Сюжет нового фільму продовжує події третьої частини, де герой Кіану Рівза став вигнанцем у цьому дивному світі найманих вбивць. В четвертій частині він власне намагається вижити та раз і назавжди покінчити з таємничою організацією Стіл. Навіть, якщо для цього доведеться убити всіх на своєму шляху.
Що ж, новий фільм — все такий же адреналіновий екшн, як і попередні частини, і так само як друга та третя він трохи порожній та необов'язковий.
Вся краса першої частини була в її простоті — це історія мужика, що мститься за свою собаку, яка значить для нього набагато більше, адже є зв'язком із померлою дружиною. А ну і так вже виходить, що цей мужик — колишній елітний вбивця.
Але у першої частини був необхідний нерв, те чим можна чіпляти глибинні струни глядача, в той час як "ДжонВік 2-3-4" такого нерву немає. І саме тому дивитись ці стрічки трохи не цікаво.
Звісно останні фільми розкрили міфологію цього світу асасінів, подарували купу крутих перестрілок, рукопашних боїв та сутичок із холодною зброєю, але їм відчайдушно не вистачає якихось персональних ставок.
Хоча сиквели оригінального Джона Віка трохи розкривають його минуле та походження, але знайти особисту мотивацію не можуть. І в четвертій частині все так само — я увесь фільм не міг не задаватись питанням: а нащо Джон все це робить? Формально це все пояснюється, але з точки зору сценарію персональна мотивація Віка вкрай слабка.
Чому підтексти і мотивація героя роблять кіно уникальним
Спробую пояснити. В першій частині мотивація Джона Віка — помститись, бо у нього вкрали машину та вбили його песика. З однієї сторони цього вже достатньо, щоб Вік пустився берега і пішов мочити російську мафію. Але собака був не просто домашнім улюбленцем, а і останнім подарунком дружини та остнаннім зв’язком з нею.
І саме завдяки цьому мотивація героя Кіану Рівза стає більш глибокою та емоційною. В ній з’являється необхідний для хорошого сценарію підтекст. У сиквелах Джона Віка такого підтексту немає. Головний герой або відробляє борги, або намагається повернути собі статус, або просто намагається вижити.
Наведу ще один приклад того, коли підтекст і хороша мотивація в екшн-фільмі важлива — “Міцний горішок”. Сюжет там теж досить простий — німецьки терористи захоплюють висотку, щоб пограбувати крутий сейф, але їм не щастить, бо в будівлі опиняється звичайний коп Джон Макклейн.
І все — цього сетапу достатньо, щоб далі розкручувати сюжет, але “Горішок” пропонує щось більше, адже в заручниках у терористів ще й дружина Макклейна - Голлі. І мало того, ще на початку фільму нам показується, що шлюб Джона та Голлі тріщить по швам, і саме це стає додатковим контекстом для мотивації Джона. Так, герой Вілліса коп, і нищити терористів він скоріше за все і так став би, хоча б із почуття обов’язку. Але дружина в заручницях стає додатковим паливом для Джона. І так місія знищити терористів стає для Макклейна шляхом рятування власного шлюбу. Чи був би “Міцний горішок” хорошим бойовиком без сімейної теми? Скоріше за все так, але саме цей підтекст робить його винятковим.
І теж саме вірно й про квадрилогію Джона Уіка. Сиквели оригінальної стрічки це все ще круті екшн фільми, але саме перший є винятковим.
Кирило Пищиков, кінокритик, член Спілки кінокритиків України
