45 років тому, 11 лютого 1979 року, завершилася Ісламська революція, за наслідками якої монархічний Іран перетворився на ісламську республіку Іран. Ця подія стала переламною не тільки в історії країни та регіону, але й у світі. Сучасний Іран, який у США називають частиною "нової осі зла" є результатом цієї революції. Як відбулася Ісламська революція, до яких фундаментальних змін призвела, розбирався "Ми – Україна".

Ключові події  перед революцією та дві її ключові фігури

Століттями в Ірані була монарша форма правління, і з XVIII ст. до початку XX ст. на чолі держави перебував правлячи дім Каджарів. Проте після революції 1917 р. в росії та на тлі Першої світової останній з Каджарів тодішню Персія не контролював. Ї частину Британія використовувала у якості плацдарму для дій в охопленій громадянською війною росії, а частину анексував Радянський Союз.

У 1921 році внаслідок державного перевороту та за британської підтримки Тегеран захопило військове формування, яке очолив офіцер неаристократичного походження Реза Пахлаві. У 1921 він став військовим міністром, у 1923 р. – прем'єр-міністром, а 15 грудня 1925 року – шахом Ірану та засновником нової династії. Царював він неповні 16 років.

Зміни настали на тлі Другої світової, під час якої Іран перебував у нейтральному статусі: у країні мешкало чимало німців, працювали представництва не тільки Рейху, але і його союзників – Угорщини, Румунії. У серпні 1941 року союзні війська Британії та СРСР вторглися до країни, і 16 вересня 1941 року шах Реза Пахлаві зрікся престолу на користь свого сина.

Син і батько, Мохаммед Реза Пахлаві та Реза Пахлаві

Мохаммед Реза Пахлаві – перша ключова фігура революції, став другим та останнім шахом династії і правив Іраном протягом 38 років. На початку свого правління він підписав угоду із Британією та СРСР, за якою в обмін на незалежність країни, пообіцяв союзникам співпрацю. Її наслідком було утворення Перського коридору – постійного, безпечного, безперервного, всепогодного каналу постачань допомоги СРС в межах ленд-лізу.

За правління Пахлаві першим серйозним його випробуванням став рух щодо націоналізації іранської нафтової промисловості. Ще з початку минулого століття її контролювали приватні компанії, очолювані іноземними інвесторами, зокрема AIOC – Англо-Перська нафтова компанія. У 1951 році Пахлаві за результатами парламентських виборів призначив прем'єром Мохаммед Мосаддик, який ідею націоналізації реалізував. У відповідь на це Велика Британія запровадила нафтове ембарго і економіка Ірану зазнала серйозних втрат.

Мохаммед Мосаддик у суді

За сприяння американських та британських спецслужб, іранські збройні сили скинули Мосаддика у 1953 р. Результатом цього перевороту стало посилення влади Пахлаві, кілька років репресій проти опозиції, створення таємної поліції САВАК, яка до кінця правління шаху грубою силою вела боротьбу із дисидентами. Іншим наслідком перевороту було зняття ембарго та покращення економіки.

Пахлаві та президент США Річард Ніксон

Зростання нафтових доходів, прихильність США до шаха, який забезпечував вільний доступ і до іранської нафти, і до південних кордонів Радянського Союзу, дозволили говорити про революцію. Але не ісламську, а "Білу" або "Революцію шаха та народу" – програму реформ. Саме на тлі запровадження Білої революції на політичну арену вийшов другий головний герой.

Рухолла Мусаві Хомейні, шиїтський клірик, викладач у семінаріях, експерт у шаріаті, марджа і аятолла – тобто шиїтський священнослужитель найвищого рангу, не сприйняв ані саму ідею Білою революції, ані спосіб її схвалення.

Біла революція отримала назву на противагу комуністичним ідеям, які Пахлаві не сприймав. Вона складалася з 19 елементів, і перші шість із переліку шах зажадав узгодити на національному рівні – через референдум. Він відбувся у січні 1963 року і більшість тих, хто проголосував, схвалили шість елементів: земельну реформу та скасування феодалізму, націоналізацію лісів і пасовищ, приватизацію держпідприємств, розподіл прибутку приватних підприємств, поширення права голосу на жінок, формування Корпусу грамотності для боротьби із неписемністю в провінції.

Відверту вестернізацію традиціоналісти не сприйняли. Аятолла Хомейні стояв за бойкотом референдуму з боку шиїтських марджів, голосно засуджував програму через маніфести, декларації, промови. У червні 1963 р. його було заарештовано і до серпня він перебував під домашнім арештом.

У 1964 р відбулося нове політичне зіткнення. Іран долучився до угоди про статус збройних сил США, згідно якої американським військовим на території Ірану гарантувався імунітет в разі порушень. Хомейні назвав це капітуляцією і був знову заарештований у листопаді 1964 р. Згодом була еміграція у Туреччину, Ірак, Францію, аж до повернення під час революції.

Передумови та ключові дати революції

Біла революція шаха Пахлаві мала суттєвий економічний ефект, Іран назвали економічним тигром. Але вона не передбачала суттєві політичні зміни та боротьбу із корупцією, а правління шаха набуло диктаторського характеру. Ключовий елемент – земельна реформа – також стала неоднозначною.

Великі землевласники, найвпливовіша політико-соціальна група, за результатами реформи мали продати частину своєї землі. Внаслідок перерозподілу утворилися три групи сільського населення: ті, хто нічого не отримав, дрібні землевласники, які отримали по 10 га землі, чого не вистачало для самозабезпечення, фермери, які й до реформи були не верхівці сільської ієрархії.

Нафтоприбутки та кредитування дозволили розгорнути нові промислові об'єкти, але місцевим для роботи доволі часто не вистачало кваліфікації. До Ірану приїхали експати із достатнім її рівнем, але іншим світоглядом. До того ж прихід іноземних компаній та підприємств витискав з ринку місцевих дрібних торговців.

Розширення прав жінок, зокрема дозвіл на розлучення, рівні права із чоловіком на дітей після розлучення стали шоком для найбільш релігійних шиїтів та знизили роль богословів – улемів.

Кожен незадоволений із різних соціальних груп шукав політичної альтернативи, і знаходив її в опозиції, активній та близький патріархальним перським традиціям, – у аятолі Хомейні. Поки невдоволені шукали нового лідера, шах жив на широку ногу, за допомогою САВАК боровся із незгодними.

"Коли іранці навчаться поводитися як шведи, я буду поводитися як король Швеції", - казав Пахлаві.

У 1967 році він коронувався як "Шах шахів", до середини 70-х увів однопартійну систему, хоча раніше підтримував двопартійну. У 1975 році у Пахлаві діагностували хронічний лімфолейкоз і він все менше з'являвся на публіці.

У січні 1978 р. в іранській пресі вийшли публікації, в яких аятолу Хомейні було названо зрадником, і іскра спалахнула. 9 січня відбулися протести проти наклепу, під час яких силовики вбили кількох людей. Проте заворушення країною ширилися.

У серпні 1978 р. сотні людей загинули під час навмисного підпалу в кінотеатрі в південному місті Абадан. Влада та опозиція звинувачують один одного у пожежі, яка спровокувала заворушення в багатих нафтою регіонах Ірану.

У вересні 1978 р. за участі близько 100 тис. іранців відбувся протест проти шаха у Тегерані. Військові відкрили вогонь, в результаті понад 100 осіб загинуло. 8 вересня в Тегерані та 11 інших містах було запроваджено воєнний стан.

У жовтні розпочалися страйки держслужбовців, нафтовиків, через які скоротився експорт нафти. У листопаді уряд пішов у відставку. Йому на заміну прийшов уряд військовий, на чолі із начальником штабу збройних сил Ірану.

"Минулі помилки беззаконня, жорстокості та корупції не повторяться", - обіцяв Пахлаві.

Того місяця почався масовий виїзд американців, а Хомейні закликав до опору "незаконному" військовому уряду.

На тлі безперервних протестів шах запропонував стати прем'єром лідеру опозиційної партії Національний фронт Шапуру Бахтіяру. 1 січня Пахлаві вперше за да місяці з'явився на публіці, заявивши, що хотів би поїхати у відпустку, якщо дозволить ситуація.

Шапур Бахтіяр

В середині січня 1979 року Хомейні, який на той момент був у Франції, оголосив про створення революційної ради для підготовки "Ісламської республіки". Через два дні Пахлаві залишив Іран, щоб вже ніколи до нього не повернутися.

Шахпур Бахтіяр, тимчасовий прем'єр-міністр, запросив Хомейні повернутися до Ірану, і 1 лютого аятола прибув.

9 та 10 лютого війська вели боротьбу на південній околиці Тегерана – на базі у Фрахабаді, але відступили. 11 лютого Генштаб Ірану оголосив про нейтралітет збройних сил, військові повернулися до казарм. Цей день і є датою завершення Ісламської революції.

Її перший головний герой – шах Пахлаві помер від раку 27 липня 1980 року в Каїрі. Прем'єр Бахтіяр залишив країну, а другий головний герой аятола Хомейні розпочав своє правління.

До чого призвела революція?

"1979 рік, а не 1989 рік (рік падіння кількох ключових комуністичних режимів і поразки комунізму у Холодній війні, - авт.), був справжнім поворотним пунктом — історичним центром, до якого можна було простежити всі сучасні події. Іранська революція та наступні події того року зробили ісламізм ідеологією, з якою треба рахуватися, охопивши мільярди по всьому світу разом із капіталізмом і комунізмом. І так само, як і комунізм, держава ніколи не була метою революції. Органи іранської держави служать революції, а не навпаки. І кінцевою метою революції ніколи не була держава, нею було розширення революції", - вказують експерти Інституту глобальних змін Тоні Блера.

Чарльз Хілл, американський дипломат і вчений, саме 1979 рік називав тим, який змінив історію. Іранська революція, як він пояснював, мала ідеологічний потенціал Французької 1789 року та російської 1917 року.

"Хомейні винайшов нову політичну філософію для шиїтського ісламу під час свого вигнання 1964–78 років. Замість доктрини про те, що священнослужителі повинні утримуватися від активної діяльності в уряді в очікуванні повторної появи прихованого дванадцятого імама, Хомейні оприлюднив "вілайат-і факіх", "Правило юристів", яке мало легітимізувати теократичний режим для Ірану під керівництвом однієї верховної особи, самого аятоли", - вказував Хілл.

Особливість ісламської республіки за результатами революції у тому, що утворилися два її рівні – нижчий, який керує урядовими установами, може переживати якусь подобу виборів, а вищий теократичний рівень узаконений теологією, на рівні конституції і знаходиться поза межами досяжності виборців.

Верховного лідера, який визначає загальну політику, є верховним головнокомандувачем, призначає усіх силовиків, обирає рада експертів, яка складається з релігійно-політичних діячів. Статус є пожиттєвим, якщо тільки лідер не вирішить піти сам. Після смерті аятоли Хомейні, верховним лідером Ірану з 1989 року є аятола Алі Хаменеї.

"Іранська революція вперше в історії привела до влади ісламістський режим, який повністю контролював державу, відкидав усі основні принципи міжнародного порядку", - вказував Хілл.

Рік революції став визначальним з огляду і на подальші його події у регіоні. Варто згадати лиш, що у 1979 році було страчено прем'єр-міністра Пакистану Зульфікара Алі Бхутто, розпочалося вторгнення радянських військ до Афганістану, Саддам Хуйсен проголосив себе президентом Іраку.

"Ісламісти схопили нас за горло в 1979 році. Відтоді не відпускають", - вказував Хілл.

Те, що експорт революції з Ірану був її метою, Хомейні проголошував від початку:

"Наша революція не обмежується Іраном. Революція народу Ірану є відправною точкою великої революції ісламського світу".

Один із інструментів експорту – це створений після революції в Ірані 1979 року для захисту нового ісламського режиму Корпус вартових ісламської революції (КВІР). Він став однією з найпотужніших воєнізованих організацій на Близькому Сході. КВІР надавав допомогу групам бойовиків в Афганістані, Іраку, Лівані, на палестинських територіях, в Сирії та Ємені.

Ані Захід, ані Схід – такими були початкові відправні ідеї ісламської революції. Тобто Іран не мав тяжіти ані до США, ані до СРСР, тодішніх двох політичних полюсів.

"Рішуча ісламська конфронтація з Америкою та Радянським Союзом призводить до тиску, труднощів, мучеництва та голоду, і наш народ вибрав цей шлях і заплатить за це ціну, і вони пишаються цим", - казав Хомейні.

За роки після революції певне потепління у відносинах із США у Ірану хоч і траплялося, але зараз саме росія є союзником та імпортером смертоносної для України іранської зброї.

Путін та аятола Хаменеї

Антиізраїльська позиція від початку була однієї з профільних у міжнародному порядку денному післяреволюційного Ірану. І з часом вона тільки посилювалася.

"З 1989 року Хаменеї посилався на Ізраїль більше, ніж на будь-яку іншу тему, причому антиізраїльська риторика була представлена в 90% його виступів. Тоді як антиізраїльський дискурс був присутній у 40% виступів Хомейні, що свідчить про те, що ворожість до Ізраїлю стала більшою ідеологічною точкою для режиму", - зазначають у Інституті глобальних змін.

І хоч Іран заперечує, але відверто і відкрито увесь світ обговорює його участь і в нападі ХАМАС на Ізраїль в жовтні 2023 р., і в атаках єменських хуситів у Червоному морі, які розпочалися наприкінці минулого року.

"У світі існує вісь зла: Китай, Росія, Північна Корея та Іран, і нам потрібно протистояти осі зла, а не намагатися вести бізнес з нею", - заявив восени минулого року лідер республіканців в американському Сенаті Мітч Макконелл.

Ядерна програма, закладена у 1957 році ще за часів Пахлаві, після революції хоч і стала закритою, але від уваги світу її не сховаєш.

"Іран може швидко виробити достатньо збагаченого урану для багатьох видів ядерної зброї, чого він не міг зробити в 2003 році, - пишуть у звіті  фахівці Інституту науки та міжнародної безпеки, - Сьогодні йому знадобиться лише близько тижня, щоб виробити достатньо для своєї першої ядерної зброї. Він може мати достатньо збагаченого урану для шести одиниць зброї через один місяць, а після п’яти місяців виробництва збагаченого урану може вистачити для дванадцяти".

Цей звіт надійшов трохи більше місяця тому. 5 лютого Інститут науки та ядерної безпеки оновив показники лічильника Гейгера – власного індикатора ядерної загрози. Максимальний показник цього індикатора – 180 одиниць. Зараз загальна оцінка ядерної загрози – 151 одиниць (перед оновленням було 140 одиниць). І причина стрибка – саме Іран.

"Цю підвищену загрозу частково підігрівають терористичні атаки ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року, подальше вторгнення Ізраїлю в Газу та подальші атаки, здійснені підтримуваними Іраном проксі-групами, включаючи Палестинський ісламський джихад, Хезболла та Ансар Аллах (хусити). Нестабільна ситуація в регіоні надає Ірану унікальну можливість і посилює внутрішнє обґрунтування для створення ядерної зброї, тоді як ресурси Сполучених Штатів та Ізраїлю для виявлення та стримування Ірану недостатні. Конфлікти, що тривають, призводять до ігнорування іранської ядерної загрози в той час, коли потенціал ядерної зброї Ірану ніколи не був більшим", - констатують в Інституті.

Нинішній показник "лічильника Гейгера" – найвищий з тих, що раніше фіксували, і вперше вийшов на рівень надзвичайної небезпеки.

Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав, хто такі єменські хусити, чому атакують судна у Червоному морі та чого саме прагнуть.