Лідерка французьких ультраправих Марін Ле Пен, судячи з усього, дуже сумує за увагою не лише вітчизняних, але й світових ЗМІ. Останні дуже багато пишуть про пенсійну реформу та геополітичні ініціативи президента Макрона, однак практично не згадують про його колишню опонентку та надію консерваторів ледь не всієї Європи. Тож Марін Ле Пен вирішила нагадати про себе і взялася експлуатувати тему російсько-української війни. Виходом з якої, на її думку (м’яко кажучи, не оригінальну), є негайні переговори, адже і перемога росії, і перемога України не принесуть для світу нічого доброго.

Біполярний розлад по формі та по суті

Дослівно в інтерв’ю EL PAIS Марін Ле Пен сказала наступне: "Якщо росія виграє війну, це буде катастрофою, тому що всі країни, які мають територіальний конфлікт, будуть думати, що вони можуть вирішити його за допомогою зброї. Якщо переможе Україна, це означатиме, що НАТО вступило у війну, тому що я переконана, що Україна без сили НАТО не може перемогти росію у військовому плані. А це означає, що розв'язана Третя світова війна".

Погодьтесь, фраза достатньо біполярна, причому як по формі, так і по суті. Якщо перше речення є цілком логічним та обґрунтованим, то у другому логіки немає від слова зовсім. Але присутні як мінімум два класичні російські наративи. По-перше, "немає війни з Україною, є війна з НАТО, що наближає світ до Третьої світової". По-друге, не може неядерна країна (навіть за допомогою інших) перемогти ядерну (хоча насправді таке не раз траплялося у світовій історії і кому як не Франції про це знати – починаючи від Індокитаю та закінчуючи Алжиром).

Звісно, можна (і треба) згадати той простий факт, що Ле Пен впродовж багатьох років була найбільш пропутінським політиком у Франції. Не проросійським, а саме пропутінським – бо їй значною мірою імпонувала як система абсолютної влади, яку побудував путін, так і "консервативні" або "традиційні" цінності, які він сповідував та активно просував на глобальному рівні. А ще їй подобались гроші, які її партія у 2014 році отримала від російського банку, пов’язаного з фсб (у вигляді кредиту на 9 мільйонів євро). Разом з тим, власне політичне виживання її цікавить набагато більше. Тож відразу після початку широкомасштабного російського вторгнення Ле Пен дещо дистанціювалася від путіна та заявила, що підтримує надання Україні оборонної зброї (але не наступальної) та не проти вступу нашої країни до НАТО.

Розгубленість популістів

Саме тому цю заяву слід розглядати з дещо іншої позиції, адже вона є квінтесенцією сучасного популізму. Суть якого полягає у визнанні різних проблем (особливо тих, які просто неможливо ігнорувати), але відсутності будь-яких адекватних пропозицій щодо їх вирішення.

Популісти дуже люблять констатувати (часто – очевидні речі), однак не проявляють особливого бажання наполегливо працювати. Бо популізм (навіть під маскою консерватизму, як у випадку Ле Пен) – це передусім механізм здобуття влади, а вже потім (і то не завжди) – ідеологія. Це, до речі, дуже зближує Ле Пен з Трампом. Він нещодавно розказував, що має рецепт закінчення російсько-української війни. Але не готовий його представити широкій громадськості до своєї перемоги на наступних виборах президента США (втім, коли він не стримався та розбовтав ЗМІ про своє бачення, то змушений був терміново спростовувати свої заяви, звинувачуючи ті ж самі ЗМІ у тому, що його слова вирвали з контексту).

Тож у випадку з Ле Пен все просто та зрозуміло. З одного боку, вона та її прихильники не мають однозначної та аргументованої позиції щодо російсько-української війни. Більше того, вони дещо розгублені, адже дії путіна опосередковано вдарили й по їх ідеологічним позиціям. І з цим треба щось робити, бо, з іншого боку, політичні амбіції нікуди не поділися.

Ле Пен, безумовно, мріє ще раз спробувати свої сили на президентських виборах у Франції. Однак для цього треба бути на видноті. Особливо враховуючи той факт, що всередині партії "Національне об'єднання" ситуація далеко не однозначна щодо її морального та політичного лідерства. А молоді та амбітні політики все активніше та нахабніше зазіхають на її місце. Тому й треба час від часу нагадувати про себе, роблячи гучні, але по факту порожньо-констатуючи заяви. Врешті-решт, виконувати їх ніхто не збирається. 

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку