Анна дістає з шафи коробку з кольоровими олівцями - таку саму, яку купують першокласникам. На столі вже лежать аркуші паперу, акварельні фарби та кілька готових мандал від попередніх клієнтів.

«Знаєте, клієнти часто питають: а що, якщо в мене не вийде намалювати? Наче вони здають іспит з математики», — сміється Анна Бичкова, психологиня та арт-терапевтка з Києва. Вона говорить повільно, час від часу перекладаючи на столі розкладені матеріали — звичка перфекціоністки нікуди не зникла.

Ще п’ять років тому вона рахувала прибутки й збитки як директор департаменту фінансів великої компанії. Сьогодні ж допомагає людям знаходити зовсім інший баланс — між розумом і душею, між «треба» і «хочу». Перехід виявився радикальним: від цифр — до фарб, від звітів — до мандал.

«Мені казали: ти що, з глузду з’їхала, покидати таку кар’єру», — згадує Анна. Але, схоже, рішення було правильним.

Історія почалася банально — з успішної кар’єри, яка раптом перестала приносити задоволення. Анна підіймалася кар’єрними сходами: економістка, провідна економістка, згодом — директорка цілого департаменту у групі автодилерів "ViDi Group". Зарплата зростала, відповідальність теж, а відчуття порожнечі ставало дедалі сильнішим.

«Я прокидалася вранці й думала: навіщо? Ну складу я черговий баланс, порахую податки — і що далі?» — каже вона, машинально перебираючи олівці. — «Цифри — вони або правильні, або неправильні. А люди — вони різні».

Переломним став 2013 рік. Анна вирішила здобути другу вищу освіту — психологію. Спершу для себе, щоб розібратися зі своїми внутрішніми запитаннями. Навчалася вечорами після роботи, поєднуючи лекції з фінансовими звітами. Колеги дивувалися: навіщо успішній фінансистці психологія?

«А потім я зрозуміла, що це і є моє. Не цифри, а люди. Не баланси, а душі», — просто пояснює Анна, без пафосу.

У 2015-му вона остаточно змінила курс: пішла з великого бізнесу й відкрила власний центр особистісного розвитку. Назвала його «Umiratvorenie» — гра слів, яка передає філософію: умиротворення через творення.

Змінити професію після 30 — рішення непросте. Анна зізнається чесно: було страшно. Міняти стабільний дохід на невизначеність, статус керівниці — на статус початківця в новій сфері.

Освіту довелося добирати поступово. Базова психологія в університеті ім. Драгоманова, потім курси з арт-терапії, коучингу, казкотерапії. Кожен напрям відкривав нові можливості для роботи з клієнтами.

Арт-терапію Анна обрала невипадково. Адже познайомившись з цим методом вперше на Фестивалі арт терапії вона була глибоко вражена його глибинною дією. Кожний творчий продукт, який робить людина розкриває її внутрішній стан. Малюнки, зліплені фігури, сплетені ляльки тощо буквально “говорять” за їх автора. Анна зрозуміла: саме через творчість люди можуть висловити те, що словами не скажеш». 

У кабінеті Анни завжди лежать роботи клієнтів — з їхнього дозволу, звісно. Ось мандала з яскравих кіл — її малювала жінка після розлучення. А ось дитячий малюнок будиночка — робота 40-річного чоловіка, який ніяк не міг визначитися з вибором професії.

«Люди приходять із запитом: допоможіть розібратися у стосунках, знайти роботу, побороти страхи. А починаємо ми з простого: намалюй, що ти відчуваєш», — розповідає Анна. — «І тут починається магія. Людина говорить одне, а малює зовсім інше».

Найскладніше — переконати дорослих, що вони мають право на творчість. «Перша реакція майже завжди однакова: ‘Я не вмію малювати’, ‘У мене немає таланту’, ‘Це дурниця’». Анна терпляче пояснює: справа не в красі малюнка, а в процесі. Коли людина бере до рук пензель або олівець, вона на якийсь час вимикає внутрішнього критика й дозволяє собі просто бути.

«Дорослі дуже бояться зробити щось ‘неправильно’. А в творчості немає правильного й неправильного — є щирість», — каже вона.

Особливо популярні у клієнтів мандали — кругові візерунки, що допомагають зосередитися й заспокоїтися. «Мандала — це медитація в дії. Людина малює, і поступово її дихання вирівнюється, думки впорядковуються».

З казкотерапією — схожа історія. Анна просить клієнтів вигадувати історії — про тварин, фантастичних істот, звичайних людей. «У казці можливо все. Бути хоробрим, коли в житті лячно, знайти вихід із ситуації, яка здається безнадійною».

З часом Анна виробила власну методику — комбінацію арт-терапії, коучингу та освітніх елементів в межах однієї сесії. "Спочатку я пояснюю клієнту, як творчість впливає на емоційний стан — це знімає скептицизм і страхи", — розповідає психолог. — "Потім починається власне арт-процес — робота з підсвідомістю, безпечне вираження почуттів. А на завершення я додаю коучингові запитання: що далі? які наступні кроки?"

Такий підхід виявився революційним. Клієнт іде не просто з гарним малюнком, а з розумінням своїх емоцій і конкретним планом дій. "Це більше, ніж терапія", — вважає Анна. — "Я навчаю людей методам самодопомоги".

Формат виявився настільки ефективним, що його почали впроваджувати в місцевих школах та реабілітаційних центрах. Анна проводить майстер-класи не лише для приватних клієнтів, але й для соціальних працівників, учителів, медичного персоналу.

У 2017 році Анна увійшла до рейтингу «Women 500 List» — списку найвпливовіших жінок України за версією Європейської асоціації розвитку бізнесу. Нагорода стала несподіванкою: «Я ж не бізнес-леді в класичному розумінні. Просто роблю те, що люблю».

Сьогодні в неї є постійні клієнти, групові та індивідуальні сесії, майстер-класи. Географія розширилася — вона проводить онлайн-консультації для людей з різних міст.

«Планів багато», — зізнається Анна. — «Хочу писати книги, розвивати напрям сімейної терапії. І обов’язково — більше працювати з дітьми. Вони ще пам’ятають, як гратися».

Ми закінчуємо розмову, і Анна пропонує: «Хочете спробувати? Просто намалюйте, що зараз відчуваєте».

П’ятихвилинний експеримент підтверджує її слова: коли малюєш, голова справді очищується від зайвих думок. Виходить щось середнє між сонцем і квіткою — і це нормально.

«Цікаво», — Анна розглядає мої каракулі. — «Сонце і квітка одночасно. Зазвичай це говорить про бажання зростати, але водночас про потребу в теплі, підтримці. Сонце — це енергія, яку хочеться віддати світу, а квітка — те, що потребує турботи. Досить гармонійне поєднання, до речі».

Її аналіз — влучний. Останніми місяцями я й справді балансувала між бажанням щось створювати та відчуттям, що сил на це обмаль.

А потім ми перейшли до обговорення таких питань: як себе почуває квітка, про що вона думає, про що мріє.Відповіді мене вразили, адже розповідаючи про квітку я говорила про власні почуття.

«Бачите? А тепер уявіть, що цей простий процес може змінити життя людини. Просто дозволити собі творити, гратися, бути недосконалим. Дорослі це забули, але навчитися знову можна в будь-якому віці».

У кутку кабінету стоїть мольберт із незакінченою картиною — Анна теж не забула, як гратися.

Автор: Юлія Янішевська