Понад 7 млн українців після року повномасштабної агресії опинилися за межею бідності. Це уп’ятеро більше, ніж було до лютого 2022 року, і майже чверть населення. Такі дані Світового банку наводить у нещодавній публікації британське видання The Guardian. Проте це не вичерпна оцінка банку. Ще восени там попереджали, що в разі продовження війни протягом 2023 р., бідність чекає на половину населення України. "Ми - Україна" запитав у експертів, скільки бідних в Україні, в який спосіб можна боротися із бідністю під час війни та як саме?

Олег Пендзин, член Економічного дискусійного клубу:

– Наша внутрішня статистика зараз сильно обмежена. Кожен місяць Мінсоцполітики друкувало розмір фактичного прожиткового мінімуму, а зараз не дають. Останні дані були 5,3 тис. грн станом на лютий 2022 року.

Ґрунтуючись на фактичних показниках Держстату, оцінити фактичний рівень збідніння населення практично неможливо. Теоретично можна 5,3 тис. грн помножити на 1,25 (це інфляція за минулий рік) та оцінити рівень фактичного прожитмінімуму станом на зараз (буде 6,6 тис. грн, - авт.). Це лише один бік питання.

Є реальний обсяг падіння доходів, і Держстат їх оцінив: мінус 25%. У нас зникло 5 млн робочих місць, 8,2 млн вимушено переміщених осіб. Отже, на сто процентів зараз падають доходи населення і зростає бідність. Але для оцінки фактичної величини даних мало.

Є експертні оцінки, приблизні розрахунки. Частково я її навів. Після розрахунку фактичного прожиткового мінімуму, можна ще подивитися середній розмір пенсії (5,2 тис. грн за даними ПФУ, - авт.), що є меншим за фактичний прожитмінімум. Десь 7 млн пенсіонерів є за межею бідності.

Нацбанк та Мінекономіки ніби покращили рівень очікуваного росту ВВП у цьому році у зв’язку із відносно успішним подоланням блекаутів. У минулому році ВВП впав на 32%, у цьому році за оптимістичними оцінками зросте на 2%. Я думаю, що падіння реальних доходів населення продовжуватиметься.

Отже, зростатиме рівень бідності. Чи опиниться за межею третина чи половина населення, ґрунтуючись на статданих, не скаже ніхто. Світовий банк користується розрахунковими даними, але тими, що дає Держстат. Так само, як різні рейтингові агенції тою чи іншою мірою оцінюють ситуацію із економікою та бюджетом.

А із бюджетом ситуація надважка. Є дані про лист міністра фінансів прем’єр-міністру з приводу ризиків фінансування видаткових статей. Документ дуже важкий. Там є багато речей, які суспільство поки не обговорює. Наприклад, щоб підтримати соціально орієнтовані тарифи на газ, НАК "Нафтогаз" просить з бюджету 300 млрд грн. Щоб залишити без змін тарифи на електроенергію, потрібно десь 100-150 млрд грн. Виходячи із судових позовів воєнних пенсіонерів до уряду, бюджету потрібні 42 млрд грн, щоб погасити їхні вимоги. До речі, повернення 30 тис. грн доплат військовим, за даними МВФ, вимагатиме від бюджету додаткових 4 млрд доларів (біля 140 млрд грн, - авт.). І дуже багато таких моментів, що свідчать про важкий стан.

Кожен місяць Україна збирає за рахунок податків та зборів 80-100 млрд грн, а витрачає 290-300 млрд грн. Я це кажу для того, щоб пояснити: в дійсності немає де знайти джерела для підняття реальних доходів населення. Тому цілком ймовірно цифри, які прогнозує Світовий банк, цього року будуть досягнуті.

В сімейному бюджеті, якщо грошей немає, а вони потрібні, як виходити з положення? Або домовлятися, що того чогось, на що потрібні гроші, не дуже й хочеться. Або щось продавати. У бюджеті доходи від приватизації передбачені на рівні 4,5 млрд грн. Слабо уявляю, де й ці наберуть. Ледь спромоглися продати Усть-Дунайський порт за 200 млн грн. Більше продавати немає чого.

Навіть розпланована дохідна частина бюджету на сьогодні є проблемною. А збереження соціально-орієнтованих тарифів на електроенергію та газ, які у бюджет не закладені, можуть серйозно збільшити видаткову частину. Я розумію, чому МВФ напружився через повернення 30 тис. грн доплат військовим. Бо реально джерел немає. Соціально це безперечно справедливо, але, з точки зору фінансів та економіки, непідйомно. Справедливим було б також підняти пенсії, мінімальну зарплату, але ж немає грошей.

Олексій Кущ, аналітик аналітичного центру "Об’єднана Україна":

– Існують різні оцінки бідності. Є офіційна, за якою бідність складає 2-5%. Беруть прожитмінімум для працездатних, що закладається у бюджет, і дивляться скільки людей отримують такі гроші. Це ті люди, які або не працюють, або отримують соціальну пенсію. Таких статистично зареєстровано справді мало.

Світовий банк рахує інакше: у Східній Європі має бути 5 доларів на людину або 150 доларів на місяць. Це 5,5 тис. грн. Ось звідки дані про 24% за межею бідності.

Але за моїми оцінками навіть дані СБ є заниженими. Бо якщо ми застосуємо так званий золотий соціальний стандарт (мінімальна пенсія, прожитмінімум для працездатних, неоподатковуваний дохід мають дорівнювати мінімальній зарплаті), то 6700 грн мають бути і мінімальна пенсія, і прожитмінімум.

Якщо цей стандарт застосувати, то 70% пенсіонерів, біля 7-8 млн, опиняються за межею бідності. Це вже чверть населення від того, що маємо зараз. Сюди додаємо людей з числа прихованих безробітних, які перебиваються випадковими заробітками. Значною мірою це ВПО, яких у нас 10 млн. Серед ВПО десь 3 млн за межею бідності через війну, тобто ще майже 10% населення. Плюс різні вразливі соціальні категорії: багатодітні, особи з інвалідністю, одинокі батьки.

Загалом за моїми оцінками близько 40% населення зараз вже знаходяться за межею бідності. Йдеться не тільки про тих, що голодують, а й про тих, яким не вистачає грошей на базові потреби – ліки, лікарі і т.д.

Що ж до запрограмованості бідності, то, як казав один економіст, бідність є технічною проблемою, яка вимагає технічного вирішення. Я його пропоную ще з часів пандемічної кризи та з початку повномасштабної війни. Держава має принаймні раз на квартал надавати додаткову соцвиплату пенсіонерам, студентам, особам з інвалідністю, багатодітним, одиноким батькам, сім’ям з дітьми із низьким рівнем доходу, ВПО. Розмір має дорівнювати реальному прожитмінімуму, а не тому, що закладений у бюджеті.

Питання: де брати гроші? Я прихильник того, щоб під час війни, як і під час будь-якої кризи, коли відбувається різка зміна поведінки, застосовувати емісійний механізм. Адже існують серйозні внутрішні дезінфляційні фактори.

У нас висока інфляція, бо це інфляція воєнного часу. До неї закладено ризики, логістику, витрати, здороження пального і т.д. Вона буде високою навіть за відсутності емісійної активності центробанку.

До дезінфляційних факторів можна віднести наступне. Населення значно збідніло та платоспроможний попит різко впав. Таким чином держвиплати частково компенсували б платоспроможний попит, що пішов з ринку. У нас мінус 8 млн споживачів, що поїхали з країни – біженці. Модель поведінки населення змінилася від споживчої на накопичувальну. Люди намагаються зайву тисячу відкласти, бо війне непередбачувана, а не витрачати. Все це впливає на гальмування споживчої активності.

В умовах різкого скорочення споживчої активності та інвестиційної активності бізнесу, центральний банк може здійснювати емісію. В разі економічного зростання вона б призвела до серйозних інфляційних наслідків. Але у випадку кризи вона виконає саме те технічне завдання із мінімізації рівня бідності. Локально, на період війни.

Андрій Новак, голова Комітету економістів України:

– Оцінки Світового банку, порівняно із довоєнними, до повномасштабного вторгнення, то ще не погані дані. У України були й раніше роки, коли за межею бідності була понад третина населення. Особливо після чергових хвиль девальвації гривні. Тому під час війни, у найгірших економічних умовах, які тільки можна уявити (за минулий рік ВВП скоротився на третину), оцінки СБ – ще далеко не найгірший результат.

Щодо боротьби із бідністю під час війни, то зараз найбільш ефективний шлях – волонтерська допомога. У першу чергу, вимушеним переселенцям, яку здійснюють самі українці. Є ще держпрограма фінансової підтримки постраждалих, але через низку причин вона незначна. Проте, враховуючи її та волонтерство, вдається допомагати людям не тільки вижити, але й відносно нормально себе почувати, навіть враховуючи втрату житла, зміну місця проживання.

Крім цього, маємо допомогу міжнародних партнерів. Окрім військової та фінансової допомоги Україні як державі, вони також надають масштабну гуманітарну як на державному рівні, так і від громадян. На сьогодні гуманітарна допомога Україні є небачених раніше обсягів з боку десятків країн. Так з декількох джерел вдається допомагати найбільш нужденним.

Якщо війна триватиме увесь 2023 р., треба все ж враховувати, що найбільш важка фаза була у 2022 р. Тоді було тимчасово захоплені великі території, що зараз вже звільнені ЗСУ. З точки зору воєнної, фронтової ситуації, зараз стан легший. Так само у минулому році був пік вимушеної внутрішньої та зовнішньої міграції. Тому не казав би, що у 2023 р. ситуація стане гіршою. Це по-перше.

По-друге, після перемоги Україна отримуватиме масштабну зовнішню допомогу. Це дасть можливість переважній більшості українців отримати роботу, джерело доходів та облаштовувати своє життя. Після перемоги я бачу великий оптимізм.

Тобто оцінки щодо половини населення за межею бідності – це точно не вирок. На щастя, Україна не наодинці зі своїми проблемами і війною. Майже 60 країн світу, найбагатших, найтехнологічніших, найрозвинутіших, підтримують нас, та навіть говорять про шефство над регіонами щодо відбудови та економічного відновлення. Вирок чекає на агресора, але не на Україну.

Нагадаємо, що раніше "Ми - Україна" розповідав, що передбачає ленд-ліз для України, чому його не використовують та яке озбраєння ЗСУ можуть завдяки ньому отримати.