російська федерація зосереджується на обстрілах портової інфраструктури України. Про це свідчить географія останніх ракетних атак.

І, на жаль, у тій же логіці події найімовірніше розгортатимуться найближчими тижнями. Частина ЗМІ встигла заявити, що це є реакцією Кремля на провал зернової угоди. Точніше — небажання України та країн Європи йти на реалізацію додаткових російських вимог, які включали роботу аміакопроводу Тольятті-Одеса, виведення з-під санкцій низки російських банків.

Справді, зміна географії обстрілів пов’язана з тим, що зерновий коридор не працює. І агресор може знищувати портову інфраструктуру, не звертаючи увагу на звинувачення у порушенні "щойно підписаних" домовленостей.

Але, насправді, логіка таких атак може бути дещо ширшою. І бути пов’язаною, як із доходами самої рф у майбутньому, так і з розмовами про "заморожування конфлікту". Спробуймо розібратися разом.

Зернова угода як вона є

Для початку варто зрозуміти, що дала "зернова угода" її учасникам.

Для України:

• У 2022 році стояло питання про можливість проведення посівної у 2023-му. Зерно було, а місця для збереження нового врожаю ні.
• Експорт зерна одне із найважливіших джерел зовнішньоторговельних надходжень. За великим рахунком, зерно стало одним із ключових українських експортних продуктів.
• Робота портів, залізниці - це зайнятість (і доходи) для достатньо великої кількості громадян України.
• Нарешті, діюча зернова угода створювала нехай слабкі, але додаткові обмеження щодо можливості росією обстрілювати портові міста України.

Для росії важливим була не тільки і не так сама угода, як додаткові умови її реалізації, гарантовані США та країнами Євросоюзу. Короткий список "російських бонусів" можна сформулювати так:

• політичний жест — демонстрація нібито "договороспроможності" та готовності йти на компроміси. Для Кремля, після провалу бліцкригу в Україні, важливо було показати, що є можливість вийти на формати домовленостей, аж до "заморозки". Звісно, з російськими умовами (які не прописані у самому тексті договору).
• Створення прецеденту призупинення санкцій без прогресу з ключових питань, внаслідок яких санкції і вводилися. Одночасно з укладанням зернової угоди в США випустили "General Licence 18", яка, серед іншого, виводила з-під санкцій торгівлю добривами, сільгоспобладнанням тощо.
• Власне доходи від російської торгівлі зерном та сільськогосподарською продукцією – не варто забувати, рф займає помітне місце на світовому ринку з пшениці.
• Наддоходи від торгівлі добривами.

Тут поясню докладніше. Білорусь та рф контролюють від 25 до 30% світового ринку калійних добрив. Білоруські продавці під санкціями, російські ні. Хлористий калій видобувається, тому зменшення обсягів, складно швидко компенсувати. І, порівняно з початком 2021 року, вибодування зросло у 2,5 рази. Азотні добрива (де рф також помітний гравець на світовому ринку) зросли в ціні ще більше. Причина: частца газу собівартості і ціна на цю сировину.

Частина європейських виробників у 2021 та 2022 мусили призупиняти виробництво. рф – ні. Саме ці доходи на початку 2023 р. дозволили росії частково компенсувати зменшення надходжень від торгівлі нафтопродуктами. росія ще в травні мала намір вийти із зернової угоди.

Виникає питання: так, а навіщо було зривати зернову угоду, якщо вона така вигідна?

Розберемо за пунктами.

1. Ціни. Ринок стабілізувався, причому як у добривах, і по продовольству. Ціни могли поповзти вниз. Тим більше, що літо – період оцінки врожаю та оцінки експортних обсягів. Зрив угоди знову породжує нервозність на ринку, а отже, ціни йдуть вгору.
2. Відсутність реакції на нові російські вимоги. Кремль намагався виставляти нові вимоги для продовження угоди. Це і згаданий аміакопровід та фінансові санкції. Але реакція зовнішніх партнерів була, м'яко кажучи, стриманою — російські вимоги сприймали як дурощі путіна, потурати якій немає сенсу.
3. Дестабілізація української економіки. Знову повертаємось до теми про те, що прибутки від експорту зерна надзвичайно важливі для Києва.
4. І, нарешті, зрив угоди на літній період є відносно безпечним. Ринок добрив сезонний та основні угоди припадають на осінь та весну. Відповідно створити додатковий ажіотаж, "підігріти" ціни перед виходом на ринок може бути вигідно. У тому числі і щодо країн, які не дотримуються санкцій.

Щодо зерна новий урожай у рф є. Є й потужності для його зберігання принаймні на кілька місяців. А це означає ризикнути навіть зменшенням пропозиції на зовнішньому ринку (хоча рф активно продовжує продавати). Але випадання України знову змушує ціни повзти нагору.
Далі діють погрози та шантаж "не повернутися" з угодою. Кремль намагатиметься запевнити, насамперед, європейські країни у швидкому дефіциті продовольства (і добрив) у бідних державах і, як наслідок, виникненні нової хвилі міграції. Те, що "стара Європа" боїться чи не більше, ніж ядерної війни.

Логіка зриву зернових угод цілком зрозуміла. Як і логіка повернення - виставити додаткові вимоги у розрахунку на їх задоволення. При цьому сама рф може піти навіть на збільшення власних поставок зерна в країни, що розвиваються. Тобто спробувати підтвердити свою пропагандистську тезу про "неважливість" України для недопущення голоду в частині регіонів.

Тим не менш, повернутися до угоди, Кремль, найімовірніше розраховує. Щоб знову продемонструвати свою "договороспроможність". Терміни – до кінця 2023 року.

Нові цілі ракетних ударів

На цьому наближаємося до вибору пріоритетів для ракетних ударів. Думаю, ви звернули увагу, що ключовою метою для рф сьогодні є портова і припортова інфраструктура. Тобто потужності для підвезення до портів, зберігання та перевалки сільськогосподарської продукції. Повністю знищити українські порти росіянам не вдасться. А ось завдати серйозної шкоди, що впливає на можливі обсяги перевалки - може. Що, у разі повернення до зернової угоди автоматично означатиме зменшення обсягів українського експорту.

Другий виклик - позиція судновласників (і тут згадуємо заяви МО рф про можливу атаку на торгові кораблі). Доставка товару з п.А до п.Б, крім усього іншого, включає страховку самого судна та його екіпажу. Але після атак на портову інфраструктуру, крім ризику проведення повз мінні поля, додається ризик завантаження в пошкодженому ракетними ударами порту. Це автоматично піднімає ціни на доставку продукції і, можливо, зменшує кількість компаній, які готові відправляти свої кораблі в Україну.

У цій логіці завдання ударів протикорабельними ракетами з відносно низькою точністю виглядає для росії прийнятно — кілька сотень метрів відхилення в порту не є критичними. Відповідно, і вибір ракет для атаки.

Але ще є порти на Дунаї. Ласо і одночасно страшна мета для росії. Це сьогодні єдине "морське" вікно, яке не залежить від позиції рф щодо зернової угоди. Та й заблокувати судноплавство річкою рф не може, оскільки один із берегів Дунаю румунський. А Румунія – член НАТО. З цієї ж причини росія уникала масованих атак на українські дунайські порти — великий ризик "промаху" і удару по румунській території з усіма наслідками. Однак, враховуючи загальний характер ударів, я не виключав би і такого варіанту розвитку подій.
При цьому перекидання додаткових сил ППО оголює тили угруповання військ зібраних для наступу. Або інші міста України.

путін розраховує, що зменшення експорту зробить економіку України ще більш залежною від зовнішньої допомоги. Спроби збільшити транзит сухопутними коридорами актуалізують конфлікти довкола постачання українського зерна до країн ЄС. І на цьому рф знову порушить тему "дорогою для Європи" війни в Україні. Тобто заявить про можливість стабілізації, але при умові заморожування війни.

Що може протиставити Україна

Сьогодні сил ППО, на жаль, недостатньо для забезпечення повної безпеки портів. Але посилення можливо. І українська дипломатія має роз'яснювати логіку дій Кремля. Простіше кажучи, ті ж F-16 або додаткові засоби ППО це не тільки про фронт.

Це виклики для "старої Європи" вже завтра. Не обов'язково російські танки, можливо пару сотень тисяч мігрантів, що біжать від голоду. І стримування цієї хвилі обійдеться європейським платникам податків у рази більше, ніж вартість кількох десятків б.у. літаків.

Друге направлення – потурання вимогам Кремля. Вже розірвана зернова угода показала, що додаткові поступки (як призупинення санкцій) демонструють путіну, що механізм шантажу працює. І, як ми вже бачили, призводить до зростання апетиту у вигляді виставлення нових вимог.

Третій напрямок — те, що вже починає робити міністерство оборони. Якщо Кремль загрожує атакою на цивільні судна, що йдуть у порти України під приводом нібито можливості перевезення військових вантажів, нічого не заважає українській стороні атакувати кораблі, які перевозять продукцію подвійного призначення (та навіть контейнери з мікросхемами або вже відомими ірландськими двигунами для шахедів). Тут важлива робота розвідки. А потім попередити та показати судновласникам, які ризикують доставляти такі товари та робити бізнес з Кремлем.
В іншому буде складно, але прорвемося. Зрештою, енергетична інфраструктура країни була вразливішою для ракетних ударів. Кремль на це розраховував і помилився у розрахунках.

Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього