3 вересня виповнюється 30 років з дня підписання сумнозвісних Масандрівських угод. Чотири документи, укладені в 1993 році між Україною та рф, позбавили нашу державу флоту в Чорному морі, а також ядерної зброї. Як необачна політика Києва і тиск Москви наблизили повномасштабне російське вторгнення — у матеріалі "Ми-Україна".

Про що йдеться в Масандрівських угодах

Масандрівські угоди — чотири міжнародних документи, укладені Україною та Російською Федерацією 3 вересня 1993 року за підсумками переговорів у передмісті Ялти Масандрі. Документи стосувалися врегулювання проблем поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР та утилізації ядерної зброї, що знаходилася на території України.

Всього було чотири угоди:

• Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту;

Цей документ передбачає, що українська частина Чорноморського флоту стає російською. Зі свого боку росія мала компенсувати перебування ЧФ на території України.

"Доручити державним делегаціям російської федерації та України у місячний строк опрацювати всі питання, пов'язані з розробкою угоди, відповідно до якої весь Чорноморський флот з усією його інфраструктурою в Криму використовується росією та отримує російську символіку при тому розумінні, що російська сторона провадитиме відповідні розрахунки за ту половину Чорноморського флоту, включаючи й інфраструктуру, яка чинна попередніх домовленостей мала б відійти до України", — йдеться у тексті протоколу.

• Основні принципи утилізації ядерних боєзарядів стратегічних ядерних сил, що дислоковані в Україні;

Суть цієї угоди зводиться до того, що всі українські ядерні боєприпаси мають бути перевезені на територію рф для подальшої утилізації.

"Весь високозбагачений уран, витягнутий згідно з домовленістю з ядерних боєзарядів, переробляється в російській Федерації на низькозбагачений уран... Плутоній, витягнутий зі стратегічних боєприпасів, дислокованих в Україні, буде складуватись у російській федерації до ухвалення сторонами рішення щодо його утилізації. Україна отримує вартість збройового плутонію з його реалізації з відрахуванням витрат і витрат рф за його утилізацію”, — йдеться в документі.

• Угода між урядом російської федерації та урядом України про утилізацію ядерних боєзарядів;

Цей документ є розширеною версією “Основних принципів утилізації ядерних боєзарядів...”. В угоді прописані визначення термінів “ядерний заряд”, “високозбагачений уран” тощо. Більш детально узгоджений процес утилізації ядерної зброї з боку рф, перероблення урану і постачання Україні тепловидільних зборок для АЕС.

• Угода між Україною та російською федерацією про порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів Стратегічних Сил, розташованих на їхніх територіях.

У документі прописаний порядок моніторингу та проведення технічних робіт на ракетних комплексах, які потенційно можуть бути носіями ядерної зброї. Оскільки Україна зобов’язалась віддати рф усю свою “ядерку”, то ця угода більше відноситься до російської сторони.

Водночас угода передбачає, що фінансування робіт по нагляду за Стратегічними Силами здійснюватиметься обома сторонами. Тобто Україна зобов’язувалась вкладати власні кошти, аби російська ядерна зброя була в належному стані.

“Перерахування сторонами коштів за виконання робіт здійснюється відповідно до встановленого ними порядку. Індексування виділених коштів здійснюється щоквартально з урахуванням реального рівня інфляції”, — йдеться в угоді.

Також рф мала право не пускати українських фахівців до стратегічних комплексів рф. За бажання міноборони рф могло заборонити українцям проводити будь-які роботи на своїх ракетних комплексах. Згідно з угодою, те ж саме могла зробити й Україна, але вона погодилась віддати свою ядерну зброю росії, тож сенсу в подібних заборонах не було.

“Доступ до об'єктів робіт по гарантійному та авторському нагляду забезпечується за узгодженням з Міністерством оборони Сторони, на території якої розташовані ці об'єкти”, — ось так це сформульовано в угоді (ст.5).

Отже, українська влада в особі президента Леоніда Кравчука уклала низку договорів, які не лише послабили Україну в оборонному плані, але й гарантували присутність на її території озброєного ворога — Чорноморського флоту рф. Останній був посилений шляхом передачі української половини кораблів, які дісталися Києву у спадок в СРСР. Чому так сталося? Спробуємо розібратись...

Історичний контекст: як Україна дійшла до Масандрівських угод

Після розвалу СРСР і невдалих спроб його врятувати Україна проголошує незалежність. Російські можновладці негативно сприймали питання української самостійності.Це було найбільш відчутно в Криму. Адже саме там базувався Чорноморський флот.

Україна вважала, що і Крим і ЧФ мають належати їй, з чим категорично не погоджувалася росія. Часом серед російських політиків і військових ставили під сумнів навіть суверенітет Києва над Одесою.

У січні 1992 року Україна почала створення своїх Збройних сил і поставила вимогу до командування Чорноморського флоту скласти присягу на вірність українському народові. Частина командирів та екіпажі окремих кораблів це зробили. Однак більшість керівного складу чекала на офіційні домовленості між Україною та рф.

Дійсно, переговори тоді були дуже інтенсивні. Лише за 1992 рік президенти Кравчук і Єльцин підписали три угоди щодо розподілу флоту. Але це були тільки фіксації намірів, далі справа не пішла. Згодом у Московській угоді від червня 1993 року з'явився пункт про поділ ЧФ між Україною і Росією за формулою "50 на 50".

Ще одним болючим питанням була ядерна зброя, що знаходилась на території України. У Кремлі вимагали віддати всі заряди їй на "утилізацію". Одна тоді Київ ще вагався, адже ядерний арсенал на українській території був третім у світі за розміром.

Тим часом російське військове командування почало негласні репресії проти моряків, які присягнули Україні. Тоді дійшло ледь не до війни.

Найвідоміший випадок стався 21 липня 1992 року. Команда сторожового корабля СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка самовільно випливла з кримської бази й взяла курс на Одесу. Екіпаж корабля становив 80 осіб. На борту перебував також капітан 2-го рангу Микола Жибарєв, якого за проукраїнську позицію командування ЧФ усунуло з посади начальника штабу 17-ї бригади кораблів охорони водного району. Як старший за військовим званням, він взяв на себе управління кораблем.

Командування ЧФ відреагувало жорстко, наказавши перехопити човен, або потопити його. Переслідування тривало кілька годин, за цей час відбулись спроби тарана, ракетні та артилерійські стрільби. Проти СКР-112 було залучено кілька кораблів і навіть морську авіацію.

З українського боку, на допомогу СКР-112 з Одеси вийшли два прикордонні кораблі та злетів винищувач Су-27, направлений командуванням Одеського військового округу. І хоча СКР-112 зміг дійти до Одеси, але цей інцидент показав усю критичність ситуації у відносинах України та рф.

На вересень 1993 року почались нові переговори, які проходили під Ялтою у Масандрі. В ході цих переговорів росія вперше скористалася важелем, який стане одним з центральних у відносинах Києва і Москви – борги за газ.

Леонід Кравчук та українська делегація їхали на ці переговори, щоб розділити порівну флот і ядерні запаси, але не змогли цього досягти. Борис Єльцин та його уряд знали, як ці перемовини виграти. За кілька годин тиску і погроз росія добилася свого. Українська сторона погодилась "продати" свою частину ЧФ, що фактично означало віддати її за газові борги. Те ж саме було і з ядерною зброєю.

Під час перемовин тодішній прем'єр-міністр Леонід Кучма запропонував такий порядок розгляду питань: спочатку проблема створення об'єднаного командування ЧФ, згодом ядерне роззброєння, наприкінці — борги України за газ. Його російський колега Віктор Черномирдін жорстко наполіг спершу розглянути питання боргів за газ, а проблеми ЧФ — у кінці.

"Такий порядок розгляду питань для України виявився абсолютно неприйнятним, тому що переконливої позиції в українського керівництва щодо оплати боргів за газ просто не було, як і грошей.

Тому все подальше виглядало як ультиматум — "розірвавши на шматки" українську сторону за газові борги, про які більшість делегації нічого не знала, у росіян "ніби випадково" виникає ідея розрахуватися за газові борги флотом", — розповідає віцеадмірал Володимир Безкоровайний, який входив до української делегації.

Проблема розподілу ЧФ неодноразово поновлювалася, зокрема за президентства Леоніда Кучми. Він підписав із Єльциним нову угоду про розподіл ЧФ, згідно з яким 18,3 % кораблів мали перейти Україні, а 81,7 % – Росії. Київ отримував бази в Ізмаїлі, Одесі, Очакові, Керчі, Донузлаві та Балаклаві та ще 10 баз морської авіації. РФ отримувала левову частку кораблів, базу в Севастополі, 16 командних пунктів та інші об'єкти.

У 1997 році російський прем'єр Віктор Черномирдін і разом з українським колегою Павлом Лазаренком підписали три угоди, якими закріпили поділ флоту, визначали статус ЧФ РФ і дали йому 20 років на перебування у Криму. Натомість Єльцин погодився підписати Договір про дружбу, співробітництво і партнерство. Цей документ фактично визнавав кордони України станом на 1991 рік та їх непорушність в міжнародно визнаних межах.

У 2014 році стало зрозуміло, що договори з рф нічого не вартують, а Чорноморський флот у Криму стане оплотом рашизму. Ядерна ж зброя стала проблемою не лише для України, а й для всього світу. Йдеться про систематичні погрози, переміщення тактичних ядерних боєприпасів на території держав-сателітів, ближче до Європи. Усе це, певною мірою, є наслідками угод які надали рф монополію на ядерну зброю на пострадянському просторі.

Нагадаємо, міністр енергетики Великої Британії Грант Шаппс заявив, що Лондон допоможе Україні позбутися залежності від ядерного палива з рф.