Що це було?
Вчора мав довгі дискусії з колегами по Ukrainian Institute for the Future, Я залишаюся при думці, що це була спроба перевороту. Моя гіпотеза наступна: Пригожин готувався до нього і це не було спонтанне рішення. Зверніть увагу: за півдоби до початку всіх дій він дав інтервʼю про те, що Донбас ніхто не бомбив 8 років. І це інтервʼю було направлене перш за все на Захід (на світ), а не на росію.
Мені здається, задум був наступний: вагнери заходять в Ростов не просто, щоб захопити штаб південного округу, а перш за все для того, щоб арештувати Шойгу, який там знаходився. Після цього вони мали б почати рух на Москву, тримаючи міністра в вигляді циркового ведмедя. Важливо, що не взявши Шойгу, Пригожин прийняв рішення плани не міняти. Чи хотів Пригожин скинути путіна? Певне, що ні. Йому потрібні були гарантії безпеки, субʼєктність і гарантії продовження фінансових замовлень.
І найголовніше: йому потрібен зрозумілий йому голова генштабу і Міноборони. Тому підсумовуючи, це не класичний переворот, який передбачає зміну першої особи: це спроба перевороту, де перша особа мала б залишитися, але бути в певній облозі силовиків.
Чому Пригожин так легко йшов вперед?
По-перше, розвалена система ФСБ, поліції та Росгвардіі, які не "підписувалися" під такі дії. Це, справді, багато в чому нагадувало Крим 2014 року, коли вказівки з Києва просто не виконувалися.
По-друге, жорстку вказівку чекали від путіна, а він її, якщо і давав, то дуже мляво (його відеозвернення було просто жалюгідним).
І, по-третє, російське суспільство не розуміє за що воно воює і "маленькі люди" в погонах, яких привчили не висовуватись, повернулися в ракушку де "не все так однозначно".
Чому Пригожин не дійшов до Москви?
Думаю, перш за все тому, що злякався. Його план мав чіткі цілі і за допомогою Лукашенка він досяг частини цих самих цілей. Проте, найголовнішого: свого міністра оборони і керівника генштабу він поки не отримав.
Зваживши всі за і проти, Пригожин вирішив взяти синицю в руки і відійти в сторону. Проте, виглядає так, що він, переконаний: в разі необхідності, зможе повторити свій похід. Хоча державна система має бути зовсім розваленою, щоб двічі пропустити такий удар.
І ще один важливий аспект: всі вежі Кремля, так чи інакше, згуртувалися навколо путіна. І цей процес певний час триватиме. Всі розуміють: ослаблений вождь – кращий привід для поділу пирога. путін перестав бути альфа-самцем російської політики ще наприкінці минулого літа. Тепер він остаточно перетворився на "колективного путіна".
Хто переміг?
В цій історії поки нема переможців. Поки, виглядає так, що всі головні актори програли. Про Пригожина, силовиків і путіна написав вище.
Лукашенко отримав привідкритий ящик Пандори. Якщо він запустить вагнерівців в Білорусь – наражається на переворот у себе. Тому, напевне, він спробує дати юридичну прописку і не більше, хоча процеси можуть вийти із-під його контролю.
Правда, в особі Пригожина він отримав людину, яка допомагатиме йому (так вважає Лукашенко, як мінімум) в його тіньових африканських проектах.
ФСБ певний час буде оговтуватися і певний час, після такого удару, спробує поводити себе тихо.
Головне питання: зміна Шойгу та Герасимова. Для путіна – це найболючіший момент. І він його постарається відтягнути.
Одним словом: система пропустила серйозний удар і ця сама система буде змушена деякий час зализувати рани. Але такі системи мають одну відповідь на всі виклики: не зміни зсередини, а репресії. Тому, за кілька тижнів почнуться перші арешти.
Чим швидше вони почнуться і чим масовішими вони будуть, тим краще для нас.
Перспективи по війні
Поки маємо, як дві невідомих. Перша: чи змінить путін верхівку воєнного керівництва і якщо змінить то на кого. Від цього багато залежатиме на фронті.
Друга невідома: як поведуть себе Китай та США після всієї цієї історії. Вчора весь світ напружився не через Пригожина, а через ядерну зброю. Переворот в країні з ядерною зброєю - це глобальний виклик.
Тому, поки зарано давати якісь прогнози. Хоча і Китаю і США вигідне подальше ослаблення путіна. Але тут маємо кілька днів поспостерігати за реакцією.
Вадим Денисенко, директор Українського інституту майбутнього
