У Головному управлінні розвідки Міноборони України розповіли про успішну спецоперацію, в результаті якої російський гелікоптер Мі-8 виманили в Україну. Пілоту надали притулок, а гвинтокрил стане на озброєння ЗСУ.
Це показовий, але не єдиний випадок втечі ворожих пілотів з рф. Так само як і в СРСР військові аси тікали від тоталітарного режиму на Захід. Про радянських пілотів, які втекли зі своїх людожерських країн та роботу українських спецслужб з ворожими асами — у матеріалі "Ми-Україна".
Що відомо про роботу українських спецслужб з російськими пілотами
Спроби українських спецслужб заохотити російських пілотів передати ЗСУ бойову авіацію ведуться від початку повномасштабної агресії рф. Наша розвідка успішно виходить на контакт з тими, хто не бажає чинити воєнні злочини й пропонує захист в обмін на техніку, зокрема авіацію. Цю інформацію підтверджують і міжнародні журналісти.
Так, розслідувач Bellingcat Христо Грозєв у липні 2022 року розповів, що українська розвідка готувала викрадення кількох бортів. Журналіст прокоментував обвинувачення ФСБ щодо спроби ГУР МО викрасти російські літаки, назвавши ці закиди брехливими. Водночас Грозєв визнав, що частка правди там все ж є — а саме робота ГУР МО з російськими пілотами.
Згідно із заявою російських спецслужб, йшлося, нібито, про бомбардувальник Су-24, надзвуковий винищувач-бомбардувальник Су-34 і стратегічний надзвуковий ракетоносець-бомбардувальник Ту-2. Однак Грозєв підтвердив лише те, що українська розвідка вийшла на контакт з росіянами й деякий час проводила з ними "оперативну гру".
"Ми зняли "переговори" між українськими вербувальниками та пілотами. Але згодом їхній тон швидко змінився, що дало підставу припустити, що пілоти більше не говорили від свого імені, а діяли за вказівкою, ймовірно, офіцерів військової контррозвідки ФСБ ", — розповів він.
Українська сторона запідозрила обман, коли один з пілотів попросив вивезти з країни не свою дружину, а коханку, розповів Грозєв. Після недовгих пошуків у базах даних стало зрозуміло, що ця жінка могла вже деякий час співпрацювати з ФСБ.
"У цей момент мені стало очевидним, що операція у своєму первісному вигляді закінчилася і перетворилася на подвійну "оперативну гру", в якій обидві сторони намагалися отримати максимум інформації від іншої, при цьому згодовуючи їй максимум дезінформації", — написав Грозєв.
За словами розслідувача, тоді українська сторона почала передавати пілотам неправдиві карти дислокації ППО, а льотчики переслали до Києва свої карти зниження та заходу на посадку.
Українські спецслужби не коментували заяви Грозєва і деталі цієї спецоперації. Однак з огляду на успішну посадку російського гелікоптера Мі-8 в аеропорту Полтави очевидним є те, що ГУР МО проводить серйозну роботу з вербування ворожих пілотів.
Пілоти рф — послідовники радянських втікачів: історія Віктора Беленка
6 вересня 1976 року на авіабазі Чугуївка, що у Приморському краї Росії, відбувались звичайні навчальні польоти винищувачів. Раптом один з них – МіГ-25 з бортовим номером 31 – різко відхилився від курсу і зник з екранів радарів. Керівник польотів вирішив, що сталась аварія і наказав розпочати пошукові роботи.
Через деякий час пошуки довелось припинити. Через 2,5 години після зникнення літака японське радіо передало екстрене повідомлення. Радянський літак, пілотований старшим лейтенантом військово-повітряних сил СРСР Віктором Беленко, приземлився в аеропорту Хакодате на остові Хоккайдо.
Після посадки Беленко попросив політичного притулку в Сполучених Штатах Америки. СРСР отримав потужний ляпас — адже це не якийсь дисидент, а комуніст, офіцер радянської армії. І він не просто втік, а викрав надсекретний літак, який нещодавно прийняли на озброєння.
Москва намагалась добитись видачі втікача, але вже 9 вересня Беленка перевезли до США, де він невдовзі отримав громадянство і живе досі. До речі, його батько був родом з України, тож й не дивно, звідки в нього був такий потяг до вільного життя.
Радянський МіГ-25 ретельно дослідили американські та японські фахівці. Врешті його повернули власнику, заплативши компенсацію у розмірі 11 мільйонів доларів, оскільки МіГ був розібраний. Фахівці схвально відгукнулись про двигуни, але електроніку назвали сильно застарілою.
Щоб запобігти подальшим втечам, військове командування СРСР видало інструкцію, згідно з якою заборонялося повністю заправляти баки пальним прикордонним перехоплювачам на Далекому Сході, щоб ті не могли долетіти до Японії.
Втеча Беленка стала найвідомішою в історії радянської авіації, а сам пілот став усесвітньо відомим. Про нього розповідали найбільші західні ЗМІ, а радянська та російська пропаганда дуже довго не могла забути "льотчика-зрадника".
Викрав літак, не вміючи пілотувати: історія Євгена Вронського
Ще один цікавий випадок викрадення літака стався у травні 1973 року. 23-річний авіамеханік Євген Вронський, який ніколи не сідав за штурвал, зміг перегнати винищувач Су-7 у Західну Німеччину.
Сталося це так. Лейтенант Вронський служив на аеродромі Гросенхайн у Східній Німеччині. Незадовго до втечі Він потоваришував з пілотом-стажером, і той час від часу пускав його до одного з навчальних апаратів. Так авіамеханік зумів освоїти ази зльоту та керування літаком у повітрі. Садити машину Вронський так і не навчився. Але це не завадило йому наважитися на втечу.
Свій план він реалізував 27 травня 1973 року, в день технічних робіт. Тоді навчальні вильоти з військового аеродрому не відбувалися, а більшість військовослужбовців займалася технічними та господарськими роботами. Вронський заліз у реактивний винищувач Су-7 і викотив його на злітно-посадкову смугу.
Як йому вдалося проникнути в літак, достеменно невідомо. Військовослужбовці та персонал, побачивши літак, що виїхав з ангара, зрозуміли, що керує ним не професійний пілот. Тим часом Вронський почав набирати швидкість. Група техніків спробувала перегородити втікачеві дорогу автомобілем, однак він просто об'їхав його та продовжив прискорюватися. Врешті літак відірвався від землі й став віддалятися від військової бази у бік ФРН.
Шасі Вронський не прибирав і летів він на мінімальній швидкості та на висоті всього 500 метрів. Це було розумно, адже при польоті на низькій висоті літак стає важко помітити системам ППО. Радянське командування того дня підняло 32 винищувачі із шести баз. Однак Вронському пощастило — його так і не виявили. Менш ніж за годину авіамеханік був на території ФРН. Оскільки здійснювати посадку він не вмів, то вирішив катапультуватись.
Літак упав на лісовий масив біля міста Брауншвейг, а Вронський приземлився на парашуті неподалік місця падіння Су-7. Спочатку він зустрів цивільних німців, які запропонували втікачеві допомогу. Однак незабаром авіамеханік потрапив до рук німецьких військових.
Західнонімецька влада вирішила не загострювати радянсько-німецькі відносини, тому уламки літака були повернуті СРСР. Однак видати Москві лейтенанта Вронського німці відмовилися, надавши йому політичний притулок.
Попри те, що Вронському гарантували безпечне перебування в Європі, він відмовився від будь-яких політичних заяв. Але в одному з небагатьох інтерв'ю він заявив, що його втеча була обдуманим та усвідомленим кроком.
На базі, з якою утік Вронський, серед персоналу авіатренажера було проведено допит, на якому з'ясувалося, що викрадач практикувався на апараті значно більше, ніж самі льотчики. В результаті доступ до авіатренажерів для техніків та інших фахівців закрили. Багато військових, які служили на базі в Гросенхайні, перевели на інші військові об'єкти.
Цікаво те, що літак Су-7, який вважався доволі складним у пілотуванні, підняла у повітря і провела заданим маршрутом людина без будь-якої льотної практики. Через це в історію Вронського довгий час відмовлялися вірити багато фахівців та професійних пілотів.
Викрадення літака як політичний акт: історія Олександра Зуєва
Не всі в СРСР хотіли просто втекти в демократичні країни. Були й ті, хто робив це з політичних мотивів. Такою людиною був капітан Олександр Зуєв, який викрав новий винищувач МіГ-29 і здійснив посадку в Туреччині.
Інцидент стався у 1982 році, коли Зуєв служив у 176-му винищувальному авіаційному полку. Спочатку він пілотував винищувач МіГ-23М, але згодом опинився серед перших льотчиків, яких почали перевчати на керування новими МіГ-29.
Вже за кордоном Зуєв розповідав, що поступово розчаровувався в радянському суспільстві та ладі. За його словами, "останньою краплею" стали події у Тбілісі 9 квітня 1989 року. Того дня радянські війська жорстоко розігнали мирну демонстрацію. У хід йшли палиці, отруйні гази й саперні лопатки. В результаті загинули 20 людей (переважно жінки), з яких троє — неповнолітні.
Спочатку Зуєв хотів звільнитися зі збройних сил, але потім вирішив викрасти новий радянський винищувач і полетіти на Захід. У ніч на 20 травня 1989 року капітан Зуєв був черговим з прийому та випуску літаків. Він оголосив льотчикам і технікам, що перебували на чергуванні, що у нього народився син (насправді це сталося за кілька днів). З цього приводу Зуєв пригостив усіх спеціально підготовленим тортом з великою дозою снодійного.
В цей час відбулася зміна вартових біля чергових літаків. На пост заступив механік, якому не вдалося розбудити нікого з товаришів. Зуєв спробував обеззброїти механіка, але зазнав невдачі й наніс йому поранення з пістолета. Механік відкрив вогонь і також влучив, пошкодивши Зуєву руку.
Чергові літаки були майже повністю готові до вильоту, і Зуєв злетів на одному з них. Втікач доправив літак до міста Трабзон. Першими його словами на турецькому аеродромі були: "Я — американець!". Він сказав це охоронцеві, який підійшов до літака, щоб одним із перших про Зуєва дізнались у посольстві США.
У Туреччині Зуєва судили за звинуваченням у викраденні літака, але виправдали, оскільки його дії мали політичний характер. Стамбул у найкоротші терміни повернув літак Радянському Союзу, а Зуєв отримав політичний притулок у США.
Читайте також: Що варто знати про шведські літаки JAS 39 Gripen, які може отримати Україна.
