Наприкінці свого останнього блогу, в якому ми розглядали низку вагомих чинників зниження народжуваності, виникнуло питання: "Чому ж, незважаючи на усі перепони, люди все ж таки наважуються народити дитину у такі складні часи?", адже, нагадаю, якщо порівняти з першою половиною 2022 року, то кількість народжених у такий же період 2023 року знизилась на 9%, що мало відрізняється від щорічних темпів зниження у період до повномасштабного вторгнення. Також нагадаю, що за даними Міністерства юстиції у 2022 році народилося 206 тис. дітей, а за перше пів річчя 2023 року 93,5 тис. дітей.
Теоретичні підходи
Демографів постійно цікавить яким чином, якою мірою і як довго техногенні та природні катастрофи, стихійні лиха, голод, економічні кризи або інші потрясіння здатні впливати на дітородну поведінку людей на тих територіях, де це відбулось або періодично відбувається. Цьому присвячено чимало досліджень, у ході проведення яких були виявлені доволі несподівані та неоднозначні взаємозв’язки й, навіть, сформовані теоретичні підходи. Так, у районах з високим рівнем смертності від цунамі зростання народжуваності після стихійного лиха пов’язують із ефектом заміщення: на рівні сім’ї народження дитини проявлялось як намагання замінити загиблих дітей. При чому, цей ефект "спрацьовував" навіть у випадках спонтанного переривання вагітності (заміщення ще ненародженої дитини).
На жаль, війна не оминає дітей. У багатьох людей може виникнути відчуття вразливості, тендітності людського життя, і, у зв’язку з цим, з’являється бажання мати більшу кількість дітей, ніж та, яку вони хотіли б за інших обставин, тобто, замінити не реальні, а потенційні втрати. Це пояснюють змінами у психології людей, які пережили жахливі події у своєму житті. Втім, зазначимо, що в українському суспільстві цінність дітей завжди була пріоритетною.
У районах, де стихійні лиха мають певну регулярність, спостерігається "ефект страховки (чи запасу)" – народження ще однієї дитини/дітей є своєрідним страхуванням на випадок, коли вже народжена дитина може бути втраченою під час природної катастрофи.
Поза теорією
У попередніх дописах ми розглядали, що практика відкладання народження дитини під час війни чи інших потрясінь в очікуванні безпечнішого періоду є розповсюдженою (після війни відкладені народження реалізуються, що й створює компенсаційний ефект, коли має місце різке зростання народжуваності).
Але в Україні, є певні когорти, які вже тривалий час відкладають народження дитини: спочатку, щоб отримати освіту, потім через економічну нестабільність, потім у зв’язку з політичною напруженістю, потім через Covid-19, через повномасштабне вторгнення. Втома від постійного очікування кращих обставин може проявитися як внутрішній протест, а відтак твердий намір здійснити заплановане, зокрема народити дитину, а може й підштовхнути до усвідомлення: якщо зараз не народити дитину, то потім це буде неможливим через вікові особливості жіночого організму.
Наразі немає повноцінного опитування, щоб дізнатися наскільки поширеним є зазначений фактор. Опубліковані інтерв’ю щодо дітородних намірів під час війни, й особисто проведені опитування, показали, що відповідальність у цій площині сприймається по-різному: одна група жінок вважають, що народжувати дитину у небезпечних умовах війни є безвідповідальним кроком, а інша група (як правило, дружини військовослужбовців), навпаки, якраз й вбачають відповідальність у тому, щоб народити дитину, яка стане нащадком, продовжувачем роду (відповіді часто були на кшталт "у випадку загибелі мого чоловіка у мене буде дитина від коханої людини, наш нащадок, рід буде продовжено"). На мою думку, це відповідальність вищого рівня, бо вона охоплює й відповідальність за дитину.
Сприйняття ризиків
Поряд з цим, певна частина сімей не мали намір відкладати народження дитини. Дехто виходить з міркувань, що й після закінчення війни питання безпеки не вирішяться остаточно, а економічна нестабільність триватиме ще дуже довго, отож очікувати на істотне підвищення рівня матеріального забезпечення не варто. Той факт, що у деяких західних областях України зменшення кількості народжених у 2022 році порівняно з 2021 роком було на рівні середньорічних темпів зниження у період до повномасштабного вторгнення, показує, що ці регіони не сприймаються як небезпечні, відтак й репродуктивні плани не переглядаються.
Серед можливих чинників народження дитини у цей важкий для країни період також назвали можливість для чоловіків уникнути мобілізації завдяки зміні статусу своєї сім’ї на багатодітну. Можливо це дуже поодинокі випадки й у тих сім’ях, в репродуктивні плани яких входило народження щонайменше трьох дітей.
У цьому дописі були зазначені окремі фактори, що схиляють сім’ї до прийняття рішення народити дитину попри усі тяготи війни (у випадках незапланованої вагітності також є вибір: народити чи зробити аборт). Деякі з цих чинників вже знайшли підтвердження у спеціальних дослідженнях, інші зафіксовані на рівні спостережень й ще потрібно дізнатися наскільки вони є масштабними. У зв’язку з цим є прохання до читачів блогу у коментарях поділитися своїми міркуваннями, досвідом, спостереженнями на тему "Чому народжують й під час війни?" Які з вказаних чинників здатні впливати сильніше, а які є швидше виключенням (окремими випадками)?
Світлана Аксьонова, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім.М.В.Птухи НАН України
