутнє на десятиліття вперед".
Російсько-українська війна стала каталізатором проблем глобального ядерного порядк
Розуміння і вміння справлятися з ядерною зброєю, яка в мільйони разів потужніша за звичайну зброю і вимагає вищого рівня когнітивного розвитку, про що попереджав Енштейн, рівня мислення через проблеми всепроникаючого "старого мислення", нездатного впоратися зі складністю, яка надзвичайно зросла із розщепленням атома - поки не досягнуто. Отже, зауважу, людство знаходимося на порозі нової та небезпечної ядерної ери, яка вкрай потребує нового типу мислення, який так і не було сформовано, і як наслідок, в чергове, перед світовою спільнотою, постає фундаментальне стратегічне питання, як його свого часу визначив Фрідріх Ніцше: "Як нам дістатися звідти, де ми знаходимося, туди, де ми хочемо бути і не зіткнувшися по дорозі з катастрофою?".
Відправною точкою має стати усвідомлення того, що винахід зброї масового знищення розділив історію людства на два періоди – доядерний та ядерний. Багато ідей, які рахувалися нормальними в доядерну епоху, в ядерну еру виявляються абсолютно неприйнятними. Чимало традиційних категорій політик перестали мати сенс або істотно змінили своє значення. Війна і мир, перемога і поразка, загроза та безпека, стратегія і сила, баланс і стабільність – ці та багато інших понять з винаходом ядерної зброї набули нового сенсу. Ядерна ера серйозно змінила саме поняття логіки та раціональності, успадковане з минулого.
Ядерна дійсність, зумовила до необхідності серйозної переоцінки багатьох, якщо не всіх політичних концепцій, насамперед тих, які пов’язані з проблемами війни та миру. Раніше проблеми війни і миру зазвичай стосувалися відносин між окремими державами, націями, класами чи соціальними групами. З винайденням ядерної зброї ці проблеми стали глобальною проблемою для усієї цивілізації. Так, у доядерні часи у війнах гинули нації та народи, але це не зупинило природного ходу історичного розвитку загалом. Ядерна ж війна, - є загрозою зовсім іншого роду – вона ставить під питання майбутнє лінійного розвитку людського суспільства, векторний напрямок історії.
Потрібно зазначити, що на початку ядерної ери установилася біполярність у глобальному ядерному порядку сторонами якого виступали США і СРСР. Саме конфронтація між цими двома великими ядерними титанами структурувала глобальний порядок та домінувала у міжнародній політиці, політиці та мисленні, пов’язаних з ядерною зброєю майже на протязі всього ХХ сторіччя. Навіть протягом сорока п’яти років холодної війни СРСР і США поступово вибудовували ядерні відносини, які вважалися досить стабільними, жорстко регулювалися угодами, досягнутими шляхом переговорів і керувалися спільно у вигляді постійного процесу контролю за озброєннями.
Звісно, були ризики та небезпеки, але двостороння структура мала певну ясність і простоту: два ядерні гіганти конкурують дипломатично, прагнучи стримати один одного, не розпалюючи ядерної війни. Як зауважував все той же Шеллінг, - "це був світ, який, як нам здавалося, ми зрозуміли". Відмічу, арсенал кожної супердержави, станом на 1990 рік, перевищував 20 тисяч боєголовок (СРСР – 32 980; США – 21 392), що зводило нанівець арсенали Китаю (222), Франції (505), Великобританії (350). Отже, біполярна система не ліквідувала ризик ядерної війни проте загальна стабільність біполярної моделі допомагала уникати ядерного конфлікту майже сімдесят років.
З розпадом СРСР закінчився період "холодної війни", а також і біполярний глобальний ядерний порядок
Закінчення "холодної війни" породило серед світового політикуму надію, що постійна загроза ядерної війни залишиться позаду, у ХХ столітті. Як цілком ґрунтовно відмітив Міллер "У дні надії побоювання щодо ядерних відносин у регіоні просто не існувало, тому що за межами контексту Схід-Захід ядерна зброя не була частиною рівняння. У 1991 році Ізраїль був єдиною державою, що володіла ядерною зброєю (53 боєголовки), за винятком п’яти держав, що володіють ядерною зброєю, визнаних ДНЯЗ. Ядерний же потенціал Ізраїлю був непрозорим, невизнаним і не провокував успішне придбання ядерного зброї іншими країнами Близького Сходу".
Але, з порушенням біполярної системи з’явилися нові виклики та нові ризики для глобального порядку. Ситуація почала змінюватися у травні 1998 року, коли Індія, а незабаром після неї і Пакистан випробували ядерну зброю, ставши першими державами за кілька десятиліть, які відкрито порушили норми нерозповсюдження, бажаючи розгортання ядерного потенціалу. За минулі роки і Нью-Делі, і Ісламабад постійно інвестували у свої ядерні програми, створили сотні ядерних озброєнь та придбали все більш різноманітні та ефективні системи доставки, що як наслідок, за аналізом Ради з питань науки і безпеки (SASB), вплинуло на утворення у Південній Азії існування регіонального ядерного порядку.
Південна Азія, яка володіє ядерною зброєю, є джерелом серйозного занепокоєння з кількох причин. По-перше, відносини між Індією та Пакистаном залишаються напруженими, і серйозні інциденти між ними відбуваються з певною регулярністю: Каргільська війна (1999 рік), терористична атака на індійський парламент у Нью-Делі (2001 рік), вибухи у Мумбаї (2008 рік), а також інші події та зіткнення, говорять про гострість напруження між двома ядерними країнами. По-друге, неясно, наскільки стабільним може бути ядерний баланс у Південній Азії. Далеко не розділений півкулями, як в біполярну епоху СРСР та США, Індія та Пакистан є безпосередніми сусідами, які мають спільний кордон та історію воєн. Відстань та час польоту короткі, час попередження буде мінімальним, ядерні засоби та засоби управління і контролю можуть бути вразливими. По-третє, на політику безпеки та ядерну позицію Індії впливає не тільки Пакистан, а й Китай, з яким вона має історію нерівних відносин: невирішені прикордонні питання та стурбованість з приводу тісних відносин Пекіна з Пакистаном.
Північна Корея
У міру того, як холодна війна відступала, а ядерні активи СРСР після його розпаду були передані рф, яка була визначена ключовими світовими гравцями як едина ядерна країна, країна-правонаступник СРСР, побоювання з приводу її поширення зосередилися на ядерній поведінці Північної Кореї. Проте, ця криза була урегульована Рамковою угодою (1994 рік) підписаною між США і Північною Кореєю, яка значно обмежила ядерну програму Пхеньяну і поставила її ядерні активи під контроль МАГАТЕ. Але домовленість розпалася у 2002 році. У 2003 році Північна Корея вийшла з ДНЯЗ, а до 2006 року провела перше випробування ядерної зброї.
У наступні півтора десятиліття Північна Корея провела серію випробувань ядерної зброї та ракет і придбала, за оцінками, кілька десятків ядерних боєголовок, розгорнула ракети, здатні вражати регіональні цілі, такі як Японія та Південна Корея, та провела випробування ракет міжконтинентального радіусу дії, діапазон яких, якщо його розгорнути, дасть Пхеньяну можливість загрожувати цілям у США ядерними ударами.
Зауважу, що обстановка в Північній Кореї торкається інтересів Китаю та рф, а також США, а це означає, що в Північно-Східній Азії ми бачимо чотиристоронню групу ядерних держав, які беруть участь у спробах керувати справами безпеки в регіоні, але з різними відносинами між чотиристоронніми гравцями, різні можливості впливати на регіональну ситуацію, а також різні інтереси. Ситуація ще більше ускладнюється тим, що два ключові гравці в регіоні, Японія та Південна Корея, є американськими союзниками та користуються ядерними гарантіями США.
Світовий політикум так і не спромігся винайти та реалізувати нову глобальну стратегію мислення
Порушення біполярної системи (СРСР – США) ознаменувалося появою нових регіональних ядерних гравців (Індія, Пакистан, Північна Корея) новими ризиками, новими джерелами потенційного використання ядерної зброї, побоювання з приводу ядерної стабільності, а також, новим набором політичних проблем і розрахунків, що перетинаються.
Більше того, ця регіональна динаміка проявляється у контексті складнішої міжнародної системи та основного ядерного порядку між великими державами, який уже не є двостороннім.
Як описав цю проблему Легволд: "За сорок років холодної війни лідери, фахівці з оборонного планування та експерти поступово дійшли до розуміння динаміки двостороннього ядерного суперництва у двосторонньому глобальному контексті – навіть незважаючи на те, що в наступні роки ця обстановка почала втрачати свою цілісність. Але як сьогодні розуміти динаміку багатостороннього ядерного світу з парами і трикутниками, що множаться, у роздробленій міжнародній політичній обстановці?"
Питання, яке задає Легволд, важливе, оскільки вказує на те, на чому свого часу зауважував Енштейн і на, чому я ще раз хочу наголосити, а саме, на новому мисленні. Світовий політикум за багато років існування ядерної зброї так і не спромігся трансформувати, винайти та реалізувати нову глобальну стратегію мислення в інтересах не окремих геополітичних гравців, а всіх акторів світової політики таких як - і країни, і народності, і етноси. Особливо ця проблема загострилася після неспровокованого нападу ядерної країни на неядерну, якій до того були дані гарантії безпеки.
Зауважу, ще до повномасштабного вторгнення рф в Україну глобальний ядерний порядок, а особливо міжнародний режим нерозповсюдження був визначений як "система, яка перебуває у тяжкому стані". Але, російсько-українська війна, як відмічає ряд дослідників, особливо шкідлива для системи ядерного стримування через рішення України у 1994 році відмовитися від величезного ядерного арсеналу, який вона успадкувала від Радянського Союзу, що розпався.
Порушення Будапешського меморандуму росією в 2014 році, а потім знову в 2022 році з новою неповагою та жорстокістю є руйнівним ударом по всьому режиму нерозповсюдження та цінності гарантій безпеки як інструменту політики нерозповсюдження. Те, що інші сторони, які підписали Будапештський меморандум – США та Великобританія – вважали за краще відсунути цей документ на другий план, навіть незважаючи на те, що вони надали дипломатичну та військову допомогу Україні, ще більше підірвало довіру до режиму нерозповсюдження.
Враховуючи оцінку Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SIPRI), опубліковану 12 червня 2023 року, щодо стану озброєнь, роззброєння та міжнародної безпеки та заключний звіт Комісії Конгресу США про стратегічну позицію Сполучених Штатів "Стратегічна позиція Америки", опублікований 12 жовтня 2023 року.
Отже, за оцінкою SIPRI, у 2022-2023 роках кількість діючої ядерної зброї почала зростати. Дев’ять ядерних країн - США, Росія, Великобританія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, Корейська Народно-Демократична Республіка (Північна Корея) та Ізраїль - продовжують модернізувати свої ядерні арсенали.
Із загального світового запасу, що становив приблизно 12 512 боєголовок у січні 2023 року, близько 9576 перебували у військових запасах для потенційного використання, що на 86 більше, ніж у січні 2022 року.
З них приблизно 3844 боєголовки було розгорнуто на ракетах і літаках, а близько 2000 - належать рф і США - вони перебувають у стані підвищеної бойової готовності.
Відносно рф і США, відмітимо, станом на початок 2023 року, вони разом мають майже 90 відсотків усієї ядерної зброї у світі. Розміри відповідних ядерних арсеналів (тобто придатних до використання боєголовок) залишилися відносно стабільними в 2022 році, хоча прозорість щодо ядерних сил знизилася в обох країнах після вторгнення рф в Україну, як зазначає в своїй оцінці SIPRI.
Відносно Великобританії, вона не збільшила свій арсенал ядерної зброї у 2022 році, але очікується, що запас боєголовок зросте у майбутньому в результаті заяви британського уряду про підвищення ліміту з 225 до 260 боєголовок. Уряд Великобританії, також заявив, що більше не буде публічно розкривати кількість своєї ядерної зброї, розгорнутих боєголовок та розгорнутих ракет.
Франція у 2022 році продовжила програми з розробки атомного підводного човна з балістичними ракетами (SSBN) третього покоління та нової крилатої ракети повітряного базування, а також з ремонту та модернізації існуючих систем.
Тривожна ситуація, і це підтверджує оцінка SIPRI, відносно Індії і Пакистану. Не зважаючи на все, ці країни розширюють свої ядерні арсенали та ввели і продовжили розробку нових типів систем доставки ядерної зброї у 2022 році. У той час, як Пакистан залишається основним центром ядерного стримування Індії, Індія - приділяє все більше уваги системам доставки ядерної зброї більшої дальності, які, зокрема здатні вражати цілі по всій території Китаю.
Щодо Північної Кореї то вона продовжує надавати пріоритет своїй військовій ядерній програмі як центральному елементу своєї стратегії національної безпеки. Хоча Північна Корея не проводила випробувальних ядерних вибухів у 2022 році, вона провела понад 90 випробувань ракет. Деякі з цих ракет, включаючи нові міжконтинентальні балістичні ракети, можуть нести ядерні боєголовки. За оцінками SIPRI, країна зараз зібрала близько 30 боєголовок і має достатню кількість матеріалу, що розщеплюється, для виготовлення загалом 50-70 боєголовок, що значно перевищує оцінки на січень 2022 року. Ізраїль, котрий публічно не визнає наявність ядерної зброї, також модернізує свій ядерний арсенал (з 1970 року по 2023 рік Ізраїль наростив свій ядерний аресенал з 8 до 90 ядерних боєголовок).
Китай
Окремо зупинюся на оцінці ядерного арсеналу Китаю, оскільки згідно з планами нарощування ядерного потенціалу, розробленими фахівцями Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) і схваленими головою КНР Сі Цзіньпіном, кількість ядерних боєголовок, якими володіє Китай, має зрости до 550 у 2027 році, до 100-річчя створення НВАК, і до 900 у 2035 році. Підтвердженням цих планів є те, що ядерний арсенал Китаю з 350 боєголовок у січні 2022 року збільшився до 410 у січні 2023 року. Наприкінці червня 2021 супутникові знімки показали, що Китай будує 120 шахт міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) на краю пустелі Гобі. Через кілька тижнів після цього було повідомлення про те, що ще 110 ракетних шахт будуються в Хамі в провінції Сіньцзян. Разом з іншими запланованими розширеннями ці об'єкти є різким зрушенням у підході Китаю до ядерної зброї.
Протягом десятиліть Китай підтримував відносно невеликі ядерні сили, але до 2030 року цей арсенал може збільшитися майже в чотири рази, до 1000 одиниць зброї, за оцінкою SIPRI. І це число поставить Китай набагато вище за будь-яку іншу ядерну державу, за винятком рф та США. Важко переоцінити значення цих зусиль. Розвиваючи ядерний арсенал, який незабаром зможе конкурувати з арсеналами рф та США, Китай не просто відмовляється від свого багаторічного статусу другорядної ядерної держави це також руйнує двополярну ядерну енергетичну систему (рф – США).
При цьому окремі західні фахівці попереджають, що модернізувавши власну армію і наростивши ядерний арсенал, Китай може відмовитися від нинішньої доктрини "не використання ядерної зброї першим", і це дуже тривожний сигнал для глобальної системи безпеки. Зазначимо, така транформація поглядів Китаю відносно ядерної зброї відбулася у листопаді минулого року вище керівництво НВАК підтвердило необхідність розвитку ядерного потенціалу, дійшовши висновку, що саме великий ядерний арсенал рф став ключовим чинником, який стримав НАТО від військового зіткнення з Москвою під час триваючої агресії рф проти України.
Більшість країн посилюють свою ядерну риторику
Також, щоб зрозуміти всю складність в якій перебуває міжнародний порядок, зверну увагу на заключний звіт Комісії Конгресу США, про який я зауважував раніше, оскільки цей документ, на мою думку, повністю змінює політичну риторику та міжнародний контекст стратегії стримування та обмеження ядерної зброї. Отже, звіт, включає в себе рекомендації Сполученим Штатам підготуватися до збільшення кількості розгорнутих боєголовок, а також до збільшення виробництва бомбардувальників, крилатих ракет повітряного базування, підводних човнів з баалістичними ракетами, нестратегічних ядерних сил і потужностей по виробництву боєголовок. У звіті також зауважено на розміщенні розділяючих боєголовок на міжконтинентальних балістичних ракетах (МБР) наземного базування та розглянути можливість додати у свій арсенал мобільних міжконтинентальних балістичних ракет.
Зауважені рекомендації у звіті, на думку автора можуть мати певні від’ємні наслідки, оскільки, підтримка Комісії з нарощування ядерного потенціалу США ігнорує наслідки ймовірної спроби гонки озброєння з рф та Китаєм (фактично, Комісія навіть не розглядає ці наслідки і не пропонує жодних кроків, крім наращування, щоб вирішити цю проблему). Отже, якщо Сполучені Штати відповідають на посилення Китаю збільшенням своїх власних розгорнутих боєголовок і пускових установок, рф, швидше за все, відреагує збільшенням своїх розгорнутих боєголовок і пускових установок. Це, в свою чергу, збільшує ядерну загрозу Сполученим Штатам та їх союзникам.
Китай, який, як ми відмічали раніше, уже вирішив, що йому потрібно більше ядерної зброї, щоб протистояти існуючому рівню сил США (а також рф, і зокрема Індії), цілком може відреагувати на посилення США та рф ще більшим збільшенням свого власного арсеналу. І це верне Сполучені Штати туди, звідки вони почали, — вони відчувають себе неспроможними і зіткнуться із беззаперечною аксіомою – зростання ядерної загрози, що як наслідок, може привести до циклічності гонки озброєнь. Отож, як ми можемо спостерігати, більшість країн, які мають ядерну зброю, посилюють свою ядерну риторику, а деякі навіть висловлюють явні чи неявні загрози щодо її потенційного використання і ця підвищена ядерна конкуренція різко збільшила ризик того, що ядерна зброя може бути використана вперше з часів Другої світової війни, про що попереджає ряд аналітиків з чим я не можу не погодитися.
Перед світовим політикумом стоїть серйозне завдання
Вже сьогодні потрібно знайти безпечний шлях через ядерне середовище, яке в найближчому майбутньому буде значно складнішим, наповненим джерелами ризиків і значно менш регульованим, ніж те, яке ми знали.
Небезпеки, ймовірно, будуть такими ж великими, як і ті, з якими довелося зіткнутися в ранні періоди ядерної епохи. Те, що людство прожило три чверті століття без ядерної катастрофи, не є гарантією того, що ми успішно впораємося з ядерною небезпекою в майбутньому.
Нам терміново необхідне глибоке розуміння ризиків, які зараз існують і, які можуть ще виникнути, а також ретельно продумати кроки, які можна зробити для мінімізації цих ризиків. Довгий час багато вчених і політиків діяли в ілюзії, що ядерна проблема є пережитком "холодної війни". Фактично світ наближається до епохи, яка може бути ще чіткіше позначена ядерною зброєю. Зміна курсу необхідна, а час спливає, оскільки нинішній ядерний порядок відрізняється за багатьма аспектами.
По-перше, суперництво великих держав, що лежить в основі світопорядку перестає бути двостороннім, а набуває тристоронньої форми або більше. По-друге, небезпечних регіональних ядерних замовлень не існувало приблизно до 2000 року, але тепер вони стали основним чинником та серйозною проблемою. По-третє, загроза ядерного тероризму. І, головне, ця масштабна геополітична зміна розгортається в мінливому та швидкозмінному технологічному середовищі, яке може ускладнити створення та збереження стабільних ядерних відносин.
Ці зміни можуть мати наслідки:
1) Збільшення кількості акторів, які володіють ядерною зброєю. Якщо колись основна стурбованість була зосереджена на СРСР (потім рф), і Китай був включений до неї як другорядний гравець, то тепер основна увага приділяється розробці конкретних стратегій для різних цілей, починаючи від недержавних суб’єктів і закінчуючи великими країнами.
2) Більш складні моделі взаємодії. Тобто: новий ядерний порядок можна розглядати як ядерний трикутник (Китай, рф та США) плюс дві багатосторонні регіональні ядерні підсистеми; дві інші регіональні системи – Європа та Близький Схід – також можуть розглядатися як регіональні ядерні підсистеми: Європа через американські ядерні гарантії своїм союзникам по НАТО, а також Великобританія та Франція мають ядерну зброю; Близький Схід, оскільки, довгий час вважалося, що Ізраїль має потенціал ядерної зброї та ядерна програма Ірану були надзвичайно важливим чинником регіональної та міжнародної політики.
Множинність гравців існуючого зараз ядерного порядку робить можливим виникнення зв’язків взаємодії, оскільки ядерні відносини між одними впливають на сприйняття та поведінку інших. До прикладу, Китай допоміг ядерній програмі Пакистану, викликавши збентеження Індії, у той час як Пакистан, у свою чергу, надав допомогу іранській ядерній програмі, що викликало різку реакцію у Вашингтоні, Єрусалимі та Ер-Ріяді.
Отож, ядерні відносини як двосторонні чи багатосторонні, вони можуть поширюватися через безліч учасників системи. Тобто, ці численні ядерні підсистеми, кожна зі своїми характеристиками та динамікою, перетинаються та взаємодіють. Усередині цих структур є безліч точок, які можуть ініціювати рухи, що викликають каскадні реакції. До прикладу, якщо Китай прийме більш амбітну ядерну політику, яка розширить його ядерні сили і зробить його більш конкурентоспроможним по відношенню до рф та США, Вашингтон та Нью-Делі напевно відреагують якимось суттєвим чином, рф відреагує на будь-які зміни, які Вашингтон внесе у свою політику. Пакистан зробить адаптивні дії до того, що зробить Нью-Делі, а змінена політика Китаю позначиться на більшій частині системи. Але це лише один із можливих ланцюжків взаємодій на політичні мапі де існує безліч багатосторонніх ядерних підсистем.
Зазначимо, наслідки перегонів озброєнь очевидні, особливо з огляду на те, що обмеження на ядерний потенціал слабшають.
Багато джерел нестабільності
Враховуючи технологічний контекст, який розвивається, неясно, наскільки стабільними будуть ядерні відносини великих країн, але немає жодних сумнівів у тому, що поєднання інтенсивного суперництва і тривожно вразливих сил є небезпечною сумішшю.
Проте регіональний ядерний баланс із ще більшою ймовірністю призведе до використання ядерної зброї, враховуючи неспокійну обстановку в галузі безпеки в цих регіонах та фактори, що роблять конфлікт можливим результатом. У регіональному контексті ще більше сумнівів у тому, що ядерні країни зможуть розробити стратегії стримування, що будуть вселяюти довіру: умови, які сприяли стабільності в умовах наддержави, нелегко відтворити в регіональних умовах, і регіональні ядерні країни повинні боротися з тими ж технологічними викликами стабільності, що і більш великі країни.
Нарешті, існує дифузна загроза ядерного тероризму, яка створює ще одну потенційну точку ядерного спалаху, ризик невідомих масштабів. Як висновок, можемо зазначити, політика та технології об’єдналися, створивши чималу кількість джерел нестабільності.
Більш складні умови для контролю над озброєннями
Технології розвиваються таким чином, що минулі угоди можуть виявитися застарілими, а досягнення нових угод стає важким або неможливим процесом. Кіберзагрози, наприклад, можуть бути гострою проблемою, але важко уявити, як їх можна обмежити за допомогою нинішнього контролю над озброєннями.
Поширення технологій створює небезпеку появи додаткових держав з ядерною зброєю і матеріалом, що розщеплюється. Особливе занепокоєння викликають технології збагачення урану та переробки плутонію, що використовуються в цивільній енергетиці. Такі технології відкривають можливості для крадіжки або продажу терористичними групами або іншим угрупованнями, не обмеженими загальноприйнятими нормами поведінки, і тим більше збільшують ризик застосування ядерної зброї.
Крім Північної Кореї та Ірану, понад 40 країн зробили суттєві кроки вперед у галузі ядерних технологій. Інші висловили зацікавленість у розробці такої технології. Отож, якщо технології ускладнюють контроль за озброєннями, то політика, робить його ще менш ймовірною. Багатосторонні зусилля з контролю над озброєннями, такі як Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань та переговори про припинення виробництва матеріалів, що розщеплюються, зайшли в глухий кут протягом багатьох років, і жодних ознак прогресу не видно. Отже, як висновок - двосторонній контроль над озброєннями руйнується. Тристоронній контроль над озброєннями видається необхідним, але поки що залишається неможливим. Багатосторонній контроль над озброєннями перебуває у коматозному стані, а регіональний контроль над озброєннями бажаний, але поки що не існує.
Ми маємо усвідомити той факт, що міжнародного порядку - більше не існує
Катастрофічні збитки, завдані рф позначився далеко за межами територіальних кордонів України. І це ми можемо бачити уже зараз по ситуації на Близькому Сході, яка розвивається в геометричній прогресії.
Усвідомлення радикальних змін у світі вимагає не лише політичної мужності, а й певної міри емоційної готовності. Це вимагає розумових зусиль поряд із суттєвою психологічною переорієнтацією.
Таким чином, це завдання для всіх нас, хто був вихований у традиціях минулого та часто схильний вважати такі традиції єдиною нормою. Складність цього завдання зумовлена ще й тим, що на шляху до нового політичного мислення існують не лише "видимі" політичні та ідеологічні перешкоди, а й "невидимі" бар’єри.
Це психологічні та емоційні бар'єри, які є результатом природного небажання людського розуму прийняти зміни. Такий психологічний захист часто інтелектуально привабливий, позбавляючи людство необхідності обмірковувати складні проблеми ядерної доби і замість цього дозволяє використовувати добре відомі ідеї та концепції. Так, попереду важкі часи. Невизначеність глобального порядку має першорядне значення.
Глобальний ядерний порядок знаходиться на роздоріжжі, сьогодні ми перебуваємо на порозі світу без ядерних обмежень і багато що залежатиме від остаточного результату війни в Україні та уроків, що були зроблені з неї, з погляду значущості ядерної зброї для міжнародної безпеки. Адже, ядерна тінь, що віддзеркалюється війною в Україні, може сягати далеко в майбутнє.
Світовому політикуму, важливо зрозуміти, що без нового глобального мислення та погодженої концепції не просто стримування та обмеження, а спільного контролю над ядерним компонентом та іншого сброї масового знищення, пружина конфліктів на світовій мапі інспірованих авторитарними режимами буде тільки стискатися тим самим заглиблюючи світ в глобальну безпекову кризу шляхи вирішення якої в сучасному світі ще не винайшли.
Я глибоко впевнений, Україна, яка опинилася в епіцентрі нападу рф, як ядерної країни на неядерну країну і у відношенні якої були порушені всі гарантії безпеки надані ключовими геополітичними гравцями, війна проти якої спричинала незворотні наслідки для архітектури світової безпеки, має беззаперечне право пропонувати світовому товариству своє бачення стратегії нової архітектури світової безпеки, зокрема над створенням нового безпекового сегмента по контролю над ядерною зброєю та іншими загрозами масового ураження.
Зазначу, світове товариство, нарешті, повинно взяти кермо історії і намітити шлях вперед, керуючись речами, які безсумнівні навіть у невизначені часи – нашими принципами, нашим баченням того, куди ми хочемо йти – щоб коли туман розсіється, світ, який з'явиться, буде схиляєтися до свободи, до миру, до міжнародного співтовариства, здатного відповісти на виклики свого часу. В іншому випадку, людство буде продовжувати стояти перед споконвічним вибором: що краще – жахливий кінець чи жах без кінця?
P.S. Отже, чи справді світ на межі глобальної війни? Враховуючи викладені вище думки, це явно так. І ті загрози, які постали перед світом є значно більш глобальними всепроникаючими та технологічними і фаза холодної/тліючої, регіоналізованої війни 2.0 в будь-який момент, якщо цьому вчасно не завадити може перерости в неконтрольовану низку військових конфліктів по всьому світові, а фактор практично непрацюючої міжнародної системи ядерного стримування буде виступати каталізатором та тільки напружувати спіраль архітектури світової безпеки роблячи ризики нової глобальної війни більш реальними.
Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад”
