Фінансовий шабаш в Україні, або як фінансові установи отримують мільярди гривень

Фінансовий шабаш в Україні, або як фінансові установи отримують мільярди гривень

Рентна, корупційна модель економіки передбачає постійне застосування "потокової" системи трансформації політичних інвестицій у фінансові дивіденди.

Саме у структурі базових фінансових потоків, які формуються у бюджетній сфері та реальному секторі економіки закладаються базові механізми зі знімання корупційної ренти.

У цій токсичній соціальній парадигмі будь-яка група впливу з розпилювання бюджетних коштів перетворюється на патогенний вірус для держави та суспільства.

І всі раціональні зауваження щодо того, що разом зі здоровим організмом помре і сама кормова база для "вірусу" корупції (тобто корупціонери, начебто, повинні берегти державу), звучать як голос не просто кричущого, а наївного кричущого в пустелі сенсів.

Адже корупційні "еліти" не пов'язують себе і своє майбутнє з цією "кормовою базою".

Кожна нова зграя шакалів "Табакі" має призвести до фінансового потоку свого "Шерхана" для заняття місця на «"келі порад" у тій чи іншій точці потокового перерозподілу рентного ресурсу.

А якщо на країну обрушиться системна криза, вони завжди зможуть заявити як відомий персонаж із "Книги джунглів": "А ми підемо на північ! А ми підемо на північ! А ми підемо на північ! Коли ж повернемося назад, не буде нікого!".
На думку багатьох обивателів, основне "розпилювання" відбувається у бюджетній сфері та для зменшення активності "пільників", потрібно просто запустити такі механізми контролю за виділенням державних коштів як "Прозоро" чи парламентські слідчі комісії.

Насправді потокова економіка набагато винахідливіша

Наприклад, візьмемо історію із державними банками. Почався цей схематоз на хвилі підготовки до проведення Євро-2012. У той час країна налаштувала масу "необхідної" інфраструктури у вигляді стадіонів, на яких тепер гуляє вітер, і для фінансування цих "іменин серця" потрібні були гроші.
Багато грошей. Бюджетних та кредитних ресурсів катастрофічно не вистачало. І тоді "у верхах" подумали: а чому б не використати у схемі держбанки? Пропозиція була настільки новаторською, що лінійку інструментів цього системного "схематозу" тут же грунтовно розширили, включивши до неї й державні компанії: газові, зернові, днопоглиблюючі.

Технологія тут була з одного боку максимально простою, а з іншого – по-справжньому новаторською. Є державний банк. Уряд як повноправний власник в особі міністерства фінансів ухвалює рішення провести докапіталізацію, тобто збільшити статутний капітал, наприклад, на 20 млрд. грн. Для цього непогано також отримати висновок НБУ про те, що ця фінансова установа ось-ось загнеться без додаткових фінансових вливань. Але у бюджеті на це немає грошей. І не треба.


Докапіталізація проводиться шляхом внесення до статутного капіталу ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики). Але учасникам схеми потрібен кеш, а не цінні "бумажки". Для отримання необхідного кеш-фло проводиться монетизація портфеля ОВДП. З одного боку, внесення ОВДП до статутного капіталу збільшує пасив банку. З іншого, ці облігації з'являються в активі, адже їх власник тепер уже не мінфін, а докапіталізований банк.

Потім ці ОВДП викуповувалися, іноді й НБУ, адже враховуючи умови випуску, на ринку вони нікому не цікаві, як правило, через дуже довгі терміни обігу (сліди схем потрібно заплутувати в часі).
У процесі викупу облігації потрапляють на баланс Нацбанку, а гроші за них – на рахунок державної фінансової установи. Монетизація завершена, кеш-фло сформовано.

Тепер час ділити гроші. "Справедливо Остап Ібрагімович".
Розподіл кеш-фло відбувається з допомогою видачі кредитів на контрольовані структури.
Чи варто тепер пояснювати, чому рівень проблемних (непрацюючих) кредитів у державних банках набагато вищий, ніж у приватних та перевищує 50% сумарного кредитного портфеля.
У цих умовах НБУ виконував функцію квазіфіскального домінування, по суті друкуючи гроші та підміняючи собою фіскальний, а також бюджетний механізми. По фазах, потокова економіка функціонує так: докапіталізація та монетизація – "розпил", кредитування ("відкат" та "занесення").

Чому гривня знецінилася

І все це минаючи зміни в державному бюджеті, без жодних "Прозоро" і найголовніше – повний "безліміт". Докапіталізувати держбанки та держкомпанії можна хоч на трильйон гривень, щоправда, з відповідними курсовими (девальваційними) та інфляційними наслідками.

Саме за допомогою даного інструментарію і було зірвано з котушок емісійний механізм у 2014-2015 роках, коли внаслідок докапіталізації Нафтогазу, а потім і банків сумарна інфляція за наступні п'ять років склала 100%, а гривня знецінилася більш ніж утричі.

У період з 2005 по 2010 роки банки фактично не залучалися до процесу квазіфіскального фінансування.

Сума кредитування центральних органів державного управління з їхнього боку коливалася в межах 4-29 млрд. грн. З 2010-го почалося нарощування цього механізму і до 2013-го показник досяг 101 млрд. грн.

А ось з 2015-го почався справжній фінансовий шабаш: внаслідок банківської "вальпургієвої ночі", що тривала на рік, суми докапіталізації держбанків зросли в рази. До речі, станом на травень 2023 року вкладення банківської системи в ОВДП Мінфіну склали 545 млрд грн, а вкладення в депозитні сертифікати НБУ - 500 млрд грн. Тобто сумарно – понад 1 трлн грн із 2,8 трлн загальних системних активів.

Простими словами: держава щомісяця "нараховує" банкам мільярди гривень доходу за ОВДП та депосертифікатам (понад 100 млрд грн на рік), а потім цей ресурс розподіляється держбанками у вигляді кредитування "правильних пацанів".

Схема "безлімітної картки"

Полотно схеми можна оцінити так: нерозподілений збиток держбанків на стан травень 2023 року становив майже 229 млрд грн, значна частина - збитки Привату, які так щедро прийняла на себе держава. Протягом багатьох років ця схема дихає і функціонує як хороша "безлімітна картка". Особливо якщо врахувати, що рух цих коштів не вимагає дотримання жодних бюджетних процедур. І не підлягає проходженню через встановлені механізми фінансового контролю.

Якщо розрахувати такий показник як ставлення вимог центральних органів державного управління до зустрічних зобов'язань банків, то ми побачимо, що у 2005 році він перебував на рівні 34%, що говорить про часткову збалансованість зустрічних вимог банків та держави.

Водночас, у 2019-му, значення показника скоротилося до 7% – а це вже гра в одну хвіртку та явну ознаку схем. І це зайвий раз підтверджує, що перед нами, швидше за все, дзеркальна схема: з одного боку вкладення держбанків у державні цінні папери (при цьому за більшу частину портфеля вони нічого не платили мінфіну, а просто отримали "папери" у процесі докапіталізації) а з іншого боку, задзеркалля у вигляді монетизації, яка раніше відбувалася за участю НБУ, коли держбанки вже отримували на свої коррахунки цілком реальні мільярди гривень, з подальшим розгортанням програм "кредитування".

Держава як щедрий спонсор

Загалом держава витратила на капіталізацію банків приблизно 10 млрд. дол. у перерахунку на курс. Ця сума приблизно збігається з еквівалентом 11 млрд. дол., які були залучені до бюджету у процесі приватизації.

Але лічильник у схемі "докапіталізації" продовжує цокати, адже фінансову дірку легше створити, аніж її закрити.Тепер держава змушена витрачати 2 млрд. грн. на місяць або 24 млрд. на рік лише на обслуговування облігацій, внесених до статутного капіталу банків.

Тож рахунок держави поки що не закритий і найближчими роками перспектив для цього жодних.
Цій моделі взаємодії державних банків, міністерства фінансів та центрального банку міг би позаздрити за старих часів навіть медельїнський картель, міністр фінансів Колумбії та місцевий Банк Республіки. Щоправда, з того часу багато пройшло часу і точкові зачистки колумбійського політичного рельєфу, проведені "спецами" зі США, зробили свою справу.

У майбутньому тема з докапіталізацією державних банків в Україні, монетизацією та кредитуванням може стати чимось на кшталт "антикорупційного Нюрнберга". Достатньо лише простежити, чиї компанії кредитувалися в інтервалі шести місяців після "монетизації" ОВДП, внесених мінфіном до статутного капіталу держбанків. Або кредитуються у держбанках зараз під час війни. І які із цих кредитів стали "проблемними".

Таки затримали одеського військкома, який ховався у Києві. А коли затримають "військкома" схем із держбанками та виплатою наддоходів за рахунок державних фінансів?

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик

Головне