Чи з'їсть слон вагон яблук? З'їсти то він може і з'їсть, але хто ж йому дасть. Або, давайте поговоримо про наше світле майбутнє.

На горизонті з'являються нахабні хмаринки...

План відновлення у Лугано склав більше 700 млрд дол. План відновлення у Лондоні - 440 млрд дол. Вираховуючи просту регресію, можна припустити, що план, презентований у Вашингтоні чи Нью-йорку складе або 180, або 276 млрд. Ну це так, статистична забавка, а нам ще до 1 трильйона доларів рости. Мова про ВВП.

Хоча, коли мова заходить у контекст "дядя, дай трильйон", питання вже не у самій цифрі, а у тому, яка модель зростання у вас у валізі. Взагалі, їх може бути три, моделі. Розвинені країни зростають швидше інфляції.

Наприклад, крейсерська швидкість економіки США - це інфляція 2% та динаміка ВВП - 3%. Якщо брати, таргет НБУ стосовно інфляції у 5%, наш базовий ешелон в такій моделі міг би скласти 7-8% зростання валового продукту.

Але є одне "але"

Як кажуть на Сході, троянда пахне трояндою, навіть якщо вона зветься не трояндою. На жаль, наша економіка - це не троянда. Можливо калган чи буркун, але точно не "мамина квіточка".

Треба бути складною, глибоко диверсифікованою економікою з надзвичайно високим рівнем доданої вартості, щоб зростати вище інфляції.

Друга модель - це відносно високий дефлятор ВВП (15-20%) на тлі стабільної гривні. У такій моделі зростання у національній валюті може бути 3%, а у доларах - 20%. Для сировинної економіки - дуже зручний формат. Хоча і не без недоліків. У такій моделі, ваші внутрішні ціни у доларах теж зростають і з кожним обертом зміцнення гривні, національні виробники будуть втрачати внутрішні конкурентні переваги, а внутрішній ринок повністю заллє імпорт.

Тобто це шлях до остаточної деіндустріалізації та концентрації на сировинному форматі розвитку. Для захисту внутрішнього ринку можна застосовувати систему імпортних мит. Але для цього потрібно мати:

• Суверенну економічну політику;
• Прозору та ефективну митницю.

Два пункти, які у нас ще більш нереальні ніж ВВП у трильйон доларів.

Крім того, така модель залежить від зовнішніх цін на сировину. Буде зростати зерно і руда - буде високий дефлятор. Якщо глобальна інфляція загальмується - дефлятор зменшиться наче шагренева шкіра.

І є ще один дуже важливий чинник, який мов телеграфний стовп, лежить посеред дороги: монетарна політика НБУ. Якщо інфляційна ціль Нацбанку - 5%, то дефлятор не перевищить 10%, а отже вся модель накривається мідним тазом.

Більше того, монетарна політика НБУ - це набір заходів щодо унеможливлення такої моделі апріорі: високі ставки за кредитами, вилучення ліквідності з ринку за допомогою депозитних сертифікатів. Той факт, що така модель працювала у нас в останні роки - це не наша заслуга, а недопрацювання Нацбанку. Але він виправляється, при чому ударними темпами: облікова ставка 25%, за допомогою депозитних сертифікатів НБУ з економіки вилучено майже 500 млрд грн.

Модель третя - це коли девальвація національної валюти відбувається швидше за інфляцію. В цій моделі, виникає диспаритет між динамікою реального та номінального обмінного курсів (на рівень диспаритету щодо показника інфляції з країнами - торгівельними партнерами).

Простий приклад

Молоко коштувало 25 гривень, але внаслідок інфляції його ціна зросла до 40 грн за літр. А гривня, припустимо, девальвувала удвічі з 25 грн до 50 грн/дол. В доларовому еквіваленті внутрішня ціна на молоко зменшилась з 1 дол за літр до 80 центів. Іноземні компанії в таких умовах втрачають інтерес до нашого внутрішнього ринку, а національні товаровиробники отримують додаткові конкурентні переваги та стимули до експорту. Це - турецька модель. ВВП в даному випадку зростає по паритету купівельної спроможності.

Але тут знову виринає НБУ як тінь батька Гамлета: центральний банк у цій моделі має допускати девальвацію та не дозволяти національній валюті зміцнюватись.

Я описав три базові моделі економічного зростання. Але є ще четверта - ніяка. Це зростання на показник нижче інфляції, при тому, що сама інфляція "придушена".

Наприклад, НБУ досягає свій таргет по ціновій динаміці у 5%. В цій моделі, наша стеля зростання: 3-3,5%. Саме зростання стає таким же "придушеним", які і інфляція. До речі, саме в таку модель вірить МВФ у контексті наших перспектив на найближчі 5 років.Темп зростання ВВП в середньому 3-3,5%, інфляція - 5%. Вкрай низька динаміка збільшення доходів населення, інвестиції на рівні 5% ВВП, надвисоке боргове навантаження, яке наближається до 100% валового продукту.

Під яку модель зростання ми будемо брати гроші на відновлення у таких масштабах?

За всі 30 років незалежності валове нагромадження основного капіталу в Україні склало 600 млрд дол., тобто десь по 20 млрд дол., капітальних вкладень на рік. Показник ПІІ ніколи не піднімався вище 10 млрд дол., на рік. Частка капітальних вкладень по відношенню до ВВП - не більше 10%.

За таких показників, п'ятирічна програма відновлення у кращому випадку передбачатиме 200 млрд дол капітальних вкладень, з них, за рахунок зовнішніх джерел - приблизно 100 млрд. Але розвиткові країни так мало не залучають.

В середньому у них спостерігається показник капітальних вкладень на рівні 30% ВВП, який формується за рахунок ПІІ (20% ВВП) та кредитів на розвиток основних засобів і технологій (15% ВВП).

Беремо наш ВВП станом на 2021 рік у розмірі 200 млрд дол., у рамках портфоліо стандартної розвиткової країни у нас мало би бути 40 млрд прямих іноземних інвестицій та 30 млрд дол нових кредитів щороку на оновлення основних засобів. За рахунок цих джерел, мали б формуватись капітальні інвестиції у розмірі 70 млрд дол, тобто більше ніж утричі, чим було у нас зазвичай.

Але перехід до такого формату потребуватиме зовсім іншої філософії зростання. Тут проблема навіть не у корупції. Це кардинально інша монетарна, податкова, промислова, регуляторна, митна та бюджетна політики. Тобто, спочатку треба сформувати цей пазл зростання і тільки тоді намагатись залучити 40 млрд дол., на рік.

Якщо ми прийдемо на наступну конференцію з тим самим економічним фентезі, коли інвесторам пропонують інвестувати гроші у "белькотливий ліс", то нам дадуть у кращому випадку у 4-5 разів менше, лише на відновлення базової соціальної інфраструктури аби унеможливити соціальну міграцію з України.

Велика ілюзія - сподіватись, що хтось за нас самих придумає спосіб створення в Україні нових робочих місць на шкоду своєму, національному ринку праці. Ми маємо самі сформувати модель зростання і лише тоді шукати під неї необхідні ресурси. А не перебувати постійно у режимі жебрака з простягнутою долонею на геополітичній паперті.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик