Найбільша планета Сонячної системи - Юпітер - 3,8 мільярда років тому була у 2-2,5 раза більша за свій нинішній розмір і мала магнітне поле, потужніше в 50 разів. Такого висновку дійшли вчені Каліфорнійського технологічного інституту та Мічиганського університету, їхнє дослідження опубліковане в журналі Nature Astronomy. 

Науковці встановили, що Юпітер на початку формування Сонячної системи мав об'єм у понад 2000 Земель, що вдвічі перевищує його сучасний розмір - у 1321 Землю.

Для свого дослідження астрономи зосередились на вивченні Амальтеї та Фіви — двох внутрішніх супутників Юпітера. Обидва космічні тіла мають малу масу і обертаються ближче до Юпітера, ніж Іо (найменший супутник). Обидва ці супутники мають злегка нахилені орбіти та невеликі орбітальні розбіжності, що дозволило дослідникам обчислити початковий розмір газового гіганта.

На відміну від традиційних моделей формування планет, які часто спираються на припущення щодо здатності газу поглинати або розсіювати електромагнітне випромінювання, швидкості акреції та маси ядра Юпітера, команда зосередилася на безпосередньо вимірюваних величинах. Це включало збереження кутового моменту Юпітера та орбітальну динаміку його супутників.

"Наша кінцева мета - зрозуміти, звідки ми прийшли, і встановлення ранніх фаз формування планет має вирішальне значення для розв'язання цієї головоломки. Це наближає нас до розуміння того, як формувався не лише Юпітер, але і вся Сонячна система. Те, що ми встановили тут, є цінним орієнтиром. Точкою, з якої ми можемо впевненіше реконструювати еволюцію нашої Сонячної системи", - прокоментував професор планетології та астрофізики Костянтин Батигін з Каліфорнійського технологічного інституту.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кінець Всесвіту настане "раніше", ніж вважалося: нові розрахунки астрофізиків

Згідно з сучасними моделями, Юпітер відіграв важливу роль в еволюції Сонячної системи. Його формування близько 4,6 млрд років тому та потужна гравітація мали вирішальний вплив на формування орбітальних траєкторій інших планет, впливаючи на формування Головного поясу астероїдів.

"Дивовижно, що навіть через 4,5 мільярда років залишилося достатньо підказок, що дозволяють нам реконструювати фізичний стан Юпітера на світанку його існування", - додав професор фізики Фред С. Адамс з Мічиганського університету.

Як писав "Ми-Україна" раніше, 30 квітня Міжнародній космічній станції (МКС) довелось змінювати орбіту, щоб ухилитися від уламка китайської ракети.