23 червня ватажок приватної військової компанії "вагнер" Євген Пригожин звинуватив міністерство оборони росії у нанесенні ракетного удару по таборах своїх найманців, внаслідок якого багато з них загинуло. Після цього близько 25 тисяч "вагнерівців" вирушили походом на москву, вимагаючи покарати міністра оборони шойгу та начальника генштабу валерія герасимова.

Спочатку найманці без бою захопили ростов-на-дону, згодом – воронеж. Просувалися вони швидко, практично не зустрічаючи опору (було лише кілька спроб завдати удари з повітря, які закінчилися знищенням НПЗ у воронежі, а також збиттям кількох гелікоптерів та літака зс рф). Коли до москви залишалося близько 200 км, Пригожин оголосив, що відводить війська та припиняє протистояння, оскільки за посередництва Лукашенка вдалося досягти компромісу з владою – пвк "вагнер" не розформують, всі найманці отримають амністію, кримінальні справи будуть закриті, а сам пригожин виїде у Білорусь. Так закінчився заколот, який ледь не переріс у військовий переворот. Але ключові питання – що це було і до чого це призведе – нікуди не поділися.

Конспірологія, "договорняки" та реальність

Відразу зазначу, що версія щодо попереднього "договорняка" або спланованого сценарію, який повинні були розіграти влада та пригожин, є малоймовірною. Хоча багато хто на росії (і не тільки) продовжує ці версії активно вкидати в інформаційний простір, шукаючи у всьому якійсь "геніальний" задум путіна. Щоправда, чітко пояснити, у чому він полягав, прихильники конспірологічних теорій не в змозі. Адже конкретно бункерний фюрер по факту отримав одні мінуси для себе.

Гарант безпеки та стабільності, сильний лідер – всі ці епітети тепер точно не про нього, Пригожин помножив їх на нуль, причому зробив це демонстративно та з особливим цинізмом. Колосальний іміджевий удар отримала вся система влади на росії – від силових структур до регіонального управління. Розгубленість, безініціативність, апатія, паніка – найкраща характеристика її реакції на спробу військового заколоту. Олігархи же взагалі просто втекли з родинами зі столиці.

Та й історія з самим путіним дуже показова – довго мовчав, потім зробив заяву (не згадуючи пригожина), потім кудись полетів, не зрозуміло, чи повернувся до сьогодні, а після завершення заколоту навіть не виступив перед народом. Щоб побачити у цьому всьому якусь геніальну задумку – треба ну дуже сильно постаратися. Кращого варіанту, щоб продемонструвати всьому світу, що король, насправді, голий, годі й було шукати.

А от пригожин (і ті, хто за ним стоять) явно до заколоту готувався. Не факт, що вдалося досягти всіх поставлених цілей, але ключові завдання були виконані. По-перше, пригожин зберіг життя і не повторив долю нациста Ернста Рема. Принаймні, поки що. Зберіг він і частину своїх "штурмовиків", які переїдуть з ним у білорусь та зможуть продовжити свою діяльність в Африці, Сирії, можливо – в Україні. Крім того, пригожин все ще може сподіватися на повернення у велику політику – у віддаленій перспективі.

По-друге, і це найголовніше, ті, хто стояв за пригожиним (а це одна з груп впливу в оточенні путіна) фактично запустили сценарій під кодовою назвою "наступник". У даному контексті слід по-новому придивитися до Олексія Дюміна, який відіграв ключову роль у перемовинах з пригожиним (лукашенко – не більше, ніж ширма). Нинішній губернатор тульської області і раніше розглядався у якості одного з ймовірних кандидатів на місце путіна під час транзиту влади, а зараз його кандидатура заграла новими фарбами.

Хоча путін після початку широкомасштабної війни проти України вирішив царювати до кінця, зараз все виглядає вже не так однозначно. Різним групам впливу було продемонстровано, що президент не контролює ситуацію, боїться приймати радикальні рішення, регулярно "дає задню" та остаточно втратив будь-яку повагу з боку всього державного апарату (показово, що про відсутність поваги соціологи та експерти говорили ще на початку 2022 року, але тоді був присутній тваринний страх перед автократом; зараз страху вже немає).

Більше того, частина армії, фсб та інших силовиків ніколи не пробачать путіну за те, що відбулося. Заколот пригожина остаточно зруйнував залишки кастовості та елітарності російських військових, привселюдно принизив їх, поставив нижче за зеків. А про загиблих військових (за останніми даними – 15 чоловік, причому 13 – це пілоти) взагалі мова не йде. Влада робить вигляд, що цього… не було. І треба просто зміритися.

Тож путін зараз опинився у дуже поганій для себе ситуації. Що, безумовно, добре для нас. Розпочати репресії він не може – бо елементарно немає на кого міняти тих, кого він запідозрив у недостатній лояльності (а ім’я їм – легіон). Другий сценарій – послаблення режиму – теж не варіант для нього. Бо тоді все розвалиться і дуже швидко. Держави, як такої, практично не існує. Зранку відкривають кримінальні справи за заколот – ввечері закривають.

"Вірний піхотинець путіна" Кадиров півдня чекає з заявою про підтримку, потім відправляє свої військових на придушення заколоту, але вони п’ять годин стоять у пробці на трасі. Губернатори та місцева поліція просто зникають, час від часу роблячи якісь заяви про необхідність дотримуватися порядку і не хвилюватися. Мер Москви оголошує понеділок вихідним. Армія підриває міст та хаотично рухає військові частини по країні. І таких прикладів – безліч. Система тільки ззовні виглядає потужною, але всередині повністю гнила.

І у путіна немає шансів це змінити. Єдине, що він може зараз зробити – це й надалі роздавати преференції та пільги своєму оточенню, намагаючись тупо купити їх лояльність. Але цього вже недостатньо. Заколот Пригожина – це лише перший акт та початок. Далі буде більше і жорсткіше, оскільки почнеться реальна боротьба за владу всередині російської "еліти", яка зрозуміла, що робити й надалі ставку на путіна – безглуздо.

До чого слід готуватися Україні

Що робити у цій ситуації нам? Передусім – не впадати в ейфорію. Так, історія з пригожиним показала слабкість росії. І це буде мати негативні наслідки для неї. Але громадянська війна на росії не почалася і у найближчий час не почнеться. Це було дуже добре видно по реакції росіян, які оплесками проводжали "вагнерівців" та раділи тому, що людожери домовилися один з одним.

Більше того, невдалий заколот практично жодним чином не вплинув на ситуацію на фронтах. Принаймні, зараз. Все відбулося надто швидко, багато хто з росіян взагалі не знав що відбувається або, що ще важливіше, не розумів суті процесів. І не надто намагався зрозуміти. Тож російська влада й надалі буде користуватися цим і продовжить війну проти України.

Водночас ми побачили в черговий раз, що представляє собою ця недоімперія. І по чому треба бити. Сподіваюсь, це побачили і наші партнери, зробивши правильні висновки – росію та путіна треба дотискати. Передусім – підтримуючи Україну та наші збройні сили.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку