Під цілодобовими вибухами, без світла та інструментів допомагала дітям з’явитися на світ, а жінкам - вижити. Лікарка Ольга Беседіна була єдиною акушеркою в окупованому Ізюмі. Одну з її колег розстріляли, інша - змогла евакуюватися, а вона просто продовжила робити свою роботу. Пані Ольга поділилася з нами, як зігріла дитя біля каміна і показала український прапор окупантам.

Дитина народжена під вибухами

З дня народження Аліси збереглася одна єдина фотографія. На ній мама Аня пригортає її до себе, щоб зігріти. Аня згадує, що від обстрілів у будинку не було ні вікон, ні опалення. Урятував всю родину камін, біля якого зараз усі зібралися:

"Був холод і дрож, поки зашивали, поки інше. А потім коли тут лягли коло каміна прям аж жарко було. Дуже добре було".

Коли загарбники увірвалися в Ізюм, Аня була на останньому місяці вагітності. На підконтрольну Україні територію родину з першим синочком Матвійчиком не випустили окупанти, їхати в росію подружжя принципово відмовилося. Акушерку, яка мала приймати пологи, розстріляли російські військові. Тоді і вирішили звернутися до пані Ольги, згадує батько Аліси Олексій Мелешко:

"Казав – теть Оля, найду всі інструменти, які треба – все для того, щоб прийняли роди".

Акушерка Ольга Іванівна дуже переймалася, що не зможе допомогти, якщо щось піде не так. Ані обладнання, ані ліків у місті не було – вмовляла пацієнтку виїхати, куди зможе:

"Я їх відмовляла, як могла - вони не дадуть збрехати".

Пологи без ліків та інструментів

Народжували у невеличкій кімнатці прямо у будинку акушерки. Крісло знайшли волонтери і привезли додому до лікарки ще на початку окупації. Народження старшого сина, дворічного Матвійка, батько пропустив. А от у донечки – був за санітара, каже Олексій:

"Ольга Іванівна попередила мене заздалегідь, що де допомагати і коли зробить. Але страшно було".

Пологи пройшли майже без ускладнень, а Аліса народилася абсолютно здоровою дівчинкою. Зараз пані Ольга вперше бере її на руки з того самого дня:

"Ти поважчала. Була 3.200, а зараз поважчала – виросла вже.  – А як ви вдома важили її тоді? - Чоловік привіз кантар, бо на електронних вагах було неможливо. І от як гарбузи на базарі, от так ми важили Алісу".

До цієї дівчинки, народженої під вибухами, пані Ольга прикипіла, як ні до кого раніше, каже акушерка:

"Мені не хотілось віддавати. Я її як взяла на руки, знаєте – я не сентиментальна. Дуже багато пологів прийняла і це для мене тільки робота – звичайно. А ця дитинка, що під бомбами народилася, вона для мене зовсім інша, вона рідна стала".

Та вже за три години після пологів сім’я повернулася додому – у підвал, бо тільки під землею тоді можна було сховатися від російських снарядів. Аліса єдина в родині, хто канонади не лякається, каже мама:

"Та їй хоч і з пушки стріляй – не розбудиш".

Рятувала життя в окупації

За пів року окупації Ольга Беседіна допомогла багатьом жінкам. Розказує, що були й передчасні пологи, і кровотечі. Також рятувала місцеву дівчину, яку зґвалтував загарбник. Лікарка каже – росіяни були впевнені, що з Ізюма їх не проженуть ніколи:

"Ми ж тут назавжди, казали. Скоро приїде комісія з Москви по відновленню міста Ізюм. Ну щоб ви розуміли – це було десь в липні, а комісія так і не приїхала, у вересні нас деокупували".

Одного разу пані Ольга принесла на роботу синьо-жовтий - на день українського прапора. Каже – було страшно, але не могла інакше:

"Дуже страшно. Але я так подумала, хлопці гинуть на фронті, волонтери віддають, люди віддають останнє на фронт – мотаються, стараються, а що я можу? Я вже не молода, а що я можу. Я хоч повинна свою позицію і взяла і поставила той прапор". 

Акушерка продовжує працювати у звільненому місті

Ольга Іванівна зараз працює в невеличкій амбулаторії, бо головна лікарня міста потрощена. Жінок при надії відправляють народжувати до Харкова. Зараз таких на обліку близько 30:

"Але зрозумійте, це далеко не всі. Села віддалені – не має ж транспорту. Дуже багато не стоїть на обліку".

Ольга Іванівна часто зустрічає на вулиці дітей, яким допомогла з’явитися на світ за понад 40 років роботи: 

"І якщо я когось не згадую, ну кажуть – ви ж у нас пологи приймали. – А рахували скільки точно дітей народилося з вашою допомогою. На жаль – ні. Коли починала молода, хотіла вести таку статистику, але це нереально".

Життя в Ізюмі потроху відроджується – електрику ремонтують, спеціалісти повертаються, снаряди загарбників до міста більше не дістають. Та наслідки їхнього "руського міра" тут на кожному паркані – побито 80% будівель. Сім’я маленької Аліси теж залишається в Ізюмі і готується до важкої зими. А пані Ольга завжди кличе в гості – погрітися біля каміну. І додає – сама працюватиме, скільки стане сил:

"Мабуть, того, що то моя робота. Я ж не стріляла по ворогам, я не кидала коктейлі Молотова, я робити свою роботу, яку за мене в цій ситуації ніхто б не міг зробити".

Автор: Ірина Антюнюк