70 років тому СРСР утворив військово-політичний блок соціалістичних країн на противагу НАТО: 14 травня 1955 року було підписано Варшавський договір. Що означав цей союз, відродженням якого досі марить путін? Згадує "Ми – Україна".
Холодна війна та нова система безпеки
Після завершення Другої світової, три країни-лідери антигітлерівської коаліції менше ніж за рік перейшли у стан холодної війни.
9 лютого 1946 року Йосип Сталін у промові перед виборцями заявив, що радянські державний та суспільний устрої перемогли ворогів, війна виникла через кризу капіталістичної системи, радянський державний устрій є взірцем багатонаціональної держави. Також озвучив довгостроковий план підняти утричі рівень промисловості, щоб убезпечитись від "всяких випадковостей".
Фултонська промова Вінстона Черчилля "Сухожилля миру (промова "залізної завіси") у березні того ж року багатьма вважається офіційним початком холодної війни.
"Від Штеттіна на Балтійському морі до Трієста на Адріатиці на континенті опустилася залізна завіса. За цією лінією знаходяться всі столиці стародавніх держав Центральної та Східної Європи. Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія — усі ці відомі міста та населення навколо них знаходяться в тому, що я мушу назвати радянською сферою, і всі вони в тій чи іншій формі підлягають не лише радянському впливу, а й дуже високому, а в багатьох випадках і зростаючому контролю з боку Москви", - сказав Черчилль у Фултоні.
У промові він також нагадав, що для СРСР угода, укладена під час Ялтинської конференції в лютому 1945 року, була дуже сприятливою. Розділивши сфери впливу, союзники узгодили, що СРСР забезпечить вільні вибори у зайнятих в ході війни совєтами країнах Східної Європи. Ще до Потсдамської конференції переможців у Другій світовій, Йосип Сталін ці домовленості порушив, зокрема сформувавши комуністичний уряд у Польщі.
У епілогу до своєї праці "Друга світова війна", Черчилль згадував про думки і стан у 1946 році. Після того, як СРСР вхопився у відвойовані території країн Європи, поглинув Польщу, Угорщину, Румунію, Болгарію, було враження, "що половина Європи просто поміняла одного деспота на іншого".
У фултонській промові Черчилль закликав до створення збройних сил ООН. Але організація була надто молода та з вадами, які, за словами Черчилля, могли виявитися досить вагомими, щоб занапастити цілі, задля яких її було створено. Вочевидь йдеться про роль СРСР у заснуванні ООН, куди він окремо провів ще й дві радянські республіки, та можливість накладати вето на рішення організації. Так визрівало те, що згодом стало Північноатлантичним альянсом.
У березні 1947 року президент США Гаррі Трумен офіційно оголосив політичну доктрину, в основі якої була політика стримування СРСР, підтримка антикомуністичного руху та військова допомога іншим країнам. Того ж року Америка запровадила ініціативу економічного повоєнного відновлення дружніх країн Європи – План Маршалла.
У лютому 1948 року стався комуністичний переворот у Чехословаччині. У червні того ж року СРСР перекрив наземний доступ до Берліна, змусивши США, Велику Британію та Францію перекидати повітряним шляхом постачання до своїх секторів німецького міста, яке було розділене між західними союзниками та Радянським Союзом.
На тлі цих події країни Заходу активізували перемовини про створення безпекового блоку. 4 квітня 1949 року міністри закордонних справ 12 країн Північної Америки та Західної Європи у Вашингтоні, підписали Північноатлантичний договір із статтею 5, згідно якої напад на одну державу вважається нападом на усі.
Президент США Гаррі Трумен ставить підпис під Північноатлантичним договором
Спочатку до складу НАТО входили Бельгія, Велика Британія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія та Сполучені Штати. Греція та Туреччина були прийняті в 1952 році, Федеративна Республіка Німеччина (Західна Німеччина) – у 1955 році, а Іспанія – у 1982 році.
Гастінгс Ісмей, британський генерал та перший генсек НАТО, казав, що метою Альянсу було тримати американців у Європі, росіян зовні, а німців унизу.
Тримаючи під контролем країни Східної Європи, СРСР у відповідь на створення НАТО спочатку укладав двосторонні безпекові угоди. Смерть Сталіна у 1953 році давала певну надію, що зовнішня політика СРСР стане більш м'якою.
У 1954 році СРСР навіть подав заявку на вступ у НАТО. Точніше ноту трьом державам- учасницям блоку: Франції, Великій Британії, США, бо офіційний шлях вважався надто принизливим. Звернення супроводжувалося текстом, який на пом'якшення не вказував:
"Радянський уряд виходить з того, що Північноатлантичний договір створює замкнене угруповання держав, ігнорує завдання запобігання новій німецькій агресії і, оскільки з великих держав, що входили в антигітлерівську коаліцію, в цьому договорі не бере участі лише СРСР, Північноатлантичний договір не може не розглядатися як агресивний.
Цілком очевидно, що організація Північноатлантичного договору могла б за відповідних умов втратити свій агресивний характер у тому випадку, якби її учасниками стали всі великі держави, які входили до антигітлерівської коаліції.
Відповідно до цього радянський уряд висловлює готовність розглянути спільно із зацікавленими урядами питання щодо участі СРСР у Північноатлантичному договорі".
Офіційне повідомлення-заявку від СРСР розглядали на засіданні Ради НАТО 5-7 квітня 1954 року, проте 7 квітня було офіційно відмовлено, враховуючи відверто пропагандистський характер звернення.
9 травня 1955 року до НАТО приєдналася Західна Німеччина. Вже 14 травня була готова відповідь СРСР:
"Знову підтверджуючи своє прагнення до створення системи колективної безпеки в Європі…
Враховуючи … утворення нового військового угруповання у вигляді "західноєвропейського союзу" за участю Західної Німеччини, що ремілітаризується, і з включенням її до Північноатлантичного блоку, що посилює небезпеку нової війни і створює загрозу національній безпеці миролюбних держав…
Керуючись цілями та принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй,
В інтересах подальшого зміцнення та розвитку дружби, співробітництва та взаємної допомоги відповідно до принципів поваги незалежності та суверенітету держав, а також невтручання у їхні внутрішні справи,
Вирішили укласти цей Договір про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу".
Конференція з нагоди підписання Варшавського договору
Вісім держав радянської сфери впливу – Албанія, Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, СРСР та Чехословаччина – у Варшаві уклали пакт, який проіснував до розвалу СРСР та завершення холодної війни.
НАТО та Організація Варшавського договору
Про що був Варшавський договір?
Пакт складався з 11 статей.
"Договірні Сторони консультуватимуться між собою з усіх важливих міжнародних питань, що стосуються їх спільних інтересів, керуючись інтересами зміцнення міжнародного миру та безпеки", - йшлося у статті 3, зайвий раз підтверджуючи домінування СРСР у питанні політики.
Тож йшлося не тільки про безпеку та військові загрози. Договір охоплював усю зовнішню політику країн договору. Натомість Північноатлантичний договір передбачає консультації у випадку трьох загроз: територіальній цілісності, політичній незалежності, безпеці.
"Договірні Сторони погодилися про створення Об'єднаного Командування їх збройними силами, які будуть виділені за згодою між Сторонами у ведення цього Командування, яке діє на основі спільно встановлених принципів", - йшлося у статті 5.
З 1955 по 1991 роки, поки існувала Організація Варшавського договору (ОВД), було п'ять головнокомандувачів об'єднаними збройними силами – чотири маршали та один генерал, шість начальників штабу – генерали. Усі – радянські військові та до керівництва збройними силами блоку й близько не підпускали когось з країн-підписантів пакту.
В НАТО посаду генсека відведено представнику європейської країни, тоді як об'єднане командування завжди очолює американський генерал або адмірал.
"У разі збройного нападу в Європі на одну або кілька держав – учасниць Договору з боку будь-якої держави або групи держав, кожна держава – учасниця Договору в порядку здійснення права на індивідуальну або колективну самооборону, відповідно до статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть державі або державам, які зазнали такого нападу, негайну допомогу, індивідуально та за згодою іншими державами-учасниками Договору, всіма засобами, які видаються їй необхідними, включаючи застосування збройної сили", - йшлося у статті 4.
Ця норма – паралель із статтею 5 НАТО, щоправда в Північноатлантичному договорі не йдеться про надання усіх засобів, яких зажадає заявник. Між рядків читалося, що за Варшавським договором підтримки вимагатиме саме СРСР.
Оригінал Варшавського договору, переданий на збереження в архів Польщі
Передбачену пактом можливість в Союзі не застосовували у 1956 році, коли радянські війська ліквідували революцію в Угорщині. Не підтягували збройні сили ОВД й під час виконання "інтернаціонального обов'язку" радянської армії в інших країнах, зокрема в Афганістані. Проте один раз її застосували.
Операція "Дунай" – придушення Празької весни
У січні 1968 року, внаслідок розмежування посад першого секретаря комуністичної партії Чеської республіки та президента республіки, посаду першого секретаря отримав Александер Дубчек. Прихильник лібералізму та "комунізму з людським обличчям", Дубчек запровадив низку політичних та економічних реформ, включаючи розширення свободи слова та реабілітацію політичних дисидентів.
Вже у березні в СРСР були невдоволені цілою низкою виступів "безвідповідальних елементів". Попередній досвід будівництва соціалізму при Дубчеку висвітлювався неправильно. Лунали заклики до формування опозиції та самостійної зовнішньої політики, створення приватних підприємств та відмови від планової економіки, ще й до розширення зв'язків із Заходом та відділення партії від держави.
Намагаючись тиснути на Дубчека, в СРСР готували військову операцію. Влітку країни ОВД провели низку навчань, під прикриттям яких відбувалася передислокація військ для їхнього введення у Чехословаччину. В липні низка консерваторів з компартії Чехословаччини сформулювали лист-запрошення для радянської армії на придушення "контрреволюції".
21 серпня 1968 року розпочалася реалізація операції "Дунай" – вторгнення війська ОВД у Чехословаччину під командування радянського генерала Івана Павловського. Угрупування чисельністю до 500 тис. включало радянських військових, а також підрозділи армій Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР. До кінця року у прямих зіткненнях із військовими та опосередковано через вторгнення загинули понад 100 громадян Чехословаччини.
Збройний опір вторгненню був незначним, але люди вийшли на вулиці, зриваючи вуличні вивіски, намагаючись заплутати загарбників. У Празі війська Варшавського договору перейшли до захоплення телевізійних та радіостанцій. На "Радіо Прага" журналісти відмовилися здавати станцію та близько 20 людей загинули, перш ніж її було захоплено.
Дубчека та інших урядовців затримали та доставили до Москви. Тим часом на вулицях тривали широкомасштабні демонстрації, під час яких військові армії ОВД розстрілювали протестувальників. 27 серпня Дубчек повернувся, сповістивши у своєму зверненні про скорочення реформ. У квітні 1969 року були спалахи заворушень та його зняли з посади першого секретаря.
Формально через придушення Празької весни, а реально через давню суперечку із радянським керівництвом, Албанія вийшла з Варшавського договору.
Сила та кінець Варшавського договору
Згідно з оцінками НАТО, у Європі дисбаланс сил послідовно був на користь ОВД.
Баланс військових сил у Центральній Європі у 1975 році
Загальна кількість стратегічних ракет і бомбардувальників між 1971 та 1983 роками
Пакт передбачав термін дії 20 років з подальшою пролонгацією, якщо за рік до цього всі країни-учасниці не подадуть заяву про денонсацію. Востаннє Варшавський договір продовжили 26 квітня 1985 року. Тоді ж Союз очолив Михайло Горбачов. Він розпочав реалізацію плану перебудови в СРСР та нове політичне мислення у зовнішній політиці, що економічну ситуацію не врятувало.
У 1989 році розпочалося повалення комуністичних режимів у країнах ОВД – "осінь народів". Після 36 років існування ОВД, 25 лютого 1991 року міністри закордонних справ та оборони країн договору зустрілися, щоб остаточно розірвати пакт.
Міністри закордонних справ підписують угоду про розпузк військових структур ОВД
Перед тим, у 1990 році, Східна Німеччина возз'єдналася із Західною, автоматично ставши членом НАТО.
У 1997 році три країни-колишні учасниці ОВД, Польща, Угорщина, Чехія, були запрошені в НАТО та у 1999 році відбувся перший раунд розширення Альянсу після холодної війни.
У 2002 році запрошення отримали Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та у 2004 році відбулося їхнє офіційне приєднання – другий етап розширення.
Після вступу в Альянс Албанії у 2009 році, усі колишні формально незалежні держави-учасниці Організації Варшавського договору стали частиною НАТО.
У 1954 році була перша з кількох пропозицій щодо вступу в НАТО, які висувалися з боку СРСР, а потім росії. У 1983 році звернення робив генсек Юрій Андропов, намагаючись у такий спосіб уникнути протистояння з Китаєм, який підтримував військові угруповання в Афганістані. Воно забулось у вирі подальших подій, бо СРСР збив південнокорейський цивільний літак, який увійшов у його повітряний простір. Президент США Рональд Рейган назвав це актом варварства та нелюдської жорстокості, а перед тим вже охрестив СРСР імперією зла.
У 1990 році, через об'єднання Німеччини, Михайло Горбачов звертався до держсекретаря США Джеймса Бейкера щодо можливості СРСР, який тоді вже розвалювався, приєднатися до НАТО.
У 1991 році вже Борис Єльцин офіційно спрямував документи, справа пішла непогано, росія приєдналася до програми "Партнерство заради миру", але відносини охолонули через бомбардування Югославії.
На початку 2000-х володимир путін розмірковував про участь в Альянсі, але чекав від НАТО запрошення, нехтуючи офіційною процедурою.
Під час конференції з безпеки в Мюнхені у 2007 році він окреслив антинатівську політику, спираючись на розвал ОВД.
"Думаю, очевидно, що розширення НАТО не має жодного відношення до модернізації самого Альянсу чи безпеки в Європі. Навпаки, це серйозна провокація, яка знижує рівень взаємної довіри. І ми маємо право спитати: проти кого спрямоване це розширення? І що сталося із запевненнями наших західних партнерів після розпаду Організації Варшавського договору? Де сьогодні ці заяви? Про них ніхто навіть не згадує", - казав путін.
Посилався він на спілкування Горбачова та Бейкера все у тому ж 1990 році, під час об'єднання Німеччини та неофіційного прохання розглянути участь СРСР в Альянсі. Сам Горбачов, повертаючись до цих подій, суперечив сам собі. Спочатку розповідав в інтерв'ю, що Бейкер та канцлер ФРН Гельмут Коль обіцяли йому, що НАТО не просуватиметься на Схід. Потім у 2014 році говорив, що під час перемовин щодо Німеччини у 1990 році питання нерозширення не піднімалося.
У 1993 році Борис Єльцин надав президенту Польщі Леху Валенсі згоду на вступ Польщі в НАТО. У 1997 році, коли розпочався перший раунд розширення, він підписав Основоположний акт НАТО-Росія, який мав би покласти край претензіям до Альянсу.
До того ж жодних офіційних письмово закріплених обіцянок не розширювати НАТО не було. Хоча росія ними одержима тоді, коли вважає за потрібне. Обіцянка, на яку посилався російський диктатор, лягла в основу агресії проти України.
"НАТО треба збирати манатки та вирушати на рубежі 1997 року", - лютував заступник міністра закордонних справ росії сергій рябков у січні 2022 року.
"Коріння української кризи сягає періоду, що передував розпаду Радянського Союзу... Коли було розпущено Варшавський договір, Радянський Союз розкрився для об'єднання з Європою, США та Заходом загалом на основі рівноправності та взаємоповаги. НАТО ніхто не розпускав. Багато хто вважає це помилкою", - казав російський міністр закордонних справ сергій лавров.
Протистоянням з НАТО 70 років тому розпочалась Організація Варшавського договору та навіть через 34 роки після її розвалу росія продовжує нею марити.
"Російська федерація не бачить себе федерацією. Вона бачить себе імперією. В їх розумінні імперія, до якої нинішнє керівництво російської федерації схиляється, це зразок Радянського Союзу, але з країнами Варшавського договору, - сказав начальник ГУР МОУ Кирило Буданов, - Нікуди це теж не подінеться. Найгірший варіант уявімо. От сталося так, що три країни (Росія, Білорусь, Україна - авт.) об'єдналися в єдину. При тому, що це майже неможливо. Наступною буде Польща якраз. Я вам прямо це кажу. І не треба цього боятися, це треба усвідомлювати. Далі будуть: Чехія, Угорщина, Болгарія. Всі підуть назад. Країни Варшавського блоку це, як то кажуть, "завдання мінімум", якщо утворюється імперія. А там вже як вийде".
Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав, як за Будапештським меморандумом Україні пообіцяли, але так і не надали гарантії безпеки.
