Давайте згадаємо, що є механізм квот для поставок певного виду продукції на європейські ринки. Порушення звичної логістики експорту (і йдеться не тільки про зерно), природно, збільшило потоки через західний кордон. Насамперед ішлося про транзит (переконатися в цьому можна, перечитавши повідомлення української сторони минулого року).
Але продовольство пішло на внутрішній ринок сусідів. Логічно, так простіше й вигідніше. Причому, наша продукція місцями почала витісняти місцеву. Тривожний дзвіночок, але його не почули, а, навпаки, раділи, говорили про силу й потенціал наших аграріїв.
І тут доречно згадати про нашу мотивацію 2022 року. Відсутність експорту ставила під сумнів можливість посівної у 2023-му — зберігати було б ніде, а внутрішній ринок забитий.
Тепер порівняємо із ситуацією в тій же Польщі — потужності зі зберігання забиті українським транзитним зерном. А внутрішній ринок теж забитий — частина трейдерів на додачу до транзиту (або замість нього) спокійно поставляли продукцію сусідам. Причому українські трейдери відверто демпінгували.
Що так само логічно — або ти продаєш продукцію, або вона, образно кажучи, гниє.
Тобто місцеві фермери (у країнах-сусідах) тією чи іншою мірою опинилися в ситуації, схожій із ситуацією для українських аграріїв. Зберігати немає де, внутрішній ринок забитий.
Логічно, що поляки згадали про квоти. Взимку можна було б шукати вихід із ситуації, грати на випередження. Наприклад, говорити про інвестиції у створення нових сховищ, створювати механізми обмеження експорту на внутрішній ринок (ті ж квоти). Такий голос з Києва сприймали б як ознаку зрілості політики та здатності бачити інтереси партнерів.
Час згаяли. А також забули про те, що, наприклад, у Польщі 2023 рік є електоральним. Причому фермери — ключовий виборець правлячої партії "Право і справедливість" (для інших країн питання внутрішнього ринку та голосів аграріїв на виборах не менш важливе).
У результаті низка сусідів ідуть на крайні заходи. З досить жорсткою риторикою в публічному полі.
Українська сторона теж намагається підняти ставки
Україна діє дзеркально, що логічно, ситуація критична. І передбачувано наштовхується на жорстку відповідь сусідів. У них теж критична ситуація, як на ринку, так і в електоральному полі (що, можливо, важливіше тут і зараз).
Є ризик розростання конфлікту і, як наслідок, зниження рівня підтримки від сусідніх держав. Безпосередньо, у військовій сфері, навряд чи. А ось, наприклад, у гуманітарній — цілком імовірно. Причому логіка поляків, наприклад, у питанні "підтримки біженців" буде простою — фінансова частина підтримки забезпечується податками від місцевих фермерів. Немає податків (прибутку фермерів) — немає підтримки.
Природно, що така риторика не зовсім відображає дійсність. Ту частину українців, які інтегруються в суспільство, вже працюють, платять податки, Польща прагнутиме залишити, забезпечити їм хороші умови. У майбутньому зробити громадянами країни. Це називається міграційною політикою. А для тієї частини, яка інтегруватися не змогла, можливо, дійсно приберуть частину елементів підтримки. До речі, тут теж є електоральна логіка. На тлі корупційних скандалів з "Продажем віз", який зараз "батогом лупить" по рейтингах PiS, заявити про посилення міграційної політики = зберегти пару % голосів.
На цьому тлі згадуємо про "зернову угоду" та демарш росії
Давайте згадаємо стару політику Кремля зіштовхування лобами своїх сусідів. Для рф повернення до угоди є не менш актуальним питанням — свій урожай теж потрібно вивозити. Але ближче до жовтня-листопада. Це в спокійній ситуації.
А ось якщо проблеми з українським експортом стають причиною проблем відносин Києва з партнерами, які надають підтримку у війні проти рф, можна зачекати. Так, що гостріший конфлікт буде в України з сусідами, то менша ймовірність відновлення зернового коридору (альтернативний, коли кораблі йдуть на свій страх і ризик, існує, але його потужності поки що вкрай малі).
Таким чином, рф через своїх партнерів, лобістів, робитиме все можливе, щоб "підлити олії у вогонь". Адже це безпосередньо впливає на здатність України до опору.
Чи можна вийти з пікірування?
Шанси є. Але ніяк не шантажем.
По-перше, взяти паузу, принаймні в розвитку конфлікту з Польщею. Там вибори. І PiS не піде на поступки незадовго до голосування. Для них або "поступки сусідів", або "демонстрація жорсткої політики". Причому кожне гостре питання призводитиме до жорстких політичних заяв (а що наше суспільство, що польське дуже ласе на різкі слова). Тому просто почекати й помовчати в публічному полі. До 15 жовтня не так багато часу.
По-друге, дивитися на причини. Зокрема, на проблему "транзит чи продаж на ринку". Спроба захопити "весь ринок сусідів" призведе до його повної втрати внаслідок заборонних заходів. Простіше активізувати консультації (а це можна робити не публічно) щодо обмежень. Тобто шукати баланс.
По-третє, задуматися про інвестиції в будівництво терміналів, елеваторів на польському боці. Для поляків це сумнівні вкладення — після війни немає гарантій надходження необхідних обсягів. Для нас логіка може бути тією ж — буде експорт морем. Але зараз стоїть питання або нічого (втрата експорту) або збільшення витрат у вигляді будівництва потужностей для зберігання. Зменшення прибутку краще, ніж його повне зникнення, погодьтеся.
По-четверте — асиметричні ходи. Ми говоримо про залучення інвестицій. Поляки готові вкладатися, як мінімум, у Західну Україну. За умови безпеки й нормальних умов для бізнесу. Не політики "обскубування гусей", а політики стимулювання. Тобто, необхідний драфт програми залучення польського бізнесу. Навіть під час війни. І публічне обговорення документа (ідей) "по обидва боки кордону". Далі закони та їхня швидка (не пізніше зими-весни 2024 року) імплементація.
І, нарешті, пам’ятати, що шлях взаємних звинувачень з партнерами без пошуку рішень — це те, чого очікує від нас рф.
Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього
