Чайлдфрі (або добровільно бездітні) за визначенням – це фізично здорові та здатні до дітонародження люди, які не бажають і не планують мати дитину/дітей. Причому їхня позиція є свідомою і принциповою. До чайлдфрі не відносять тих, хто не може мати дітей через проблеми із здоров’ям, зокрема із репродуктивним, тих, у кого немає/не було постійного партнера, а виховувати на самоті дитину вони не наважуються. Та тих, хто ще не сформував твердої позиції щодо народження дитини або відкладає цю подію на старший вік.

Втім, з останніми не все однозначно, оскільки й серед чайлдфрі є так звані "безстрокові відкладальники" – вони тягнуть час, а потім усвідомлюють, що насправді не хочуть мати дітей, або вже фізично не можуть їх мати. Інколи як окрему підгрупу чайлдфрі розглядають тих, хто відчуває негативні почуття до дітей або навіть ненависть. Помилково вважати чайлдфрі тих людей, які вже мають принаймні одну (живу) дитину і твердо вирішили не народжувати більше дітей (по суті вони просто вирішили обмежитись народженням однієї дитини, незважаючи на будь-які можливі покращення обставин у їхній сім’ї у майбутньому), а також тих, хто розглядає для себе як варіант  взяти дитину на всиновлення, але власних дітей не хоче народжувати.

Скільки їх?

Наразі неможливо точно оцінити кількість чайлдфрі-адептів. Зазвичай офіційна статистика будь-якої країни зосереджена на випадках народження дітей, і не має даних про людей, які не хочуть народжувати. Подібні завдання здебільшого покладаються на спеціальні соціально-демографічні обстеження, але в Україні дуже побіжно зверталась увага на цю тему, і цілеспрямованих масштабних опитувань бездітних людей не проводилось.

Водночас, у обстеженнях молоді часто з’ясовувалися їхні репродуктивні плани, і, якщо респондент/респондентка без дітей, вказували, що не хотіли б їх мати навіть при створенні для цього усіх необхідних умов, і вважають ідеальною сім’ю без дітей, то дуже висока ймовірність, що це чайлдфрі. У другому десятилітті XXI століття в нашій країні частота таких відповідей зросла, але не перевищувала 3% опитаних молодих людей. Зауважимо, що тривалий час більшість з тих, хто свідомо відмовлявся від народження дитини, відкрито в нашій країні про це не заявляв. Однак в останні роки ситуація суттєво змінилася і з впевненістю можна говорити про поширення руху чайлдфрі.

Зазначимо, що активний етап розвитку тенденції чайлдфрі розпочався з поширенням соціальних мереж, що дозволило прихильникам чайлдфрі об’єднуватися і певною мірою стримувати тиск з боку суспільства, яке тоді ще було не готовим зрозуміти такий спосіб життя. Зараз простежується новий тренд: не лише оголосити себе чайлдфрі, не лише відкрито говорити про свій вибір, а навіть звести це до рангу "професії", створивши різні акаунти у TikTok, Instagram чи YouTube, розповідати про те, чому не хочуть мати дітей, чому не варто мати дітей і яке чудове життя без дітей, привертаючи при цьому увагу і набираючи перегляди, лайки, підписників.

Вірус, війни і чайлдфрі

Чималою мірою поширенню чайлдфрі-настроїв сприяли події, які охопили увесь світ: спочатку стрімке розповсюдження коронавірусної інфекції, пандемія, а потім повномасштабна війна в Україні. Ще до пандемії у соцмережах можна було знайти різні переліки причин небажання мати дітей; серед них найчастіше згадували страх втратити свободу, вийти з зони комфорту, прагнення кар’єрного росту і професійного вдосконалення, економічну, політичну, соціальну нестабільність, страх передати спадкові хвороби тощо. У переліках нерідко можна було побачити й "перенаселення планети", й "кліматичні зміни", й – і це ще до війни! – те, що "цей світ занадто жорстокий і несправедливий, щоб сюди "приводити" дитину".

Діти – це надто велика відповідальність

Окремі чайлдфрі зазначають, що діти – це надто велика відповідальність для них, і спостерігаючи за сім’ями із свого оточення під час пандемії ще більше стверджувалися у своїх переконаннях. Пандемія посилила тиск, який і так існував для переважної більшості батьків. Закриті дитячі садки і школи ускладнили догляд за дітьми, знизили можливість для батьків повноцінно працювати і заробляти гроші, які необхідні, щоб належним чином піклуватися про дитину/дітей.

Водночас, підвищився страх за дитину, її здоров’я, розвиток, і цей страх ще більше загострила війна, адже у будь-яку мить ракетний обстріл, бомба чи міна можуть зруйнувати житло і життя. За таких обставин відкладання народження дитини або й відмова від цього сприймаються з більшим розумінням ніж раніше. Так, комплексне дослідження "Як війна змінила мене та країну" показало підвищення з 57 до 67% рівня толерантності у суспільстві під час війни до людей, які не хочуть мати дітей. Але ще цікавіше, що серед молодих людей віком до 35 років рівень толерантності виявився найвищим і досягав 84%. За обставин, коли та чи інша поведінка соціально схвалюється, її розповсюдження прискорюється.

І все ж таки, демографи дуже сподіваються, що, коли закінчиться війна перемогою нашої країни, з’явиться впевненість, що "краще завтра" вже наступає, то виникне чи відновиться бажання народжувати і виховувати дітей, спостерігати за їх розвитком, а точніше за розвитком всесвіту, втіленим у кожній дитині, а діти як ніхто інший здатні навчити безумовної любові, якої дуже не вистачає у цьому жорстокому світі.

Аксьонова Світлана, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім.М.В.Птухи НАН України