Життя на прикордонні під постійними обстрілами 

Життя на прикордонні під постійними обстрілами 

Самі собі печуть хліб, заводять господарство, щоб вижити, та висаджують молоді деревця. Неймовірно, але в селі за два кілометри від кордону залишається жити приблизно третина місцевих жителів. Їх залякували росіяни в окупації, що після звільнення їх розстріляють. В них розграбували кожну хату, та продовжують гатити по будинках чи не щодня, але життя тут – у Козачій Лопані на Харківщині - продовжується попри все. 

Люди живуть у побитих хатах 

Лідії Максимівні за 80 і це вже друга війна за її життя. Розповідає, що поки були в окупації – ховалася в підвалі і там від стресу повипадало волосся та посипалися зуби. Її рідну Козачу Лопань звільнили в вересні, але загарбники їм спокою не давати. Гатять по хатах чи не щодня каже жінка:

"А то ж неможливо було, вікна повилітали, даху не було, і кожен день – шарах, шарах, шарах. Спати жахливо, неможливо спати – не спимо. – А чому не виїжджаєте? – А куди деточка, ну куди?".  

Як пережити окупацію

Загарбники залякували селян під час окупації, мовляв, прийдуть українські захисники і усіх розстріляють, агітували тікати в росію, розповідає місцева жителька Оксана Гусак: "Прийдуть і будуть по хатах ходити, всюди по хатах ходити, шукати і вас розстріляють. Ну кажу – раз розстріляють, значить доля моя така. І я не пустила, ні дочку, ні внучку. Не повірила їм".

У селі залишилась третина жителів, розказує голова громади В’ячеслав Задоренко, і ось чому:

"І вони говорять – Валентинович, от був ворог, були в окупації, пережили страшні часи, коли тут був ворог, коли над нами знущались. А сьогодні прийшли свої хлопці і вже виїжджати звідси… Треба ж підтримувати наших захисників".

Що зараз працює у селі

Ще за часів окупації місцеві жінки організували пекарню – зібрали з розбитих кафе та ресторанчиків обладнання і почали пекти хліб. Рецепт підбирали самі, розказує господиня Валентина Золотар. Печуть і досі, роздають безкоштовно – по буханцю в руки:

"Ось наш хліб випечений з любов’ю. Смачний, запашний, Козачьо-Лопанський".

Волонтери допомогли організувати тут громадську пральню, бо пралки селян або згоріли під час обстрілів, або їх покрали загарбники, коли тікали з села, розказує адміністраторка Тетяна Довбій:

"Привезли нам машинки, сушки і три машинки, і стираю".

Зараз у Козачій Лопані вже працює аптека та пару магазинчиків. Прямо посеред села стоїть м’ясна лавка з побитими вікнами. Продавець Володимир Палютин розповідає, що м'ясо сюди привозили безкоштовно навіть під час окупації, щоб допомогти людям вижити:

"Ми коли в окупації були, телятину різали, щоб люди – жителі Козачої Лопані голодні не залишилися. Ну а що, всі ж їсти хочуть".

Не падають духом

Багато місцевих втратили роботу, та не журяться. Наприклад, Наталія Мажник завела кіз і курей. Каже, з невеликим господарством легше пережити скруту, а про кіз завжди мріяла – тільки часу на них не мала.

Вони мої малюки, вже другий місяць їм. Знаєте, тільки заради них жити хочеться. Вони такі милі", - розповіла вона.

Місцеві жителі, намагаються налагодити звичний побут навіть в таких страшних умовах – майже щодня по них гатять загарбники. Перебивають світло й газ, руйнують хати та вбивають людей. Але між обстрілами селяни навіть висаджують квіти та молоді дерева, розказує староста Козачої Лопані Людмила Вакуленко: 

"Вони кожен день нас лякають, ну ми і боїмося іноді. Але боятися не гріх, гріх – зрадити своїх".

Автор: Ірина Антонюк

Головне