27 квітня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, у якій  визнала геноцидом депортацію та насильницьке переміщення українських дітей на територію росії. Традиція викорінювати інші національності є природною для рф та її попередників. Знищення чеченців, штучний голод в УРСР, імперські війни на Кавказі — за росією тягнеться довгий шлейф геноцидних практик. Але історія знає багато фактів убивства цілих народів лише через їхню ідентичність. “Ми-Україна” пропонує читачам підбірку найбільш масштабних актів геноциду ХХ-ХХІ століть.

Які саме злочини називають геноцидом

Автор юридичного терміну "геноцид" (від грец. γένος — рід, плем'я та лат. caedo — вбиваю) був польсько-американський юрист єврейського походження Рафал Лемкін. Він наголошував: "Це не просто масове вбивство. Це – геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури і нації".

Лемкін промовив це у виступі в нью-йоркському Мангеттен-центрі в 1953 році, коли згадував трагедію Великого голоду в радянській Україні.

20 листопада 2015 року статтю Лемкіна "Радянський геноцид в Україні" внесели в росії у Федеральний список екстремістських матеріалів.

Сьогодні геноцидом офіційно називають цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами.

До таких дій належать:

• Вбивство членів цієї групи;

• Нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;

• Створення членам групи умов, які розраховані на повне чи часткове її знищення;

• Унеможливлення народження дітей в середовищі групи;

• Насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

1. Геноцид вірменів (1915-1923)

Один з найбільших геноцидів минулого століття вчинила Османська імперія, центр якої наприкінці її існування був на місці сучасної Туреччини. У 1915 році, вколи світ поринув у Першу світову війну, радикальні турецькі націоналісти вирішили позбавитись християнської меншості, якою тоді були вірмени.

Основними організаторами геноциду вважають лідерів молодотурків Талаат-паша, Джемаль-паша та Енвер-паша і керівника "Особливої організації" Бехаеддін Шакир.

Геноцид здійснювали шляхом фізичного знищення й депортації, включно з переміщенням цивільного населення в умовах, що призводять до неминучої смерті.

Знищення вірменів проводили в кілька стадій:

• Роззброєння вірменських солдатів;

• Вибіркова депортація вірменів із прикордонних районів;

•  Ухвалення закону про висилку, масова депортація та вбивства вірменів.

Часто працездатних чоловіків одразу вбивали, а жінки й діти були змушені йти пішки через Сирійську пустелю, у так званих “Маршах смерті” на нове місце проживання. По суті вони були приречені на смерть. Цілі села були спалені вщент разом із жителями, а кораблі, повні вірмен, буксирували в Чорне море та топили.

Протягом подальших трьох років загинуло понад 1,5 млн вірменів, інші втекли чи були виселені османами в Месопотамію, Ліван, Сирію через пустелі, де більшість із них загинула від голоду й хвороб. Понад 1 млн вірменських біженців було розсіяно по всьому світу.  Наразі немає єдиної думки щодо кількості жертв, за оцінками загинуло від 600 тис. то 1,8 млн вірмен. 

2. Голодомор в Україні (1932-1933)

Акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Вбивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 року, так і в 1932 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932 року голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 році лік ішов на мільйони.

Однак і в 1932, і в 1933 рр. в Україні й на Кубані, на відміну від інших регіонів СРСР, голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти української нації як такої.

Загальна кількість померлих від Голодомору — близько 7 мільйонів людей (переважно українців) на території Української СРР. І ще 3 мільйони українців поза її межами — на Кубані, Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі, Казахстані.

Голодомор викликаний свідомими та цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших харчів у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах. При цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору. Паралельно людям забороняли виїжджати поза межі УРСР, але й допомогу з-за кордону комуністична влада відмовлялася приймати.

Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.

3. Голокост (1933-1945)

Голокост, відомий також як Шоа (євр. HaShoah, - "катастрофа") — найбільш відомий акт геноциду в історії. Тоді нацисти вбили близько 6 мільйонів євреїв та інших людей через їхню національність та релігійну приналежність. Вбивства організувала німецька нацистська партія на чолі з Адольфом Гітлером. Цілеспрямоване знищення єврейського населення було наслідком радикального антисемітизму, який офіційно сповідували нацисти.

Головною мішенню були саме євреї, серед них було найбільше число жертв. Майже сім з кожних 10 євреїв у Європі вбили через їхню ідентичність. Нацисти також вбивали ромів та людей з інвалідністю. Ще вони арештовували та позбавляли прав своїх політичних опонентів, гомосексуалів та невиліковно хворих людей. Багато з них померли через нелюдські умови, в яких їх утримували.

Це перший приклад геноциду який вдалося настільки докладно задокументувати й дослідити завдяки тисячам свідків - колишнім в’язням концтаборів.

Голокост мав декілька властивих рис, які відрізняють його від попередніх:

• На відміну від голокостів минулих сторіч, під час нацистського Голокосту було знищено, доволі часто планомірно мільйони людей на великому географічному просторі. Для цієї мети було збудовано табори смерті в багатьох країнах Європи, де запроваджувалась система винищення;

• Для обґрунтування Голокосту використовувались расистські та псевдонаукові теорії про неповноцінність чи недорозвиненість певних груп людей, які підлягали знищенню. Використовувалася також теорія “соціального дарвінізму” — твердження, що винищування людей було продовженням теорії еволюції Дарвіна. Сильні народи чи раси згідно з цією теорією, нібито, природно прагнули знищити неповноцінних. Останні мали зникнути й поступитись життєвим простором сильнішим расам;

• Для проведення Голокосту використовували ефективні та нові на той час методи знищення. Зокрема нові види хімічних та механічних засобів вбивства. Будували крематорії й використовували рахувальні машини з перфокартами для контролю за кількістю знищених тощо.

4. Геноцид у Камбоджі

У 1975 році червоні кхмери (маоїстський комуністичний рух) повалили уряд Камбоджі в 1975 році й створили власну “утопію”, яку назвали “Демократичною Кампучією”.  Першим законодавчим актом нової влади був наказ на знищення всіх, кого визнають "ворогом народу". Це стосувалося не лише представників старого режиму та військових. Убивали журналістів, викладачів, підприємців, представників інтелігенції, буддистів і навіть просто людей в окулярах.

Загальна кількість людей, які загинули в цій недовгій, але жахливій, репресії ніколи не буде точно відомою. Однак вважається, що загинуло щонайменше два мільйони осіб (майже 20% населення Камбоджі).

Бажаючи перетворити країну в аграрну республіку, Червоні кхмери переселяли населення з міст до аграрних районів, де людей примушували працювати у нелюдських умовах. Брак їжі та, як наслідок, хвороби спричинили смерть мільйонів камбоджійців. Червоні кхмери також практикували масові страти на так званих "полях смерті". Там знищували тих, кого вважали опозицією, а також представників національних меншин і віруючих людей.

Також протягом 1975—1979 років у країні існували концентраційні табори, де щоденно відбувалися страти. Жертвами терору стали, за різними оцінками, від 1,5 до 3 мільйонів жителів Камбоджі. Якби не відбулося в'єтнамського вторгнення в 1979 році, в результаті якого кхмери були повалені, кількість жертв однозначно була б більшою.

5. Знищення іракських курдів (1987-1989)

Курди – давня іранська етнічна група, що проживає у кількох країнах на Близькому Сході. Курдами є трохи менше двадцяти відсотків населення Іраку, причому більшість їх поселень знаходиться в північній частині країни. Вони історично не ладнали з урядом Іраку і ця напруженість досягла максимуму під час Ірано-Іракської війни 1980-х років.

Саме тоді режим партії БААС Саддама Хусейна ввів у дію програму під кодовою назвою “Анфаль”, яка мала на увазі боротьбу з курдським населенням Північного Іраку. На чолі програми стояв двоюрідний брат Саддама Хусейна – Алі Хасан аль-Маджид, який був відомий як “хімічний Алі” через його любов до використання гірчичного газу, зарину чи нервово-паралітичного газу у своїх операціях.

Першою акцією масового геноциду курдів було знищення всіх чоловіків (з 15-річного віку) курдського племені барзан, здійснене ще влітку 1983 року. Іракські солдати оточили табори, в яких перебували депортовані барзанці, завантажили всіх чоловіків і вивезли в невідомому напрямку.

Під час власне "операції Анфаль" іракська влада діяла за тією ж схемою, але набагато більш масштабно. Всього внаслідок геноциду загинули або пропали безвісти, приблизно 182 000 курдів. Доля більшості з них залишалася неясною аж до повалення Саддама Хусейна, коли по всьому Іраку почали знаходити масові поховання страчених. З 5 тисяч курдських сіл повністю були зруйновані 4 тисячі. Близько 700 тисяч осіб були поміщені в концентраційні табори, а біженцями стали близько 1 мільйон осіб.

Найбільш жорстокими складовими частинами плану стали хімічні бомбардування курдських населених пунктів іракською авіацією, які проводилися кілька разів. Особливого розголосу набула газова атака в Халабджі в березні 1988 року, проте перші випадки використання хімічної зброї проти цивільного курдського населення мали місце роком раніше, коли в квітні 1987 року 24 села в долині Балісан (провінції Ербіль), в районі Карадаг (на півдні Сулейманії) і Яхсомер в Іракському Курдистані двічі за менш ніж 48 годин зазнали хімічного бомбардування через відкриту опозицію їхнього населення режиму в Багдаді.

У рамках плану "Анфаль" широко практикувалося знищення курдських сіл, мешканці яких виселялися або їх примусово виганяли. Водночас на територію іракського Курдистану цілеспрямовано переселяли бідне арабське населення з південних районів країни, щоб змінити етнічний склад регіону. Багато курдських районів були повністю спустошені, селища й містечка стерли зі світу, а населення переселено в "зразкові селища", що нагадують концтабори.

6. Геноцид у Боснії (1992-1995)

Падіння Радянського Союзу мало далекосяжні соціально-політичні наслідки, як виявилося, найбільш руйнівні в колишній Югославії. Починаючи з 1990 року в країні почався розкол на республіки, що призвело до міжетнічної напруженості та переміщення населення.

Найгірший зі злочинів стався у новоствореній Боснії. Генерал Ратко Младич та війська республіки Сербської скоїли вбивства тисяч боснійських мусульман у спробі “етнічної чистки” у боснійському місті Сребрениця.

Події в Сребрениці включали вбивство понад 8 000 боснійських мусульман, чоловіків і хлопчиків, а також масове вигнання ще 25 000–30 000 боснійських мирних жителів сербськими військовими під командуванням генерала Младича.

Кампанія етнічної чистки включала винищення, незаконне ув'язнення, масові зґвалтування, сексуальні напади, катування, пограбування та знищення приватної та громадської власности. Також було нелюдське поводження з цивільним населенням. Особливо полювали на політичних лідерів, інтелектуалів та професіоналів.

Мир у регіоні настав лише 1995 року, але понад двадцять тисяч жертв було вже вбито. Більшість розстріляно, але також і спалено, зґвалтовано й навіть було обезголовлено прилюдно.

Міжнародний кримінальний трибунал з колишньої Югославії визнав різанину в Сребрениці актом геноциду. 24 березня 2016 року колишній лідер боснійських сербів і перший президент Республіки Сербської Радован Караджич був визнаний винним у геноциді в Сребрениці, військових злочинах і злочинах проти людства і засуджений до 40 років ув'язнення. У 2019 році апеляційний суд збільшив покарання йому до довічного ув'язнення.

7. Різанина в Руанді (1994)

Як маорі та моріорі з Нової Зеландії, народи хуту та тутсі в Руанді ймовірно походять від спільних предків – народу банту. До масових убивство в Руанді призвели дії тимчасового уряду, що прийшов до влади в результаті військового перевороту 1994 року. Краною почали правити представники етнічної більшості  — народності хуту.

Розпочало геноцид центральне військове правління, однак скоро значну роль почала відігравати місцева влада. Вже 6 квітня мер міста Гісеньї організував збори на яких роздавалася зброя і заохочувалися вбивства тутсі. Основними виконавцями вбивств були угрупування "Інтерахамве” та "Імпузамугамбі", чисельність яких на початок геноциду становила до 30 тис. осіб, і які підкорялися армії та місцевій цивільній владі. Однак постійно долучалися і прості жителі, які часто вбивали своїх сусідів і співробітників.

Для залучення простих жителів бургомістри організовували команди, що повідомляли хуту про роботу, яку вони мали виконати. Це могла бути й участь у вбивствах і отримання інформації про місцезнаходження тутсі, інша допомога. Ті, хто відмовлявся самі могли стати жертвами вбивств.

З початком геноциду армія та озброєні угруповання почали масове спорудження дорожніх постів для унеможливлення втечі біженців. На подібних постах охоронці перевіряли документи або в інший спосіб визначали приналежність людей до певних груп. Відомі випадки коли охоронці під загрозою власного життя пропускали потенційних жертв геноциду. Поширений був також підкуп.

Значна частина вбивств відбувалася у церквах, школах, урядових будівлях, де тутсі та помірковані хуту намагалися знайти порятунок. Часто урядові ЗМІ заохочували перебування тутсі у певних визначених місцях, на які згодом здійснювалися напади.

Сотні тисяч людей були вбиті, зазвичай способом страти був мачете, оскільки патрони були надто дорогими і важкодоступними. Згвалтування, нанесення каліцтв теж використовувалися як інструмент терору. Є різні дані щодо кількості вбитих у цій різанині, одні називають кількість у 500 тисяч осіб, інші - понад мільйон.

8. Геноцид чеченців (1994- 2009)

У 1990-х і 2000-х роках територія Ічкерії (Чечні), яка в 1991 році проголосила себе незалежною державою, але не отримала російського і міжнародного визнання, пережила дві військові кампанії. Рашисти назвали їх "відновленням конституційного лад"у (1994-1996 рр.) та "контртерористичною операцією" (1999–2009).

Втрати чеченської армії внаслідок першої війни з рф за офіційними чеченськими даними склали близько трьох тисяч військовослужбовців. Зокрема тривалий час офіційною була цифра у 3800 загиблих чеченських військовослужбовців, однак у 2000 році тодішній президент Ічкерії Аслан Масхадов заявив про 2870 загиблих.

Незалежні дослідження подають втрати чеченської армії від 2500 до 4000 убитих солдатів. Втрати серед мирного населення Ічкерії склали, за різними оцінками, до 120 тисяч убитими.

На початку Другої чеченської війни російське керівництво всіляко давало зрозуміти, що засвоїло уроки минулої війни. Головним чином це стосувалося інформаційного супроводження війни і тактики її ведення. Російських військ було більше, серед них було більше досвідчених частин, і вони намагалися уникати втрат серед особового складу. Для цього перед введенням до бою піхоти проводилася тривала артпідготовка та повітряні бомбардування.

Повільно просуваючись вглиб території Чечні, спочатку вони намагалися встановити контроль над північною її частиною і утворити таким чином буферну зону. Згодом рашисти перейшли річку Терек і почали підготовку до штурму Грозного.

Операція по захопленню чеченської столиці тривала близько трьох місяців та коштувала російським окупантам серйозних втрат. Джерела суттєво розходяться щодо точної кількості, але в середньому щоденні втрати можна оцінити приблизно в 40-50 рашистів. Однак постійні обстріли майже зрівняли Грозний із землею.

За оцінками правозахисної організації Amnesty International, Друга російсько-чеченська війна супроводжувалася систематичними порушеннями прав людини, включно з позасудовими стратами і тортурами, які здійснювалися силовиками рф.

У період з 1999 по 2009 роки серед чеченських військових загинуло близько 16 299 осіб. Проти мирного населення Ічкерії рашисти проводили цілеспрямований терор. Бойові дії та зачистки населених пунктів супроводжувались жертвами серед цивільного населення. Російські війська та підрозділи Міністерства внутрішніх справ рф грабували мирне населення, займалися здирництвом, палили будинки.

Не припинився геноцид і після закінчення бойових дій. Так, за наказом кремлівського гауляйтера Рамзана Кадирова місцевими силовиками широко застосовувалась практика спалення будинків сім'ям ічкерійських партизан.

З метою виявлення чеченських повстанців та співчуваючих їх у Чечні та поза її межами було створено мережу фільтраційних таборів. До них відправляли всіх хто був запідозрений у приналежності до ічкерійських загонів, знайомстві з ними чи належності до однієї сім'ї. До табору могли відправити за наявності одного прізвища з польовим командиром тощо.

Ще однією рисою фільтраційних таборів стала відсутність документів про людину у таборі перебування, що означало автоматичну ймовірність повторного потрапляння. Найбільш відомим фільтраційним табором став слідчий ізолятор в селі Чернокозово Наурського району Чечні. Він був створений у 1999 році, на базі виправної колонії суворого режиму.

У цьому концтаборі проводились систематичні порушення прав людини: катування, побиття, зґвалтування, вбивства. Працівниками СІЗО були козаки-контрактники з Ростова, Волгограда та Владикавказа. За свідченням одного з колишніх ув'язнених, наглядачі

"Працюють в три зміни, завжди в масках і заробляють 1000—1200 рублів щоденно. Вони викликають своїх жертв по черзі. Крики нещасних можуть розбудити мертвого. Протягом всього дня в'язні мають стояти з піднятими руками. Виключаючи лише тих, хто втратив свідомість".

Також працівники табору розважалися тим, що перед перекличкою пускали в камери сльозогінний газ. Від чого у багатьох, особливо у людей похилого віку, горлом йшла кров.

Працівниками ізолятора було налагоджено отримання викупу від родичів ув'язнених. Якщо ж протягом відведеного часу викуп не було зібрано затримані або зникали безвісти, або переводилися в іншу в'язницю на території всієї рф.

За даними уряду Ічкерії в екзилі, сьогодні в концентраційних таборах рф перебуває понад 27 тисяч чеченців, а ще десятки тисяч вважаються зниклими безвісти. Росія влаштовувала геноцид чеченського народу схоже до того, який нині чинить на українській землі.

Загадом у ході російської геноцидної політики чеченці втратили понад 300 тисяч людей — це майже 25% від усього населення.

Нагадаємо, 28 березня Франція визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу з боку тоталітарного радянського режиму.