Договір про "гарантії безпеки" між рф та Білоруссю, "єдиний ринок" електроенергії, "зняття протиріч" у податковій та митній сферах - спільні слова, які прозвучали на зустрічі Путіна та Лукашенка.
Насправді можна констатувати, що тактика "похолодання" перед електоральною кампанією 2025 року дала потрібний Кремлю ефект. У прагненні провести "безпроблемні вибори" Лукашенко почав здавати позиції, за якими раніше упирався довго та жорстко.
Москва поспішає максимально зав'язати на себе Мінськ, розуміючи, що:
- Посилення уваги Китаю на події в Білорусі може призвести до поступового "витікання" союзника до більш потужного партнера. Тим більше, що є приклад Казахстану, президент якого дедалі активніше демонструє Путіну його місце перед очима.
- Після "виборів" Лукашенко знову може спробувати піти на контакт із країнами ЄС та США. І, враховуючи "фактор Трампа", відсутність єдиної стратегії на білоруському напрямку може навіть бути успішним. Тоді до "китайського балансиру" додасться "європейський".
- Але Лукашенко надто любить владу. Тому демонстрація "холодного ставлення" до його бажання компенсувати психологічну травму 2020 може спрацювати. Головне - не перегнути палицю, бо Лукашенко надто любить владу.
Таким чином, Кремль плавно підвів оточення Лукашенка до підписання вкрай небезпечних для Білорусі (як самостійної держави) документів.
Лише поміркуйте:
Податки. Економіка рф має сировинну базу. Білорусі – промислову. Єдині підходи до оподаткування за такої ситуації позбавляють одного з партнерів шансів на випереджальний розвиток. Тобто залишають місце "економічного придатка", який завжди буде слабшим, ніж основний партнер.
Митниця – пам'ятаємо попередній пункт, а також транзитний статус Білорусі. Та й специфіку митних пільг для резидентів СЕЗ та Технопарків. Останнє особливо важливе, але для Білорусі. Але не для рф. Тобто подальший рух у бік координації митних режимів може призвести до деконструкції бази, яка й забезпечувала будь-який технологічний розвиток держави.
Договір про "гарантії безпеки". Тут важливо дивитися, що всередині. Путін педалює тему "ядерної зброї" і т.зв. комплексу "орєшнік". Це спроба демонстрації, що за будь-яких варіантів розвитку ситуації в Білорусі, зацікавлені сторони змушені будуть контактувати з Кремлем. При цьому, природно, навіть якщо ядерна зброя в Білорусі є і навіть якщо розрекламована Путіним ракета з'явиться в країні, контроль над застосуванням буде в Москві й тільки в Москві. Чому? А тому, що "Лукашенко занадто любить владу".
І це "подвійний сигнал". З одного боку спроба демонстрації Пекіну, що той "не встигає" зі своїм входом у білоруські процеси.
З іншого боку - підвищення ставок перед країнами Заходу і насамперед США. Демонстрація готовності розширювати потенційну зону нестабільності, якщо (і тут згадуємо нещодавні заяви Путіна і Лаврова) тільки не буде компромісу, що задовольняє рф, по Україні.
В іншому варто почекати появи тексту договору (принаймні його відкритої частини). У Мінську такі документи традиційно будуть "страшною таємницею". А ось у Москві опублікують. І якщо там є пункт, аналогічний п. 4 із "договору про стратегічне партнерство між рф та КНДР", то Республіка Білорусь руками Лукашенка зробила колосальний стрибок до участі у великій війні.
Сам Лукашенко, цілком імовірно, сподівається "дочекатися виборів" та "відпетляти", як він це багато разів намагався зробити з різним ступенем успішності. Але новий пірует з огляду на комплекс підписаних договорів провернути буде вкрай складно. Якщо тільки не з'явиться якась зовнішня сила, здатна "подати руку". Приклад Казахстану та Узбекистану залишає небагато місця для оптимізму.
Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього
