Грузинські послідовники бункерного фюрера

3 липня Володимир Зеленський доручив Міністерству закордонних справ України викликати посла Грузії, висловити йому рішучий протест та запропонувати залишити нашу країну впродовж 48 годин – для проведення консультацій з Тбілісі. Причина такого дипломатичного демаршу – стан ув’язненого екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, який має українське громадянство та якого, на думку Володимира Зеленського, "росія руками грузинської влади вбиває". І, судячи з останніх фото і відео, на яких присутній Міхеїл Саакашвілі, президент України просто констатував жахливі факти, які грузинська влада вперто заперечує.

Хороша міна при поганій грі

Позиція грузинської влади щодо зазначеної проблема – це спроба зберегти хорошу міну при дуже поганій грі. По-перше, на заяву президента України чомусь відреагував голова керівної партії "Грузинська мрія" Іраклій Кобахідзе. Зрозуміло, що особисто для нього – це спроба підняти власний статус, примітивно хайпанути на фоні одного з найпопулярнішій політиків сучасності, але в цілому це промовисте свідчення того, що перші особи грузинської влади самоусунулись від цього питання, адже їм немає чого сказати по суті. Крім того, все сказане обов’язково буде мати наслідки – і точно не позитивні.

По-друге, заяву президента України щодо Саакашвілі було названо образливою, але водночас Тбілісі бажає "залишитися в режимі дружби" з владою України. Біполярний розлад грузинської влади доповнила заява про те, що ця дружба може бути "навіть в односторонньому порядку, бо ця країна (тобто Україна) перебуває в стані війни". Яким чином перебування України у стані війни, яку розв’язала росія, впливає на ситуацію з Саакашвілі, представники грузинської влади не пояснили. Але додали, що "як визнали самі наші опоненти, до відправлення Саакашвілі в Грузію були причетні конкретні високопосадовці української влади". І ось в цьому останньому реченні, насправді, міститься квінтесенція позиції нинішньої грузинської влади та її справжнє відношення до України.

Передусім зазначимо, що ніхто ніколи в Україні офіційно не заявляв про те, що повернення Саакашвілі в Грузію було підтримано українською владою (або її окремими представниками). Більше того, весь життєвий та політичний шлях Саакашвілі свідчить про те, що він завжди приймає рішення не просто самостійно, а передусім імпульсивно та спонтанно. І у випадку його повернення була така ж сама історія. Він ризикнув – і, на жаль, програв. На жаль – з огляду на те, що потім з ним відбулося. Тому заяви про якусь офіційну підтримку Саакашвілі – примітивна маніпуляція.

І, найважливіше, грузинська влада прямо називає українську владу "наші опоненти". То про яку дружбу з боку Грузії може йти мова? Ми же просто хочемо повернути свого громадянина в межах міжнародних процедур. Але нам вперто відмовляють у цьому праві.

Що показово – російську владу "опонентами" представники грузинської влади не називають. Більше того – з нею активно співпрацюють, спільно заробляють гроші, відновлюють пряме авіасполучення та активно запозичують її інструменти та механізми знищення опонентів (починаючи від закону про іноземним агентів та закінчуючи Саакашвілі). Тому заяви про фактичну російську окупацію всієї Грузії (як мінімум – на владному рівні) – це вже не просто риторична фігура. Це реальність.

Що далі?

У грузинської влади є шанс виправити ситуацію. Для цього потрібно для початку дозволити Саакашвілі отримати нормальну медичну допомогу в іншій країні. Не хочете в Україні – не проблема, багато хто погодиться прийняти екс-президента Грузії. Якщо ж цього не відбудеться (а, на жаль, до цього все йде), то практично повне згортання українсько-грузинських взаємовідносин – неминуче.

Чи готова до цього на офіційному рівні Україна? Скоріше так, ніж ні. Чи готова Грузія? На офіційному рівні – так, чим сильно порадує росію. Але є нюанс.

Прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі вважає, що уряд країни "скрупульозно виконав" усі дванадцять рекомендацій Європейської комісії для отримання Тбілісі статусу кандидата на членство в ЄС. Хоча в реальності мова йде всього лише про три рекомендації. Але важливо навіть не це. Важливим є фактор Саакашвілі. В ЄС на нього (передусім на принцип, а не навіть конкретну людину – вибачте за цинізм) обов’язково звернуть увагу. Як і на застереження України, яка могла б підтримати Грузію на шляху європейської інтеграції.

Але тепер буде мати повне право цього не робити. І коли Грузії відмовлять у відповідному статусі, всі питання грузинський народ повинен буде задавати не Україні або Саакашвілі, а своїй проросійській владі. Або не задавати. А просто змінити цю владу у будь-який демократичний спосіб.