Рік тому, описуючи настрої та ситуацію, яка склалася до чергової річниці незалежності України, я зробив висновок, що очевидним результатом на той момент було загальне визнання України в якості держави, що відбулася та спроможна давати відсіч будь-яким зовнішнім загрозам.
Мабуть, тоді чимало-хто вважав, що скоро війна завершиться рішучою українською перемогою, і, можливо, для цього були серйозні підстави, але все виявилося значно складнішим, аніж могло видатися тоді. Восени минулого року, у відповідь на успішні наступальні дії ЗСУ, керівництво рф оголосило часткову мобілізацію, яка на практиці виявилася загальною. Вони зосередили усі ресурси, що дозволило перевести війну у тривалий час у режим важкого і кривавого просування та відбиття атак ворога.
Для української державності настало чергове випробування
Можливо нас очікує, ще більш важке випробування, аніж в перші місяці війни, коли ніхто у світі не вірив, що Україна вистоїть. Тепер потрібно було протистояти у війні на виснаження ворогу, що має ресурси, значно більші за будь-якими параметрами: більше людей, аби мобілізувати, більше грошей, аби витратити на зброю, більше різноманітної техніки на зберіганні, яку можна відновити і кинути у бій.
На цьому тлі партнери України дуже довго думали, зважували усе, аби ухвалювати необхідні рішення пізніше, ніж треба. Все це породжує дуже не просту ситуацію, тим більше, що всі міфи, які панували на Заході стосовно російського агресора, виявилися нежиттєздатними. Це дійсно війна росіян проти українців, а не лише "представників путінського режиму". Росіяни без проблем йдуть в армію та фронт, сподіваючись заробити грошей вбивством українців.
На цьому тлі все частіше на Заході починають лунати слова про необхідність "замороження війни", оскільки "ніхто у ній перемогти не може". Поки що на рівні експертів та журналістів, хоча ясно, що все це може бути початком дискурсу.
Відповідь на це з боку українського керівництва була однозначною. Президент України В. Зеленський неодноразово підкреслював, що не може бути "миру" до виведення окупаційних військ з території України. Саме у цьому і полягає перший пункт мирного плану українського лідера. Далі мають йти відновлення справедливості – покарання злочинців та засудження злочинів. Відновлення територіальної цілісності та суверенітету.
І справа тут не лише у справедливості, в українському конституційному ладі, який не може змінити ніхто окрім народу, не лише в громадянах України, які лишилися на окупованих територіях. Україна – занадто велика і значима держава, аби її просто "залишили у спокої". Зараз це очевидно усім.
Для російського імперіалізму Україна – це символ імперського статусу
Володіючи Україною – ти імперія, не володієш – не імперія. І мова про всю Україну, а не її уламки. Вони не можуть відмовитися від України, бо це буде означати рішучий злам усього, що вони звикли вважати очевидним.
Для самої України важливим є збереження доступу до моря. Це єдине, що визначає стабільність української економіки та стійкість загальносвітового ринку продовольства. Для України важливо мати чіткі рубежі, які вона може відстоювати, і у межах яких можна проводити реформи та здійснювати економічний розвиток та відбудову.
Залишається "Захід", де, схоже, довгий час страждали на ілюзії, повязані з можливістю якось "вирішити питання" з путінським режимом шляхом поступок, не розуміючи, наскільки екзистенційного характеру набула війна і для самої російської влади, що поступово вкидає у неї всі наявні у неї ресурси. "Замиритися" не вийде, отже, необхідно приходити до розуміння повної підтримки України.
У переддень Дня Незалежності В. Зеленський здійснив ряд "проривних" візитів, результатами яких стали конкретні домовленості щодо постачання до України літаків американського виробництва f16. Через кілька місяців вони поповнять українську авіацію, відкривши новий етап її розвитку. Це все відбувається значно пізніше, ніж могло, але все ж відбувається. Значить, розуміння того, що іншої альтернативи, аніж військова перемога для України, просто не існує. Розуміння цього повільно, але приходить до всіх.
Рік тому стало очевидно, що Україна відбулася як держава. Зараз очевидно, що ця держава може існувати лише як регіональний лідер, і для цього вона має здолати російський імперіалізм. Як би страшно зараз ця задача не звучала, але іншого шляху немає, і, мабуть, через рік ми будемо підводити підсумки, враховуючи і результати, досягнені на цьому шляху.
Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
