15-16 червня в Швейцарії відбувся Глобальний саміт миру, в якому взяли участь близько половини країн світу і декілька міжнародних організацій. Цей саміт готували майже рік. Навколо нього розгорнулася гостра дипломатична та інформаційно-політична боротьба. Росія намагалася зірвати цей саміт. Китай спробував висувати альтернативні варіанти мирного процесу. Але Глобальний саміт миру все ж таки відбувся, і став резонансною міжнародною подією.
Найбільш поширене запитання, яке я постійно чую щодо цього саміту: якими є його конкретні результати?
Головним результатом Глобального саміту миру, на мою думку, є те, що він започаткував той мирний процес, який ґрунтується на Статуті ООН, повазі до міжнародного права, і відповідає позиції та інтересам України. Якщо б не було Глобального саміту миру, Росія і Китай просували б той формат мирного процесу, який навряд відповідав нашим інтересам. І агресивна реакція Росії на цей саміт свідчить про те, що сам факт його проведення руйнує російську стратегію примусу України до «миру» на своїх умовах, до односторонніх поступок України, фактично до її капітуляції. Якщо Росія так агресивно-істерично реагує на Глобальний саміт миру, значить він виконує свою головну задачу.
Другий вагомий результат – демонстрація значною частиною міжнародної спільноти підтримки позиції України (Формули миру Президента Зеленського) щодо завершення війни, яку розв’язала Росія проти нашої країни. Хтось підтримує нашу Формулу миру повністю, хтось частково. Важливий сам факт такої підтримки, та її публічної і офіційної демонстрації, про що свідчить і підсумковий документ саміту.
Підсумковий документ саміту має компромісний характер. Тому в ньому сформульовані змістовні пропозиції лише з трьох пунктів Формули миру Президента Зеленського: ядерна безпека, продовольча безпека і мирне судноплавство, обмін полоненими всіх на всіх і повернення в Україну українських дітей, які були незаконно вивезені в Росію. Але це не означає відмову від інших пунктів Формули миру, яка залишається нашою стратегічною позицією щодо справедливого завершення війни, і буде реалізовуватись в різний спосіб, незалежно від того, як буде розвиватись в майбутньому процес мирних переговорів.
Однак і навколо компромісних формулювань підсумкового документу Глобального саміту миру розгорнулася активна боротьба навіть між учасниками саміту. Україні вдалося закріпити в тексті цього документу принципово важливі для нас позиції. Те, що деякі учасники саміту (особливо партнери Росії і Китаю по БРІКС) не підписали цей документ, не має принципового значення. Зміст підсумкового документу Глобального саміту миру це теж поле боротьби за те, як має далі розвиватися мирний процес. Тому нам треба тримати баланс між прагматичними компромісами заради шляху до миру і збереженням принципових позицій Формули миру.
Інавгураційний саміт миру став для нас важливим плацдармом в боротьбі за контроль над подальшим розвитком мирного процесу. Але ця боротьба тільки починається. І черговий етап цієї боротьби – де і як будуть відбуватись наступні етапи переговорів, хто буде їх організатором, на яких умовах буде залучатись до переговорного процесу Росія.
І нам, і нашим партнерам треба зберегти контроль над подальшим мирним процесом. І Росія і Китай намагатимуться перехопити ініціативу в подальшому розвитку переговорного процесу. Однак це не означає, що вже найближчим часом треба проводити новий саміт миру. Ідея президентки Швейцарії щодо проведення наступного саміту миру до виборів в США мені здається невдалою. В цей термін не вдасться досягнути жодних вагомих результатів. Восени керівництву США буде не до саміту миру, Байден та його команда будуть зосереджені на власній виборчій кампанії. До цього часу навряд суттєво зміниться воєнна ситуація в Україні і міжнародна ситуація навколо війни між Росією і Україною. Не варто проводити саміт заради інформаційного приводу і бажання Швейцарії якнайшвидше залучити до переговорів Росію. Тому нам зараз варто зосередитись на визначенні стратегії і тактики наступного мирного процесу.
Щоб Росія погодилась на реалістичний мирний процес і переговори, в яких треба буде враховувати інтереси і позиції України, Росію треба примусити до переговорів, в першу чергу зупинивши агресора на фронтах в Україні, максимально збільшивши ціну війни для агресора і у воєнний спосіб і шляхом санкційного економічного тиску на Росією. Дипломатичний фронт матиме додаткове значення, він має фіналізувати зусилля воєнного і санкційного тиску на Росію. Коли для України буде можливість вести переговори з позицій сили, тоді буде варто проводити наступний саміт.
Великі саміти доречні на початку мирного процесу, що відбулося зараз, і на його завершенні. На мій погляд, нам треба готуватись, що шлях до миру буду тривалим і складним. За мир нам ще доведеться повоювати і на полях війни, і на дипломатичному фронті.
Володимир Фесенко, політолог
