У межах спецпроєкту «Люди, які створюють новини» до Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку ділимось історіями тих, хто щодня розповідає українцям про найважливіше. Журналісти, ведучі, редактори, оператори, режисери, продюсери, технічні фахівці. За кожним етером марафону «Єдині новини» стоїть велика команда професіоналів.
Як створюються репортажі під час війни? Як говорити з людьми, які щойно пережили обстріл, перевіряти суперечливу інформацію та працювати, коли небезпека виникає просто під час знімання?
У цьому інтерв’ю розповідаємо про особистий досвід та історію Анастасії Терещук, кореспондентки телеканалу «Ми – Україна».
За що саме ви відповідаєте під час підготовки новин?
Спершу опрацьовую тему, збираю та систематизую всю інформацію, відому на цей момент. Одразу продумую, хто зі спікерів зможе розкрити її найточніше, чітко та зрозуміло для глядача.
Далі домовляємося про зйомку, цим займаються продюсери або я особисто. Уже на локації ще раз проговорюю з героєм, яким бачу майбутній матеріал, і ми починаємо працювати.
Після знімання з оператором настає час роботи з режисером монтажу. Поміж цими етапами години написання тексту та редакторська вичитка. І зрештою сюжет готовий.
Намагаюся потім ще написати батькам, коли він вийде в етер, бо вони досі чекають на кожен мій матеріал в етері:)
Що у вашій роботі залишається невидимим для глядачів?
Написання речення, його видалення і так по колу, поки не вдасться знайти ту саму формулу, щоб пояснити складні речі найпростішими словами.
А ще глядач не бачить, скільки людей залучено до створення цих кількох хвилин на екрані. Це велика командна робота поза кадром.
Який робочий день за час повномасштабної війни ви ніколи не забудете?
У мене про це є ціла історія. Ми з оператором Данилом Городецьким приїхали висвітлювати наслідки нічного ворожого обстрілу. Перше пряме включення минуло чудово, друге й третє теж. А далі лунає сирена.
У прямому етері я сказала, що ми прямуємо в укриття, і закликала глядачів зробити те саме. Поки збирали техніку та пакувалися в авто, стався повторний удар туди, де ми щойно знімали.
Наша команда встигла забігти в підвальне приміщення. Я навіть на бігу зняла це на відео. Як з’ясувалося, прилетів «шахед».
Через 30 хвилин після відбою я знову вийшла в етер і чесно розповіла про свої відчуття та про те, що щойно відбулося. Ось так звичайне знімання перетворилося на новий досвід.
На потенційно небезпечні локації ми виїжджаємо в бронежилетах і касках. Щойно виникає загроза, шукаємо найближче укриття та стежимо за повідомленнями про ситуацію.
Як ви починаєте розмову з людиною, яка щойно пережила втрату чи обстріл?
Спочатку підходжу без камери й просто запитую, як людина почувається. Просто як людина, якій щиро не байдуже її горе.
Якщо бачу, що співрозмовник трохи оговтався, запитую, чи готовий розповісти свою історію на камеру. Пояснюю, чому важливо про це говорити, і тільки тоді підводжу оператора.
Якщо людина відмовляється, ніколи не переконую. Дякую за розмову й іду далі. Залишатися людиною значно важливіше, ніж зняти матеріал.
Як ви працюєте з інформацією, коли свідчення очевидців або повідомлення в соцмережах суперечать одне одному?
У таких випадках додатково уточнюю деталі в учасників подій та з’ясовую різні сторони історії. Ніколи нічого не додаю від себе, подаю позиції сторін, щоб глядач міг зрозуміти загальну картину.
Яка зустріч із героєм найбільше змінила вас особисто? Що з цієї історії залишилося з вами після виходу матеріалу?
Без перебільшення кожен герой.. Усі вони унікальні, зі своїм внутрішнім світом та досвідом.
Із кожної зустрічі намагаюся взяти щось важливе для себе: глибоку думку, вчинок чи ціннісний орієнтир.
Але військові, рятувальники, волонтери – вони зазвичай дають найбільше наснаги працювати далі.
Пригадайте випадок, коли ви особливо відчули, що ваша робота має значення.
Завжди неймовірно радію, коли додаю до сюжету інформацію про збір на потреби військових або для родини, яка втратила все через ворожий обстріл, і глядачі починають активно донатити. Це просто вау!
Розповісти історію та допомогти людині реальними ресурсами надзвичайно цінно. А ще рік тому я знімала розслідування про шахраїв, які виманювали гроші в родин військовополонених. Після виходу сюжету вони видалили свою сторінку.
Головне нам вдалося застерегти сотні інших людей, аби вони не потрапили у подібну пастку.
Як змінилося ваше розуміння професії за роки великої війни?
З'явилося чітке усвідомлення важливості нашої роботи. Світ має щодня бачити, що росія – це країна-агресор, і бачити ціну, яку українці платять за своє право жити. Ми працюємо саме для цього.
Що ви хотіли б, аби глядач розумів про вашу роботу, коли бачить підпис «кореспондентка» в етері «Єдиних новин»?
Хочу, аби глядач знав, що кожне слово, яке лунає в етері, перевірене мільйон разів, тому нам можна довіряти. І що за цими словами стоїть безупинний рух: кореспонденти шукають будь-які способи, щоб донести найсвіжіші новини якнайшвидше. Навіть якщо для того, щоб зловити зв'язок і передати матеріал на етер треба вибігати на дорогу із поля, чи шукати пеньок повище, як таке часто буває:)
«Прагнення бути професійною журналісткою для мене важливе, але бажання залишатися людиною завжди на першому місці».
Нагадаємо, марафон «Єдині новини» розпочав мовлення 26 лютого 2022 року як спільна відповідь українських медіагруп на повномасштабне російське вторгнення.
Сьогодні над його виробництвом працюють команди Starlight Media, 1+1 media, Inter Media Group та «Ми – Україна». За щоденним етером стоять журналісти, редактори, продюсери, оператори, режисери та технічні фахівці, які забезпечують підготовку матеріалів, прямі включення, зв’язок і стабільність мовлення. Ця робота потребує постійної координації, професійної відповідальності та здатності швидко адаптуватися до обставин, які змінюються щодня.
До слова, за підсумками січня-вересня 2026 року новини марафону «Єдині новини» щодня продукують понад 13 мільйонів контактів з аудиторією на телебаченні та цифрових платформах, а їхній інформаційний вплив поширюється далеко за межі України. На телебаченні марафон є лідером за добовим охопленням серед усіх телеканалів.
