"Захід є Захід, а Схід є Схід…". Такими словами у 1889 році англійський поет Редьярд Кіплінг розпочав свою знамениту "Баладу про Схід і Захід", яким "не зійтися вдвох, допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог". Однак 15 листопада у Сан-Франциско Схід і Захід повинні зустрітися, адже президент США Джо Байден і голова КНР Сі Цзіньпін планують провести "конструктивну розмову" на полях форуму Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва. Принаймні, принципова домовленість між командами двох лідерів щодо цього існує. Тож весь світ приготувався уважно спостерігати за перемовинами, наслідки яких можуть суттєво вплинути на геополітичні реалії сьогодення. 

Нормалізація відносин

Безумовно, ключовою темою зустрічі буде необхідність нормалізації відносин між двома країнами, які суттєво погіршилися за часів президентства Дональда Трампа. Останній займав вкрай жорству позицію по відношенню до Китаю, а у 2018 році фактично ініціював "тарифну війну", намагаючись скоротити багатомільярдний дефіцит у двосторонній торгівлі. В результаті тарифи ще більше виросли, що призвело до погіршення не лише економічних, але й геополітичних відносин. Попри те, що Байден фактично відразу заявив про необхідність деескалації відносин з Китаєм, його адміністрація запровадила обмежувальні заходи у сфері напівпровідників, паралельно регулярно нагадуючи Китаю про "проблему Тайваню" (згадаймо лише феєричний візит Ненсі Пелосі). Однак потім ситуація поступово почала змінюватися.

По-перше, у 2022 році під час саміту G20 в Індонезії відбулася особиста зустріч Байдена з Сі Цзіньпіном, під час якої сторони домовилися відновити переговори, розширити особисті контакти, а також створити робочі групи з актуальних питань. По-друге, активізувалися контакти на рівні міністрів та радників. Тож попри те, що розбіжності між країнами щодо ключових питань нікуди не поділися, вони продемонстрували бажання змінити формат взаємовідносин, зробити його більш відповідальним та прогнозованим. І саме це буде основним лейтмотивом зустрічі у Сан-Франциско. 

Ще один важливий момент – економічні взаємовідносини між країнами. Тут склалася "цікава" ситуація, адже обидві країни перебувають у дуже тісній взаємозалежності (товарообіг – майже трильйон доларів), від якої ніяк не вийде позбавитися. Безумовно, Китай в економічному плані залежить від США набагато більше, однак і у нього є механізми впливу на американську економіку. Тому країни будуть змушені якщо не спробувати покращити ці взаємовідносини, то принаймні мінімізувати найгостріші проблеми. І шанси для цього є, адже і Байден, і Сі Цзіньпін зацікавлені у зменшенні напруги, що можна буде позитивно використати у внутрішній політиці. Певні прориви (принаймні, формальні) можливі у питаннях, пов’язаних зі співпрацею щодо глобальних викликів, зокрема, зміни клімату.

А от від діалогу зі стратегічних міжнародних питань навряд чи слід очікувати прориву, адже у країн надто різне бачення того, яким повинен бути світовий порядок. Причому в основі цього бачення – цінності та ідеологія. Крім того, геополітиці традиційно більше уваги приділяє саме Вашингтон. Для Пекіну ж станом на сьогодні пріоритетом є доступ до ринків капіталу та відновлення торгівлі, що повинно допомогти у перспективі наростити "глобальну міць". Водночас, не виключно, що вдасться досягнути певного прогресу у взаємодії між військовими країн (на рівні консультацій як мінімум), щоб запобігти можливим ризикам ескалації в контексті проблеми Тайваню та КНДР, а також неконтрольованого поширення ядерної зброї.

В цілому зустріч лідерів США та Китаю, судячи з усього, стане поки що лише однією зі сходинок на довгому підйомі до реальної деескалації відносин. Водночас це стане позитивним сигналом, який залишить простір для поліпшення взаємодії на управлінському, а не політичному, рівні, передусім у сфері економіки. Це може знайти відображення у конкретних кроках щодо нормалізації ситуації у торговельному та фінансовому секторах, у чому зацікавлені обидві сторони. 

Байден, Сі Цзіньпін та Україна

Можна не сумніватися, що Україна у тому чи іншому форматі буде фігурувати у перемовинах Байдена та Сі Цзіньпіна. Наскільки це буде публічно – питання інше. Тут, скоріш за все, будуть озвучені певні "ритуальні" фрази щодо необхідності забезпечення територіальної цілісності та державного суверенітету, припинення війни тощо. Однак немає сенсу очікувати від Китаю якоїсь конкретики, перш за все тому, що Пекін не має такого бачення вирішення цієї глобальної проблеми, яке можна представити всьому світу і бути впевненим, що на нього як мінімум звернуть увагу.

Також наївно очікувати, що Байден прямо запропонує Сі Цзіньпіну натиснути на росію, аби вона припинила війну проти України. Міжнародна політика, як і міжнародна дипломатія, річ дуже складна. І прості рішення, на жаль, тут не працюють. Тим більше, якщо вони робляться "у лоба", максимально публічно. А от на рівні натяків або розмов, обов’язково за зачиненими дверима, США можуть передати відповідний сигнал Китаю щодо неможливості військово-технічної допомоги росії та торгівлі товарами подвійного призначення. І якщо перша частина перемовин – та, яка про економіку – пройде більш-менш вдало, Китай дуже уважно прислухається до "дружньої поради". Бо геополітика геополітикою, а їсти (в китайському контексті – вільно експортувати свої товари) хочеться завжди.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку